Емілія Дзвінко - Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко

Данило дістає з кишені свій ґаджет.

— Це до тебе, — передає мені свій телефон. Я дивлюся на екран і бачу, що телефонує Лев. Радію, бо дізнаюся, що там з моєїю подругою.

— Алло, — приймаю виклик. — Як там Єва? Я можу з нею поговорити?

— Привіт, Марто! Не чекав тебе одразу почути, але раз Данило не хоче зі мною говорити, то передай брату, що я скоро навідаюсь на ферму. Якщо пощастить, то приїду на його День народження.

Після цієї фрази, Данило різко забирає в мене телефон. 

— Леве, зроби мені подарунок, поки я тут — не їдь сюди, — дратується Данило.

— Я думаю інакше, тож чекай гостей, —  спокійно відповідає Лев. — Якщо ти не забув, то в нас бізнес спільний і ми не можемо з тобою все дистанційно вирішувати. Тому не будь дитиною і візьми себе в руки.

— Йди до біса! — кричить в телефон і скидає виклик брата.

Встає з лавки і не чекаючи мене завертає в сторону подвір'я. Мої спроби встигнути чи докричатися до нього провалюються, бо Данило вперто вдає, що мене не чує і надто швидко йде. Через нього я так і не дізналася, що там з Євою і хто зна як тепер мені з нею сконтактовувати. А ще мені сумно, що цей день закінчився ось так по-дурному. Здається, що в цього майже ідеального хлопця ще більше проблем в житті ніж в мене.