Карін Альвтеґен - Ключ від Позасвіття, Карін Альвтеґен

за спиною. Озирнувся, але нічого особливого не побачив — каміння, пісок і маленький отвір виходу. Обережно поповз далі, але неприємне відчуття не покидало — усе здавалося, що хтось стежить за ним.

Пересуватися було легко — він плавно ковзав униз піщаною долівкою тунелю. Часом навіть здавалося, що надто швидко. Що, як попереду з’явиться отвір і він не встигне загальмувати? Але незабаром він опинився в іншій печері. Лінус підвівся, заходився обтрушувати пісок, і тут його рука застигла. Він дещо побачив.

Сліди. Сліди людських ніг. Хоч і з великими кігтями.

Такі самі, як він бачив на запилюженій підлозі в Тракеборгу.

Лінус миттю вихопив з кишені зміїного зуба. Він стиснув зуби й пішов по сліду, тихо й обережно. Скоро почувся якийсь приглушений звук. Лінус завернув за ріг і просто перед собою побачив Щура.

Чи радше Щуролюда. Бо зараз це було щось середнє між пацюком і людиною.

Світло від пляшки змусило істоту озирнутися. Щур скинув на долівку мішок, в якому щось задзеленчало.

Кілька секунд вони просто дивилися один на одного. Сіро-буре волосся звисало з голови Щура спітнілими мотузками. Гострі вуха рясно обвішані сережками, які дзвеніли від кожного поруху. Затяганий плащ, — безперечно, колись дуже дорогий, — прикривав напівзігнуті ноги. На руках, на шиї, на ногах — повсюди блищали намиста, браслети й золоті ланцюжки. З рота стирчали два великих гострих зуби, а довгий хвіст скидався на черв’яка.

Щур нагнувся і взяв мішок.

Лінус зібрав усю свою мужність і підняв зміїний зуб.

Час настав. Зараз або ніколи.

Щур ступив йому назустріч. Потім іще крок.

Лінус завмер. Зміїний зуб зупинив кам’яного монстра. Цього ж має бути достатньо для Щура, хай він і великий, як доросла людина?

Раптом Щур стрепенувся. Лінус побачив, як розширилися чорні зіниці його очей. Злодюга різко розвернувся і швидко поніс свій мішок у бічний тунель.

Лінус від несподіванки не міг поворухнутися. Щур його злякався!

А потім він почув щось за спиною і машинально стрибнув убік. Наступної ж миті волохаті павучі лапи вдарили саме в те місце, де він щойно стояв.

— Балакучу муху нелегко знайти, — прошипів Іслерді. Бліді губи скривила переможна посмішка. — Але Іслерді хороший полювати, Іслерді знайти.

Павук підняв передні кінцівки.

— Зараз Іслерді їсти!

Хрипкий голос луною відбився від кам’яних стін. Лінус відскочив від нового удару й опинився біля отвору, в якому зник Щур. Тунель всередині був крутий, ніби лижний спуск. Хлопчик пірнув туди, а за ним розносився розлючений крик Іслерді.

Упавши на пісок в кінці спуску, Лінус аж крекнув. Над ним виросла постать Щура. Зміїний зуб випав йому з руки десь у пісок, захищатися не було чим. Жовті зуби клацнули за кілька сантиметрів від його обличчя. Гострі кігті вп’ялися в руку.

Лінус закричав. Він обмацував пісок, шукаючи свою зброю — зміїний зуб, але натрапив на мішок пацюка. З усієї сили він швиргонув його в кам’яну стінку. У мішку щось розбилося. Щур завив, відпустив Лінуса й кинувся до своєї здобичі. Вузлуваті пальці розірвали тканину, й злодій заходився перебирати награбовані коштовності.

Лінус швидко схопився і кинувся шукати зуб. Краєм ока він побачив, що з мішка витікає якась синя рідина. Щур повернувся до хлопчика, розчепірив пазурі й кинувся в атаку. Але Лінус уже намацав у піску зміїний зуб і виставив його вперед.

Щур стрибнув і впав перед хлопчиком. Вони кружляли один навпроти одного: Щур — навкарачки, а Лінус перед ним — зі зміїним зубом у руці. Щур дихнув на нього гнилісним смородом:

— Який же з тебе брат, що покинув сестричку саму? — криво посміхнувся він. — І матусю, яка п’є так багато снодійних таблеток. Хто ж їм допоможе, поки ти тут?

— Не смій! — крикнув Лінус.

Щур вишкірився, показуючи свої гострі зуби.

— Зараз ти помреш, людинко! Та й твої рідні недовго проживуть. Навіть не встигнуть помітити твоєї відсутності.

Лінус загарчав і кинувся на ворога. Щурові очі зблиснули, він підняв руки, але Лінус підскочив до нього швидше, ніж той міг очікувати. З усієї сили хлопчик ударив Щура в груди.

Від сильного удару він знову впустив зміїний зуб. Обоє повалилися, але замість упасти на пісок вони ніби зависли. Застрягли в чомусь клейкому.

— Ниточка сіпається — значить, їжка зловилася!

В отворі вгорі показалися ноги павука. Одразу за ними пролізло бліде безоке обличчя Іслерді. Лінус і Щур намагалися видряпатися з павутини. Хлопчик шукав очима, куди ж залетів зміїний зуб. Далеко, аж за кілька метрів.

Іслерді сповз по стіні й підійшов до здобичі.

— Тепер балакуча муха не летить, — прошипів павук. — Зловилася муха.

Іслерді нагнув голову й щось дослухав. Лінус завмер, а от Щур скажено боровся з павутиною.

— Балакуча муха знову два? Завжди два балакуча муха?

— Я не розумію, про що ви! — закричав Лінус. — Ми ніколи раніше не зустрічалися!

— Він бреше! — вискнув Щур. Він намагався перегризти павутину, але що більше смикався, то сильніше заплутувався у липких нитках.

Іслерді повернув своє сліпе обличчя до Лінуса.

— Іслерді знає, що ти балакуча муха. Іслерді клав на тебе нитку. У рану.

Павучі лапи обмацали руки Лінуса.

— Іслерді відчуває найменший рух балакучої мухи. Іслерді завжди знає, де муха.

Лінус глянув на руку — і побачив одну з павучих ниток. Лінусові стало зле. Аж голова запаморочилася.

— Це він перекинув твою нитку на мене! — показав на Щура.

Маленька голівка павука розгублено крутилася між лапами.

— Раніше балакуча муха балакала моїм балаком, — задумливо бурмотів монстр. — Іслерді чує, що одне з вас балака, як я. А друге балака інакш.

— Так отож! — вигукнув Лінус, подумки подякувавши вінку-тлумачу. — Він говорить, як ти. Отже, це він — балакуча муха. Він просто намагається надурити тебе!

— Балакуча муха підлий, — погодився павук і повернув обличчя до Щура. — Але Іслерді не певен. Іслерді їсти обоє. Іслерді жувати хороші хрусткі стегенця. І балакучого муха, і небалакучого немуха.

Хлопець перелякався. Щур не помилився — зараз Лінус помре!.. Але помре й Щур, тож хоча б із мамою та Ліннеєю все буде добре. Утім… Це залежить від того, з якого боку подивитися. Мама до скону шукатиме, куди він зник. Побиватиметься, але так ніколи й не дізнається. Ліннея, мабуть, зрозуміє, що сталося, але ж сказати не зможе.

Чи можна ще раз розбити розбите серце?

Принаймні Межа залишиться ціла й захищена. Хоч що зараз станеться, Лінус свою місію виконав.

Він урятував світи.

Іслерді підійшов до Лінуса. Роззявив пащу. Хлопчик побачив відблиски золотистого світла від пляшки на гострих павучих зубах. Нічого не залишалося, як заплющити очі й… Цієї миті золотавий колір світла змінився на моторошний зеленуватий і з тунелю пролунав могутній голос:

— Що тут відбувається? За зловмисні дії у катакомбах передбачено покарання!

Лінус хотів озирнутися, але павутина не пускала. Лише краєм ока він побачив Вартового. Потім почувся тріск, сліпучо-зелений спалах — і павутина почала танути. Лінус і Щур одночасно впали на землю.

Іслерді різко кинувся вперед, щоб прикрити свою здобич. Павучі ноги махали на всі боки, мов шалений вітряк.

Кулька зеленого вогню полетіла до Іслерді й вибухнула над чудовиськом. Посипалося каміння, Лінус руками прикрив голову.

Іслерді стрибнув до Вартового, той піднявся на стінку.