Артур Чарльз Кларк - Друга одіссея

гальмування є можливим, але завжди залишалась імовірність того, що щось піде не так: отож Флойд не надто здивувався, коли головний лікар Руденко приблизно за годину до входження в атмосферу зазначила:

— Починаю шкодувати, що все-таки не прихопила із собою ту ікону.

Розділ 14. Подвійне вторгнення

— …папери на іпотеку будинку на Нантакеті[12] мають бути в бібліотеці у файлі, позначеному літерою М.

— Це все, про що я можу думати. Останні кілька годин я згадував зображення юнака на картині у вікторіанському стилі; цьому зображенню, напевно, уже сто п’ятдесят років. Не можу пригадати, воно чорно-біле чи кольорове. Але ніколи не забуду назву; не смійся, картина називається «Остання звістка додому». Наші пра-прадіди любили такі сентименти.

На картині зображено вітрильне судно під час шторму — вітрила зірвані, а палуба залита водою. На задньому тлі команда намагається врятувати корабель. А на передньому плані молодий моряк пише записку, біля нього стоїть пляшка, яка, він сподівається, збереже його лист і передасть його тим, кому його адресовано.

Незважаючи на те, що в ті часи я був дитиною, мені спало на думку, що він мав би допомогти своїм товаришам, а не писати листи в скрутну годину. Проте зараз я роблю те саме: ніколи не припускав, що одного разу опинюся на місці молодого моряка.

Звісно, я впевнений, що ти отримаєш це повідомлення, і я нічим не можу допомогти команді «Леонова». Насправді, мене ввічливо попросили не плутатися під ногами, тож надиктовуючи це повідомлення у критичні хвилини, я маю чисте сумління.

Надсилаю його зараз, бо за п’ятнадцять хвилин ми перервемо зв’язок, задраївши люки на нашій антені — ось тобі ще одна морська аналогія! Юпітер тепер заполонив усе небо, я не зможу тобі цього описати, та й сам недовго милуватимуся видовищем, бо невдовзі піднімуться теплові екрани. У будь-якому разі камери зроблять це набагато краще за мене.

Прощавайте, мої милі, уся моя любов із вами, особливо з Крісом. До того часу, як ти це отримаєш, усе так чи так завершиться. Пам’ятай, я старався для нас усіх. Прощавай.

Видаливши звуковий чіп, Флойд виплив до комунікаційного центру й передав його Саші Ковальову.

— Переконайся, що це буде передано, перш ніж ми задраїмося, — серйозно сказав він.

— Не хвилюйся, — пообіцяв Саша. — Я досі працюю на всіх частотах, і в нас залишилось аж десять хвилин.

Він простяг руку.

— Якщо зустрінемося знову, ми усміхнемося! Якщо ні, що ж, ми гарно попрощалися.

Флойд підморгнув:

— Шекспір, я так розумію?

— Звісно, Брут і Кассій перед битвою. Побачимося.

Таня і Василій втупилися у свої монітори, тож вони лише кивнули Флойду, який повертався в каюту.

Він уже попрощався з рештою команди, тому більше нічого не залишалось, окрім як чекати. Його спальний мішок готовий до повернення ваги, тож Флойд мав просто залізти всередину. «Антени втягнуто, усі щити піднято, — сповістив гучномовець. — Маємо відчути перші поштовхи за п’ять хвилин. Усі системи функціонують нормально.

— Навряд чи я вжив би саме це слово, — пробурмотів Флойд сам до саме. — Думаю, сюди більше підходить «приблизно нормально». Щойно він устиг сформулювати свою думку, як почувся обережний стукіт у двері.

— Кто там?

Він із подивом виявив, що до нього завітала Женя.

— Не заперечуєте, якщо я увійду? — запитала вона дитячим голосочком, який Флойд заледве упізнав.

— Звичайно, я не заперечую. Але чому ви не у своїй каюті? Залишилося п’ять хвилин до зіткнення з атмосферою Юпітера.

Навіть промовляючи це запитання, Флойд усвідомлював, наскільки по-дурному воно звучить. Відповідь видавалася такою очевидною, що Женя навіть не стала її озвучувати.

Кого-кого, а Женю в таку мить він зовсім не очікував; вона завжди поводилася з ним чемно, проте трохи відсторонено. Женя єдина з усього екіпажу воліла називати його «доктор Флойд». І ось вона прийшла до нього, шукаючи втіхи й розради, які допоможуть пережити хвилини жахливої небезпеки.

— Женю, люба, — трохи незграбно почав він. — Звісно, можна. Однак моє помешкання затісне. Хтось міг би назвати його навіть спартанським.

Впливаючи до кімнати, Женя спромоглася на силувану усмішку у відповідь на його зауваження. Уперше Флойд збагнув, що дівчина не просто знервована, а справді нажахана. Тоді він зрозумів, чому вона прийшла саме до нього. Женя соромилася показати свій страх землякам і шукала розради в іноземця. З усвідомленням цього його втіха від неочікуваного візиту трохи охолола. Проте це не зменшило його відповідальність за ще одну самотню людську істоту так далеко від рідної планети. Те, що вона приваблива, хоча, звісно, не вродлива, жінка вдвічі молодша за нього, не мало би впливати на ситуацію. Одначе впливало, її присутність збуджувала Флойда.

Женя мала б це помітити, але ніяк не відреагувала, коли вони лежали обійнявшись у спальному мішку. Там ледь вистачало місця для них обох, Флойд почав тривожні розрахунки. А раптом максимальне же виявиться більшим, аніж очікували, і кріплення не витримають? Їх запросто може вбити…

У спального мішка мав би бути достатній запас міцності, тож не варто перейматися можливістю такої ганебної смерті. Гумор — перший ворог пристрасті, тож зараз їхні обійми стали цілком платонічними. Він не знав, чи радіти цьому, чи шкодувати.

Подумати ще щось Флойд не встиг. Здалеку долинув перший слабкий звук, схожий на стогін загубленої душі. Тієї-таки миті корабель ледь помітно сіпнувся; спальний мішок почав розгойдуватися на ненадійних кріпленнях. Після тижнів невагомості повернулася сила тяжіння.

Через секунду зітхання перетворилося на жахливе ревіння, а спальний мішок обернувся на перевантажений гамак. «Не найкраща ідея — вкластися сюди вдвох», — подумав Флойд. Раптом стало важко дихати. Гальмування — це ще півпроблеми; Женя вчепилася в нього, як потопельник за горезвісну соломинку.

Флойд якомога делікатніше відсторонив її.

— Усе добре, Женю. Якщо «Цянь» зробив це, ми також упораємося. Не хвилюйся.

Складно кричати лагідно, але навіть зараз він не був певен, що Женя почує його за ревом розжареного водню. Проте дівчина перестала чіплятися за нього так відчайдушно, тож він скористався з цієї нагоди, щоб кілька разів глибоко вдихнути. Що подумала б Керолайн, якби побачила його зараз? Чи розповість він їй про цей епізод, якщо колись матиме змогу? Флойд не був певен, що вона зрозуміє. У такі миті зв’язки із Землею слабнуть.

Не можна було рухатися чи говорити, але зараз він уже звик до дивного відчуття сили тяжіння і зовсім не почувався незручно, крім того, що затерпла правиця. Доклавши певних зусиль, він вивільнив руку з-під Жені; знайомий жест породив у ньому відчуття провини. Відчувши, що