Агата Задорожна - Пастка для некромантки, Агата Задорожна

 – Про що це ти? – неуважно запитала Айза, оглядаючи високі і майже нескінченні стоси і полиці книг тут і там. Це місце їй не надто подобалося. 

 – Те, як ти говорила із пані Серпик. Та ти дивилася на неї, як на нижче створіння! Не думав, що у селянок є стільки снобізму… 

Айза примружила очі. Звісно, вона мала очікувати, що Тесей вирішить захищати цю “пані Серпик”. Зрештою, вони були одного поля ягодами. 

 – Просто не люблю таких людей, – відрізала вона, пришвидшуючи крок. Кожен раз, коли її нога опускалася на плиту, від неї йшов гулкий стукіт – наче у відповідь на її незадоволення. 

Тесей завмер на місці. Айза помітила це тільки тоді, коли пройшла щонайменше десяток кроків. Вона озирнулася; Тесей стояв, склавши руки на грудях, і дивився на неї таким поглядом, що у Айзи спиною пробіглися мурашки. 

 – Яких це “таких”? – запитав він із невимовним холодом у голосі. 

Айза і не думала добирати слів. 

 – Шарлатанів. Обманщиків. Людей, які роблять вигляд, що знають більше за інших, і що їм відкриваються якісь “потаємні сили”, – Айза зобразила у повітрі лапки. Тесей зробив кілька кроків вперед і тепер наче нависав над нею. – Звісно, просто начепити на себе з десяток амулетів і талісманів і робити вигляд, що ти кращий і розумніший за інших. Ось тільки потім з усіма такими дурисвітами трапляється момент, коли доводиться поплатитися за брехню, – Айза пхикнула і криво посміхнулася. Щонайменше, вона дуже сумнівалася, що для кожного такого шахрая настане момент відплати. 

 – То ти не вважаєш людей, які використовують талісмани і амулети, вартими твоєї поваги? – запитав Тесей, елегантно піднімаючи одну брову. У розсіяному світлі кристалів він виглядав якось особливо красиво – з цим його світлим волоссям, що падало йому на лоба і створювало тінь у темних очах, і блідою шкірою, що майже напиналася на високих вилицях. Айза проти волі відвела погляд. 

 – А ти розумник. І здогадливий до того ж, – Айза посміхнулася. – Я просто вважаю це обманом, оце і все. І спробою отримати довіру людей – незаслужену довіру. 

Лице Тесея закам’яніло. 

 – То ти й мене вважаєш брехуном? 

Погляд Айзи – трохи зневажливий і прямий, сказав все краще за слова. 

 – І з чого б це раптом? – майже просичав Тесей, нахиляючись трохи нижче до її лиця. Айза і до того відчувала цей запах – фіалки і малину, але тепер він наче обгорнув її всю – як стіна чи пухова перина. 

 – Якщо ти не можеш керувати потоками магії без допомоги артефактів – то мідяк тобі ціна як некроманту. А ця пані Серпик… Впевнена, щонайменше половина її амулетів несправжні. І, певно, вона продає їх містянам, так? – Тесей не сказав у відповідь ні слова, і Айза з цього зрозуміла, що потрапила у яблучко. – І люди вишуковуються в чергу, щоб віддати своє добро за чарівний камінь, викупаний опівночі в сечі чорного півня. Звісно, це дуже благородна праця, – з отрутою в голосі мовила Айза. 

Тесей мовчав всього кілька митей. Айзі здавалося, що він навіть не думав над її словами. Але на щоках у нього з’явилися дві ледь помітні цятки розлюченого рум’янцю. 

 – Звісно, я й не очікував, що провінціалка може зрозуміти суть талісманів, важкість їхнього виготовлення і всю ту користь, яку вони приносять звичайним людям. І, звичайно ж, я марно очікую, що хтось, на кшталт тебе може зрозуміти, наскільки складно працювати з деякими потоками енергії. Маніпуляція силою, особливо у деяких делікатних речах, потребує особливих інструментів – але ж кому, як не тобі, це знати… 

Тесей зробив ще пів кроку до неї. Айза відчула, що і в неї на щоках починає розгорятися рум’янець. Ось тільки вона не розуміла, чи це через дурниці, які говорив Тесей, чи через те, що він стояв так близько, що вона могла перерахувати його вії і майже відчувала чуже гаряче дихання у себе на щоці. 

 – А, звісно, як я могла забути, – з сарказмом почала Айза, закидаючи голову нагору, щоб дивитися у очі Тесеєві. – На кладовищі так часто потрібні складні маніпуляції… Ох, як ж це я всі ці роки обходжуся без артефактів, навіть не уявляю… Іноді просто потрібно визнати, що в тебе не вистачає ані вміння, ані розуму, щоб просто запам’ятати плетіння заклять і не використовувати амулети для усього на світі! Для того, щоб упокоїти духа, не потрібний артефакт. Для того, щоб заспокоїти труп, не потрібні амулети і навіть талісмани. Потрібні вміння. І потрібна сила. 

Дихання Тесея стало ще більш розлюченим, і тепер Айза вже точно відчувала його на щоці. В животі в неї горіло полум’я, а з пальців ледь не сипалися іскри. Вже дуже давно ніхто не викликав у ній такого безмежного роздратування. 

 – Звісно, все, на що вистачає твого невеликого розуму – це лізти напролом. Кому потрібні плетіння, тонка, вишукана магія, коли можна просто вхопити потоки сили в кулак і бити ними всіх навколо. Насправді, по тобі і видно, що ти ніколи не користувалася талісманами, – на обличчі Тесея розпливлася неприємна тонка посмішка. – Якби я дав тобі його прямо зараз, ти би, мабуть, не розібралася, де в ньому верх, а де них. Я вже мовчу про використання… 

 Айза вміла користуватися талісманами. Зрештою, половину навчання в університеті вона провела, вивчаючи усі милиці для роботи артефактором – і весь час після закінчення університету вона витратила на те, щоб навчитися покладатися тільки на власні сили.