Валерій Ананьєв - Слiди на дорозi

Хлопець, повз якого проходив Старшина, не витримав і поклав одне коліно на підлогу.

— Та ти ахуєвший бабкін внук. Наєбать мене вирішив?

— Зовсім ні, — напруженим голосом відповів солдат, піднявши коліно з підлоги.

— Як ти будеш жінку свою єбать, якщо ти такий немічний? Ти ж здохнеш від безсилля після двох поштовхів.

По роті пробігся смішок.

— Відставити сміх! Встати! Досить? Чи продовжимо сон наганяти?

Рота мовчить.

— Дуже добре. Значить, продовжимо вечірній ритуал.

Почалася перекличка, після якої ми всі попрямували до ліжок. Коли всі вже лежали, між рядами ходили днювальні з числа служивих і перевіряли, як ми спимо. Один з них звернувся до мене з єхидною посмішкою:

— А ти чого не спині, тебе заколихати?

— Ні. — сказав я і закрив очі.

Старшина поводився суворо тільки з нами, «слонами», як тут називали молодих солдатів. З тими ж, хто прибув в «учебку» на перекваліфікацію, Старшина спілкувався, як з рівними собі. Навіть ті, хто прийшли на контракт після «строчки», мали деякі привілеї, наприклад, користування душем із бойлером. Старшина просто створював умови для відсіву слабких і тих, хто здався. Напевно, це логічно. Те, що ми пережили за ці три місяці, цілком може привести слабку людину до суїциду. Тому дії Старшини звужували коло потенційних жертв шляхом відсіву. Ну або ж він просто був садистом. Хоча я більше схильний до першого варіанта.

Не бажаючи, щоб мене заколихали, я заплющив очі. Я не бачив жодних снів, просто закрив очі й розплющив їх знову, почувши «Рота, підйом!»

* * *

Третій день був цікавішим від попередніх. По-перше, нас поділили по взводах з урахуванням наших майбутніх посад: механіки-водії БМП (я єдиний, хто навчався на БМД), наводчики і стрілки. По-друге, у нас усіх забрали телефони. З цього моменту жодного зв’язку із зовнішнім світом. По-третє, сьогодні ми вперше мали потрапити в лазню і отримати військову форму.

— Раз на тиждень ви будете відвідувати лазню, — говорив нам прапорщик у клубі в перший день мого прибуття в частину.

Почувши тоді ці слова, я наївно подумав, що він має на увазі справжню лазню, де ми будемо паритися. Не знаю, як я міг припустити таку дурість. Лазня — це звичайний душ, який ми будемо відвідувати лише раз на тиждень, а потім шість днів ходити брудними і пітними. Так, армійська лазня — це самий звичайний душ, точніше кілька десятків кранів у великому приміщенні.

Ми вишикувалися внизу казарми й пішли великим строєм із двохсот чоловік у бік лазні, до якої було кілька кілометрів. Саме двохсот, а не двохсот тридцяти. Бо близько двадцяти осіб висловили своє небажання продовжувати службу й поїхали додому.

Погода була мерзенна і холодна, але Старшина по дорозі так замучив нас стройовою, що всім було навіть жарко. Лазня розташовувалася за частиною, і щоб у неї потрапити, потрібно було пройти через приватний сектор. Я вперше за три дні вийшов за ворота, побачив цивільних людей та цивільні автомобілі. Я згадав, що буває свобода. З’явилося дике бажання втекти. І в очах моїх товаришів по службі я бачив, що не в мене одного. Ці три дні здорово натиснули на психіку. Поводження, як із худобою, все ж-таки зробило свою справу. Можливо, ця прогулянка була ще одним інструментом тиску на психіку… особисто я готовий у це повірити: бажання втекти стало просто нестерпним.

Лазня — це радянська одноповерхова потворна будівля, куди нас усіх завели і наказали роздягатися. Багато хто соромився і не поспішав знімати нижню білизну, а хтось, навпаки, поводився так, немов би всі мають захоплюватися його ґаздівством. Але більшість все ж таки відчували деяке збентеження, зокрема і я. Близько десяти хвилин ми стояли голі й очікували, доки помиється попередній підрозділ. Нарешті нам дали команду заходити. Я пішов у своїх капцях із тканини і зайняв чергу в одну із кабінок. Незважаючи на те, що кранів було дійсно багато, на всіх все одно не вистачало, і більшість милися під одним краном удвох, а то і втрьох. Капці мої одразу набралися води, але я про них навіть не думав, потрапивши під струмінь гарячої води. Це було незабутнє відчуття. Гаряча вода розтікалася від голови по всьому тілу, а по шкірі пробігли мурашки судового захоплення. Я би так стояв вічність, але за мною вже вишикувалася черга, а Старшина кричав, що потрібно закруглятися. Три дні без душу — це багато. Якби я знав, що іноді мені доведеться ходити брудним по кілька тижнів… Я знову вийшов у приміщення, де лежали наші речі, і побачив, що по взводах вишикувалася черга на отримання форми. Деякі вже встигли її отримати і приміряли на себе.

— У кого 42-й? Кому потрібен 43-й? — почулося з натовпу.

— У кого шапка велика?

На когось форма не налазить, із когось спадає, комусь черевики тиснуть, а у когось бовтаються на нозі. На щастя, мені все попалося чітко за розміром. Тільки шапка була завелика, зате всю голову закривала. Завжди вважав норкові шапки дурними і непрактичними, а тепер сам приречений багато років носити шапку-вушанку, правда не з норки, а з якоїсь штучної гидоти. Одягаючи нову форму, нам доводилося здогадуватися, де перед, а де зад, винаходити механізм одягання і застібання.

Нам видали два комплекти білухи, і Старшина скомандував, щоб ми одягали одразу обидва. А якщо хоч раз побачить когось тільки в одному, то знайде спосіб ускладнити життя порушника. Білуха — це такий білий, бавовняний, армійський костюм, який мав виконувати роль термобілизни в холодний період. Є тонкий, а є щільніший — на холодну погоду. Ось нам і видали по одному комплекту одного і другого. Також нам заборонили одягати труси, під страхом смертної кари (крім тих, хто вже відслужив «строчку»). Їм було дозволено одягати нормальну нижню білизну, а білухи лише за потреби, коли холодно. А всі решта були приречені паритись у бавовняній, радянській «термобілизні» три місяці, без права перегляду вироку.

Натягнувши на себе білуху, одягнувшись у зелений камуфляж, у військові берці, я відчув щось надзвичайно приємне, що надихає. Я відчув себе солдатом. Після того як прямо в роздягальні за наказом Старшини ми вишикувались повністю одягненими, у тому числі в шапки і застебнуті під горло бушлати, Вампір почав усіх нас по черзі оглядати. Було дуже жарко, в душовій безперервно текла гаряча вода і пар клубочився по всьому приміщенню лазні. У всіх нас пики були червоні й мокрі від поту. Ті з нас, хто