Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі

то була не вода, а пружний — завтовшки як кінський хвіст — струмінь синюватої, неймовірно смердючої рідини. Струмінь той не збив атакуючих, офіцери йшли, не схитнувшись і не уповільнюючи ходи. Та коли рідина, яку викачували з асенізаційних колодязів в’язниці, бурнула за комір панів офіцерів, ряди поламались і просування їх стало повільне й хаотичне. Полковник Кубасарідзе, що йшов на чолі загону, раптом ліг на землю й накрився щитом. Офіцери розгубилися. На них падав шквал каміння й цегли. А потім — брудні, гидкі помиї полилися згори. Скінчилося тим, що полковник, розпластавшись, лежав на землі!.. Офіцерські загони з переляку одразу зламали ряди. Охоплені панікою, вони кинули свого командира напризволяще й метнулися до воріт, але їх зустрів другий ешелон, що йшов у атаку.

Там утворилося таке стовпище, така веремія, що годі й описати. Скажу лише, що насос уперто й наполегливо поливав те людське місиво, поки воно не вивалилося за ворота, і тільки десятків півтора ошелешених, побитих і потоптаних офіцерів рачкували в нечистотах, намагаючись вилізти із зони вогню.

Наказано було зупинити шквал каміння, і тоді з-під щита, що прикривав полковника Кубасарідзе, пролунала брава команда:

— Панове офіцери, за царя й отчизну, по-пластунському,— вперед!

В’язниця вибухнула реготом.

Полковник змикитив, що тут щось не так, обережно висунувся з-під щита, оглянув простір перед собою — ніщо не лилося й не сипалося ні згори, ні спереду,— і він обернувся до воріт. Дуже довго дивився на них, а потім підвівся й, залишивши щит на землі, опустив голову на груди й поплентав туди, куди вповзали останні його офіцери. Він уже майже дійшов до воріт, коли з недобудованого корпусу вигулькнув арештант, обережно тримаючи перед собою діжечку з нечистотами — такі діжечки правили в карцері за параші. Арештант підкрався до полковника ззаду, надів діжечку йому на голову й щодуху побіг назад. Полковник стягнув з себе діжечку, одкинув її і, витерши обличчя полою плаща, зник у підворітті.

Після цього інциденту учасники атаки днів три чи й чотири «лікували рани» теплою сірчаною водою в лазнях Тифліса, а намісник царя на Кавказі по телеграфу розмовляв з Петербургом, і за розпорядженням самого прем’єр-міністра полковник Кубасарідзе одержав заслужену відпустку. Гармати зі схилу Ортачальської гори забрали, а для розв’язання конфлікту політичними методами у вікні в’язниці, замість полковника Кубасарідзе, з’явився прокурор, пан Калюзе.

— Арештанти, попросіть вашого представника прийти на переговори,— звернувся він до повстанців.

Бунтарі виділили для переговорів з начальством та з іншими представниками влади двох чоловік, про яких я не раз згадував у своїх записах: добродія Гогі Цуладзе й письменника-революціонера добродія Луку Петровича Дембіна. Дипломати не гаючись підійшли до вікна. Представившись і познайомившись, парламентери передали панові Калюзе прохання арештантів, щоб військовий лікар Щелкунов відновив виконання своїх обов’язків, тобто приймав у лікарні й відвідував хворих. Як згодом з’ясувалося, воно було зумовлене тяжким захворюванням Класіона Квімсадзе. Прокурор одразу ж згодився, і Щелкунова впустили.

Пай Калюзе почав переговори так:

— До яких пір ви маєте намір затримувати пана Коца й того другого... наглядача?

— Пан Коц і сволота Моська відбувають строк покарання, пане прокуроре,— відрапортував Гогі Цуладзе.

— За що? — посміхнувшись, спитав прокурор.

— За образу людської гідності, співучасть у гомосексуалізмі, за виконання протизаконних розпоряджень властей,— відповів Лука Петрович Дембін.

— Серйозні звинувачення! — похитав головою Калюзе.— На скільки ж їх засуджено?

— Ми не маємо повноважень розголошувати строк покарання, проте ми люди гуманні й винних у злочинах, вчинених на вимогу згори, судимо несуворо. Ми знаємо, з кого вимагати відповіді, настане час, і ми спитаємо! — сказав Гогі Цуладзе.

Прокурор Калюзе трохи помовчав, а потім сів на підвіконня, перекинув ноги на бік подвір’я й, витягши білосніжною хусточкою порошинку з ока, сказав:

— Ви знаєте, що зміна голови уряду означає зміну політичного курсу. Коли голова уряду залишає за собою також і портфель міністра внутрішніх справ, це означає, що він збирається зробити акцент на внутріполітичних проблемах. Ви згодні зі мною?

— Згодні,— відповів Цуладзе.

— Воно й видно — реакція й терор,— зауважив Дембін.— Правда, в усьому іншому становище не змінилося.

— Чому ж,— заперечив прокурор.— Воно змінилося, і якщо вас цікавить, можу навести вам досить промовистий приклад.

— Просимо.

— Його імператорська величність нещодавно звелів розбудити о третій годині ночі пана прем’єр-міністра й наказав йому негайно прийти. Його імператорська величність з поганим настроєм зустрів голову ради міністрів і міністра внутрішніх справ, кинув йому на стіл якийсь твір, аркушів на шістнадцять, списаних з обох боків, і грізно промовив: «Пане прем’єр-міністр, ви присяглися мені в тому, що невдовзі виведете мою імперію із стану смути й безладдя. Де ж ваша обіцянка? Що означає оце?!» Пан прем’єр-міністр попросив дозволу ознайомитися з документом. Діставши згоду, він узяв червоний олівець і почав читати. То був складений трьома студентами Петербурзького університету проект реорганізації Російської імперії шляхом проведення докорінних реформ. Починався проект з думки, що цар мусить зректися престолу, а кінчався закликом до ліквідації приватної власності.

— Яка прекрасна молодь пішла, пане прокуроре! — не стримався Лука Петрович Дембін.

— Чудова, пане Дембін, блискуча, але... дозвольте продовжити... поки государ імператор нервово ходив сюди й туди по кабінету, пан прем’єр-міністр знайомився з проектом, роблячи помітки червоним олівцем.— «Закінчили?» — спитав імператор. Пан прем’єр-міністр кивнув головою.— «Ну як?» — «У мене до вас є прохання, ваша величність!» — «Кажіть!» — «Я, ваша величність, не скривджений вашою увагою й довірою. Тому прошу вас видати такий наказ: «Надалі, до опанування правил правопису російського, державних проектів не писати, часу не відбирати! Микола». На цих шістнадцяти аркушах допущено понад шістдесят стилістичних, орфографічних і пунктуаційних помилок, ваша величність. Я надішлю ваш наказ авторам листа, встановлю над ними нагляд і доповім вам про наслідки. Государ імператор згодився. Рукопис було відіслано студентам на адресу університету. Конверт зі штемпелем його величності, природно, викликав серед студентства великий ажіотаж, близько двохсот молодих людей зібралося на урочисте розпечатування й читання пакета. І наслідок: двоє залишили університет і доїхали до батьків, у маєтки, експропріації яких вони так завзято домагалися в своєму проекті. Третій — спився! Цар лишився на троні, необхідні реформи здійснює прем’єр-міністр. А ви кажете, що нічого не змінилося. Як вчинив би попередник пана прем’єр-міністра? Запроторив би їх на заслання... Хочу довести до відома, що про ваш бунт панові прем’єр-міністрові доповіли, і віднині все робитиметься згідно з його розпорядженнями.

— А що