Юрій Павлович Винничук - Житіє гаремноє

Marsigli де Sienne, яку захопили пірати. Але тут же уточнено: «інші вважають, що вона була русинкою».

У гаремі. Худ. Філіппо Баратті (1868—1901).

Німецький історик Йоган Ульріх фон Валліх (1624 — 1673) в праці «De Religione Turcica» писав те саме і вказував дату — 1525 рік. А «Roxelane» «через руде волосся була названа». Але ця дата підважує всю решту інформації, бо у 1525 р. Роксоляна була вже матір’ю трійки дітей.

Коли вона народилася, невідомо, а дата її смерті коливається від 1558 до 1561 року.

Збереглося два її листи до короля Сигізмунда Авґуста з 1548—1549 років, підписані вони арабською: «haseki sultan», а на печатці імені нема. Хто писав ці листи — сама Роксоляна чи її секретар, — невідомо.

Першими про її руське походження почали писати венеційці. Зокрема Бертрандо Наваджеро вважав, що дружина Сулеймана — «di natione russa», а П’єтро Браґадіно — «questa donna di nation Rossa». Треба сказати, що в ХІХ сторіччі багато хто ще не відрізняв русинів від росіян, усіх їх називали Russe.

На портреті в султанському Палаці названо її Rossa Solymani Uxor. Її називали не тільки Роксоляною чи Рокселаною, але й Розанною.

Український історик Ярослав Кісь у дослідженні «Легенди і факти про Роксоляну» («Архіви України», 1970, № 6) писав, що «сучасники називали її Rossa, Russa, Rosa, Roxa, Роксоляна. Німецький хроніст XVI ст. Лоніцерій називає її Rossa. Так само називає її, а також і Роксоляною, тогочасний німецький дипломат у Константинополі Бусбек. Італійський історик першої половини XVI ст. П. Джовіо називає її Роксоляною. Про українське походження Роксоляни говорить венеційський посол (1526 р.) П’єтро Браґадіно «die natione Russa», а також італійський дипломат у 1554 р. Доменіко Тревізано «ed di Russia» — «Вона з Русі». Россою називає її найвищий тлумач Сулеймана II Ібрагім Бег, потурчений поляк.

Її українське походження підтверджують записи сучасника Михайла Литвина, зроблені у 1549—1551 pp.: «Так і тепер улюблена дружина турецького імператора, мати його старшого сина і спадкоємця була колись викрадена в нашій країні». Не заперечували цього історики-сходознавці А. Кримський, Гаммер, Йорга та ін. Правда, були спроби привласнити собі славетну султаншу французами та італійцями.

Назва Роксолянія була відома ще в античну епоху — так іменували одне з племен Північного Причорномор’я. Назви Роксолянія, Роксія зустрічаються часто в авторів XVI ст. і під ними розуміють «Червону Русь», територію Руського і Белзького воєводств і частини Західного Поділля. Польський хроніст Б. Ваповський (1480—1535) називає Львів «центром Роксії». Кардинал Комендоні, який теж був на землях Польщі в XVI ст., називає Львів столицею Роксолянії. Цю думку підтверджує поетичний опис Червоної Русі польського письменника С. Кльоновича «Роксолянія». Якщо походження Роксоляни з українських земель підтверджують численні історичні аргументи, то про її походження з міста Рогатина говорить лише одне джерело — польський поет-історик С. Твардовський. У своїй поемі про посольство князя Криштофа Збаразького до турецького султана Мустафи у 1621 р. Самуель Твардовський, член цього посольства, відводить дуже багато місця Роксоляні. Він перший називає її дочкою простого рогатинського попа, і це єдина згадка, єдине джерело про її походження. Свою поетичну розповідь він основує на живій традиції — численних розповідях про Роксоляну, почутих ним у Стамбулі. Нема жодних підстав твердити, що Твардовський вигадав місце походження Роксоляни. Він не симпатизує їй, вважає підступною, порівнюючи з Фед­рою і Клеопатрою. «Одній Русинці вбогій, — пише він про Сулеймана, — дався водити за ніс». Він весь час пише про неї, як про Русинку (п’ять разів) і лише раз називає Роксоляною. На вірогідність слів Твардовського у якійсь мірі вказують його відомості про інші історичні факти та події цього часу, які підтверджені дослідниками історії Туреччини XVI ст.».

Роксолана і султан. Худ. Антон Хікель (1780 р.).

Те, що ми зустрічаємо в художній літературі її нібито справжнє ім’я Настася Лісовська, не підтверджене жодними історичними джерелами. Це поки що літературна вигадка.

Сулейман Пишний на венеціанській гравюрі

Роксоляна могла потрапити в татарський полон між 1509 і 1516 pр., відтак її продали на невільницькому ринку Кафи. Вродливих полонянок, готуючи для гаремів, учили музики, танцю, різних наук та мов. Мабуть, якимись із цих талантів і полонила Роксоляна султана, бо великою вродою вона не вирізнялася. Але мала приємний характер, радісну вдачу. Недарма її звали Churrem Hasseki — Радісною Султанкою, а в німецьких джерелах — Die Russin Churrem (Веселою Русинкою).

Сулейман в листах до польського короля називає свою дружину королівською сестрою: «Посол Твій Сталінський скаже тобі, в якому щасті бачив Твою сестру, а мою Дружину...» Очевидно, тут він натякав на походження з одної землі.

Польський письменник та історик Юліан Урсин Нємцевіч (1757—1841), публікуючи листи Сулеймана, зробив таку примітку: «Ця сестра Сигізмунда I і дружина Сулеймана, була славетною Роксоляною, донькою попа з Рогатина. Французи оголосили її француженкою і на доказ цього створили про неї маленьку оперету. Однак ми маємо кращі докази, що вона була наша краянка, бо не оперета, а лист самого султана, давні перекази і саме ім’я Роксолянки свідчать, що була з Роксолянiї, тобто з давньої нашої Червоної Русі, Роксолянiєю званої».

Нємцевіч, щоправда, дійшов також висновку, що Сулейман недаремно назвав Роксоляну сестрою короля, бо, мабуть, сам і розголошував таку легенду про неї, щоб приховати її невільництво. Але це далеке від правди, бо султани, починаючи від Баязіда II (1481—1512), брали собі в дружини винятково гаремових одалісок.

Пізніші історики уточнили, що лист султана був неправильно розтлумачений, і там не йшлося про Роксоляну — сестру короля, а про дружину королівського брата султана. Адже султан не раз назвав короля своїм братом.

Про рогатинське походження полонянки написав також Вацлав Ржевуський (1785—1831), мандрівник і сходознавець, а від нього перейняв це історик Гаммер. Власне, з його праці, виданої у 1828 р. (J. Hammer. Geschichte des Osmanischen Reichen), світ довідався і змирився з тим, що Роксоляна не італійка і не французка.

Правда, Роксоляну намагалися розтягнути й інші українські землі. Письменник Микола Лазорський (1884—1970), родом з Полтавщини, видав у Мюнхені роман «Степова квітка», де Роксоляна уже з Центральної України. Романтичний поет Маврикій Ґославський (1802—1834) виводить її з Поділля. Мовляв, «Роксоляна, згідно місцевій традиції, мала бути донькою пароха з містечка Чемерівці на прізвище Лісовський».

І власне завдяки Ґославському випірнуло те прізвище Лісовська.

Польський і український фольклорист Жеґота Паулі писав у 1838 р., що С. Твардовський «застав ще про неї пам’ять у турків і зберіг нам, що була вона донькою руського священика з містечка Рогатин, де досі родинний її будиночок цікавим мандрівникам показують».

Звістка про будиночок належить до легенд, бо за ті триста років, які минули, Рогатин багато разів горів. В середині XIX ст. легенда Роксоляни розбагатіла ще й на її ім’я. Поляки найчастіше називали її Александрою, а українці — винятково Анастасією.

Історик Михайло Сокольницький, автор статті в турецькому історичному науковому часописі (M. Sokolnicki. La Sultan Ruthene, «Belleten». Ankara. Nisan, l959), вважає, що священик Лісовський був греко-католицьким священиком. Після цього