Ольга Манілова - Поцілунок одного разу , Ольга Манілова

Коли Солдат вперше простягає тринадцятирічному Романові пістолет, похорон бабусі щойно закінчився. Дід змушує його вистрілити в облізле і поламане дзеркальне трюмо в другому гостьовому будиночку, і тріпає по скуйовдженому чорному волоссі онука, коли жодна куля не зрикошетила.
— На твоїй стороні тільки зброя та кулаки, і, можливо, ти сам, якщо пощастить. Мені пощастило,— нахиляється дід до вищербленої деревини і крутить кулю в старечих руках,— на моєму боці ще була твоя бабуся. Тепер її нема. І так, ми були проти твого «від'їзду» у всякі Лондони. Як бачиш, життя так влаштоване: бути просто проти — завжди недостатньо.
Карелін приїжджає на покинутий суднобудівний завод того літнього дня, бо взяв собі за звичку влаштовувати рідкісні, але несподівані візити до хлопців на нижніх рівнях ієрархії.
Йому не подобаються ні щаблі, ні рівні, ні те, як влаштована ієрархія.
Ні вітрила, під якими хитається хвилями це продірявлене суденце його життя. Напевно, вже давно занадто начхати, щоб щось міняти, але Карелін опинився на вершині міської мафії в тому числі й через потребу контролювати хоч щось і бажано в його ж власному житті, тому такі візити приносять полегшення і тимчасово упокорюють жалюгідного жадібного звіра, що неспокійно ходить у Романа за грудною клітиною... багато років. Можливо, завжди.
І, швидше за все, назавжди.
У монстра-химери трапляється шанс підняти голову і видати нищівний рев, розгублений і агонізуючий, коли Карелін бачить Кіру, цю мініатюрну, серйозну на вигляд дівчину, і вона безстрашно наставляє на нього зброю і…
... і звір замовкає.
Карелін завжди ненавидів галас. Уникав тривалого перебування у громадських місцях, на великих заходах, концертах, кінотеатрах, а у нічному клубі бував лише раз. Шум їдким димом стоншував всі й до того метушні думки і заходився чавкати душею. Тим, що від неї лишилося.
Але тоді, завмерши в звичній позі із засунутими руками в кишені штанів і контролюючи дихання від реакції на її змокле миле обличчя, він раптом зрозумів, що якась частина шуму завжди була в ньому самому. Щось вічно копошилося і дряпалося — може, звір, чорт його знає — на задвірках свідомості, роблячи його існування нестерпним, а тепер…
... тепер він припинився.
І Карелін дізнався про це, тільки коли воно зникло.
Він ніколи не бачив настільки спокусливого рота, як у Кіри, чоловік взагалі раніше ні про чиї губи і ротові порожнини особливо не замислювався але вона закушує губу, і тепер набрякла складочка повертається на місце, трохи зволожена і почервоніла, і йому треба встояти на ногах тепер . Це дуже складно, і він за інерцією ступає вперед, тому що так втриматися легше.
Таким людям, як Роман, падати не можна. Коли такі падають, вони незворотно рвуть реальність на шматки і таранять фундамент, тягнучи за собою всіх, хто знаходиться поруч.
І на тому клятому заводі потім Кіра стогне йому в рот і безглуздо чіпляється за його розгублене і погано контрольоване тіло, і Карелін дивиться на роздерті його ж поцілунком губи і знає, він тепер знає точно, що все це буде його, і Кіра буде його, інакше нічого іншого не буде.
І в наступній сутичці у жалюгідній спробі повернути в життя колишню ілюзію контролю з цим знанням Карелін очікувано програє.
Він і справді повзе чи не навколішки до Кіри через дев'ять днів після виписки з лікарні, просто та нічого про це не знає і нічого не розуміє, та й звідки їй знати? З чого б їй теж бути неврівноваженим монстром, що виє на кожний місяць лише тому, що якщо не піти за новопридбаним знанням, то краще застрелитися.
Не те, щоб Роман в останні роки двадцять сильно переживав про кулю у власній черепній коробці, просто... після того, як він пройшовся тим під'їздом... і уявив, як падала кожна крапля крові... проліт за прольотом... і звернув шию її батькові... у нього в голові оселилася непрохана думка: взагалі-то його дуже цікавить, що буде далі з Кірою, якщо той, хто повинен карати за кожну краплину крові або загублене волосся, що впало з її голови, раптом виявиться зі свинцем у голові.
Ця думка обіцяла перспективи страшніше, ніж власний кінець. Мабуть, бо думка, на відміну від кулі, вже в голові побувала.
Щось тріснуло в нього всередині, коли вона пістолетом наказала Кареліну не підходити, і розійшлося розломом, що глянув на нього прірвою. Проштопуючи обламані вигини реальності ниткою, рівною, яка не рветься, немов тут же готуючи поранені краї, щоб з'єднати їх назад.
Карелін не знає, як він триматиметься, і як він збирається не злякати її. Смішна надія та мрія; не було в житті нікого, кого б він не лякав, і навіть мати від нього відмовилася зрештою. Але Роман однозначно спробує, бо фізично втрачає здатність цього не робити. Не спробувати з Кірою.
Карелін завжди був жадібним виродком, що вічно падає у прірву божевілля.
Він притримає монстра-химеру на ланцюгу з власних судин, тим більше тепер так тихо, так спокійно часом, і якщо треба буде, сам вкладе Кірі в руки зброю.
Вона стоїть до нього напівбоком, задумливо клацаючи разом із братом кнопки телевізора у вітальні, і в Кірі немає нічого примітного, крім того, що Роман від неї погляду відвести вже ніколи не зможе, бо все в ній примітно для нього самого. Пригубивши віскі, чоловік все ще дивиться на її миловидний профіль перед тим, як відволіктися на телефон – північні «виправилися», Сєров на горизонті і хоче зустрічі, вірмени відкривають новий ринок, і потрібен договір – і вимикає смартфон.
Вчора була відкрита коробка протизаплідних, і не те щоб Карелін серйозно на щось сподівається — відверто зізнатися, йому вже головне до неї хоч якось доторкнутися. Останній тиждень вони щовечора проводили тут у безпечній квартирі. І добре, що Романові, власне, ніколи не подобалася його остання квартира, бо він уже починає забувати, як там все виглядає, крім спальні, де щодня переодягається. По хуй.
Треба б Кіру запросити в гості хоч раз, бо Роман, звісно, окупував зараз її простір, не даючи вдихнути та видихнути. У своїй звичній манері, яку йому вже не було причин для когось показувати останні дві декади. З того часу, як вони вигна…
Для пристойності.
Якщо вона захоче, то вони можуть туди переміститися.
Йому все одно.
Востаннє так висипався, мабуть, у молодшій школі, як за останній тиждень. І щоночі з Кірою.
Роман з'ясовує у Петра, як там йдуть справи із програмуванням через реабілітаційний центр, і, зважаючи на все, справи все одно йдуть не дуже. Кіра слухає брата з надуманою бравадою та чіпкою увагою, що насправді означає у неї хвилювання та стрес.
Треба буде прикопати менеджерів з керуючої компанії, знайти фахівців високого рівня, бажано міжнародного. Тут Кіра чинити опір не буде, але він вирішує поки що промовчати.
І Лешей правий: треба повертатися до щільної охорони з Кирилом і більше виводити її на люди спочатку, щоб усім зрозуміло стало. Вперше Карелін згоден з параноєю Лешея: охорону і для неї потрібно окрему організувати, то вона ніколи не піде і це все не зруйнує.
Все це недетерміноване, невідокремлене і безпрецедентне щось, що в них тут двох твориться. Між ними.
Потім дівчина відправляється у ванну, а Карелін включає ненадовго телефон для перевірки, щоб після залишився час теж швидко прийняти душ.
Ближче до ночі його щось зовсім збивають з пантелику її нервові пальці, що смикають край нічної сорочки, і Роман пірнає в поцілунок з надлишком напору, трохи спускаючи контроль з повідця.
Завжди завжди йому недостатньо, і він знімає з неї сорочку, щоб лапати скрізь голе тіло, і цілує так глибоко, що кілька разів Кіра ніби виринає з-під гущі води і хапає ротом повітря.
Йому, скотині, подобається, яка вона захекана і трохи втрачена, адже Роман може люб'язно допомогти їй знайтись, як і де вона захоче, найголовніше — з ним.
Коли Кіра проводить нігтями по потужних грудях і торсі, зачіпаючи волоски і масажуючи шкіру, його ніби випаровують десятки розпечених, частково затуплених кинджалів: дотик залишає рани, що тільки її рука і здатна залікувати.
Він незграбно просовує руку їй між ніг, бажаючи знову дістатися до її єства - годин уже двадцять минуло з попереднього разу, але Кіра спритно переставляє коліна і ще жвавіше торкається ротом здибленого члена, поки лише губами охоплюючи голівку. Карелін відразу підіймає голову дівчини назад, і слід спочатку відреагувати на її обурений погляд, але краплина слини, блискуча і безформна, стікає з краю пухкого рота — і контроль йому доводиться утримувати вже в наморднику.
— Це залишимо наостанок, — втягуючи повітря ніздрями, каже Брус, — бо я надто швидко кінчу, якщо так.
І повітря відчувається в'язким, як кисіль.
Кіра закушує губу і тепер того потоку слини не видно і... Роман не може стриматись, він не може: це все просто поза людськими можливостями.
—  Давай по-іншому, —  шепоче він. —  Йди сюди.
Проводячи пальцями по її відкритому роті, чоловік бере член в руку і рвано смикає кілька разів. Вона дивиться на нього непроникними і загадковими очима, темними, як беззоряна ніч.
— Не впускай його одразу, добре? Тримай рота майже закритим. Нехай я ввійду в тебе потроху кілька разів.
Кіра упирається на випрямленій руці, довге волосся покриває її гарненькі грудки, і Карелін подумки чортихається: вона покірно схиляє голову, і він направляє член між губ, навмисно не потрапляючи відразу, навмисно штовхаючись слабо, навмисно розтягуючи момент, коли товстий кінець втиснеться в рот, що опирається , —  і їй доводиться насаджуватися на червону голівку, повільно і вимушено приймаючи його всередину.
Затамувавши подих, він усувається. З розпухлих губ капає слина, вони почервонілі й прекрасні, і Кіра недбало стирає вологу ребром долоні — і... вона не може не знати, що це з ним робить, чи не так?
— Ще раз, — хрипко каже він.
Він просовує голівку,що ниє, між нерозкритих губ повільно-повільно, впихаючись завзято і владно, і Кіра стогне, здаючись і нарешті, впускаючи член, змушена обхопити багряну вершину губами. Вона підіймає погляд на Романа.
Карелін смикається, як п'ятнадцятирічний школяр, і виймає член назад.
Не витираючи цього разу слину, дівчина шкрябає нігтями по його грудях і сосках, і цілує в шию невпевнено і рвучко - так, вона точно підозрює, що це все з ним робить. Він стискає член біля основи з усієї сили, щоб не закінчити прямо зараз і прямо ось так.
Обвиваючи шию і абияк чіпляючись, дряпаючись хаотичним дотиком, Кіра тягне чоловіка на себе і ширше розводить ноги, дозволяючи потужному тулубу повністю опуститися на неї.
Роман відганяє тендітну долоню, коли розуміє, що вона вже сама себе пестить, і доводить дівчину до схлипу швидко своєю рукою: жорсткими, сум'ятливими, як останки його думок, що згоряють дотла, рухами.
Він бере кількома поцілунками, що перериваються, її рот, щоразу зриваючи печатку безмовності за печаткою.
Напружене під ним тіло заводить і лякає, і манить одночасно, і все це на шаленій швидкості, по зустрічній, у темряві невідомої дороги, і якщо розіб'ється, то нехай.