Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Драматургія » Боснійські драми, Слободан Шнайдер 📚 - Українською

Слободан Шнайдер - Боснійські драми, Слободан Шнайдер

230
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Боснійські драми" автора Слободан Шнайдер. Жанр книги: Драматургія.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 34
Перейти на сторінку:
такій маленькій скрині? Заспокойтеся, люба. Це Чудове. Далі за цим будинком є лише вовки. Тут, у цьому будинку, у старі часи була пошта. У Чудовому було багато людей. У школі було три класи учнів. Чудове було в країні дуже гарних марок. На тих марках було багато див у найяскравіших кольорах. Ті марки десь ще мали би бути (риється у шухлядах, нічого не знаходить, потім витягає одну). — Посередині бачиш два димарі, це вони гарно димлять. Потім за ними — гора. Це символізує наших «у лісах і горах». Під димарями — два могутні житні колоси, з руку товщиною. Вони символізують наше жито. Все у зеленому обрамленні з найгарнішого листя, а над усім світить зірка червоного кольору.

ДЕНІЗ (наполовину крізь сон): Зірки тут зірчастіші, але що з того, якщо вони не функціонують?

ІНЕС: Димарі символізують важку промисловість.

ДЕНІЗ: Чого варті прекрасні бажання, пусті мрії на небі?

ІНЕС: Приклад — Зеніца.

ДЕНІЗ: Нічого.

ІНЕС: Це не так далеко звідси. А навіть якби так і було, в ті часи так не вважалося. Туди звідусіль злетілося багато людей, у яких не було нічого, крім дорожніх скринь. Але в них не світилося, як і не було у них ніяких грошей. Вони всі приїхали будувати важку промисловість. Тоді говорили: «Ми будуємо комбінат, комбінат будує нас». Ці марки зараз не ходять, але це не важливо, бо з цього місця вже ніхто не пише.

У старі часи, коли тут все кипіло, било молотом, а найбільше — пітніло, звідси у світ відправляли принаймні мішок листів щоденно.

Якщо хочеш написати до Німеччини, дам тобі якусь зі своїх голубок на вибір. Це найрозумніші, найшвидші, найточніші голубки на світі. Не справжні поштові, але передадуть будь-яке повідомлення. Є тут, на своєму місці, телеграф — завжди прислухається, завжди марно. Мали ми й телефон, він був десь тут (риється у старому мотлоху, витягає якийсь допотопний апарат). Це вас, пані! (Дає слухавку Деніз, яка прокидається.)

ДЕНІЗ: Алло? Нічого. Цікаво, хто б то міг бути.

ІНЕС: Ось, ти мені свої марки, я тобі свої. Ми люди, порозуміємося. Спи, моя маленька феє.

Нехай тобі насняться вогняні дракони.

Темрява.

ДЕНІЗ (у темряві): Буду маленькою, майже непомітною, але знайду тебе.

3. Мелюзіна

Деніз сидить у скрині. До скрині приставлена вдвічі більша за неї поштова марка, на якій, як і описувала її Інес, зображено державний герб Соціалістичної Республіки Боснії й Герцеговини (до 1990 року) з великою п’ятикутною зіркою нагорі. З лівого боку — частина фотографії, на якій — молодий солдат у формі Вермахту.

ДЕНІЗ: Звідки раптом взялася ця тиша? Ця жінка не надто люб’язна, аж ніяк, і нічогісінько не розуміє. А я їй таки добре відрізала її власною мовою! Коли плаває цей корабель? Браво, Деніз. Ми тут добре билися. (Оглядає приміщення, в якому перебуває. Потім — Інесину марку.) Знаю я таких. Вони справляють враження спокійних, як ящірки на сонці, майже не рухаються, а тоді раптом починають шаліти і перетворюються на крокодилів. Обережно: це лицевий і зворотній бік тої самої особи.

Буде зле, якщо вона нападе на скриню. (Визираючи зі скрині, дивиться на приміщення, в якому перебуває. Потім роздивляється Інесину марку.)

Чого тільки не ліплять на листи! Димар — завжди чийсь димар, фабрика — завжди чиясь фабрика. Поряд із такими великими речами людина мусить почуватися маленькою, якщо ними не володіє.

Без сумніву, вона хотіла приспати мене отою розповіддю про зірки і полум’я. Хто знає, що би було потім. (Дивиться на п’ятикутну зірку): Який там вгорі вогняний дракон!

Рекламувати марками чужу власність — це щось дивакувате, а оця нагадує роботу якоїсь не надто обдарованої дитини. (До фотографії сина.) Вона, однак, добре впишеться у твій альбом, поряд з марками інших екзотичних країн. Держави і державочки, які було недовговічними, мали найгарніші марки. (Сидить і бавиться весільною сукнею.) Можливо, ти краще пам’ятаєш доньку нашого найближчого сусіда, оту ставну дівчину із лляним волоссям, яка справляла враження ляльки своєї бабусі, а була найвеселішим створінням, яке тільки можна собі уявити? Я пам’ятаю її туманно, а вона мені снилася у потязі, ніби махає мені здалеку і зменшується, і все це в кольорі сепії. Коли прийшла ота проклята звістка про тебе, вона відрізала свою косу. Коли волосся знову відросло, вона вийшла заміж, невдало. Важко захворіла, зменшилася, всохла. (Бавиться весільною сукнею.) Мій поїхав у Бангкок, але мені й на думку не спадає через це померти. Тому помер він (хихотить). Зараз люди усе рідше одружуються. Де її чоловік? У такому селі всі ще одружуються, направо й наліво.

Зараз ми, на твою честь, наведемо тут трохи лад. Ці листи треба знову поскладати, гроші перерахувати. Тут є й твій самокат. І літак «мессершмітт». І твої марки тут. Ти завжди щось систематизував, а потім тебе включили до системи. Як і завжди, ти й зараз трохи сонний і неуважний. Звідки в тебе така схильність до порядку? Я добряча нечепура, та й батько твій в цьому сенсі був радше ким завгодно, тільки не німцем.

Ми довго подорожували, скрізь хаос. Мені здається, що на цьому місці мій хаос перетинається з якоюсь ще більшою плутаниною. Ця жінка видається мені трохи звихнутою. Я ще не знаю, на що вона здатна. Оцінюю. Тут ще літають дракони, які вивергають полум’я, ніхто не спить, на іноземця дивляться без симпатії, вода добра, але ніде немає вбиральні. Темряву можна різати ножем. На стіл нам ще нічого не поставили, ми тільки привіталися. З Богом, з Богом? Як ви? Ми показали, що в нас є трохи грошей, але це не справило враження, нам там, у Німеччині, пророкували інше. Наразі ніякої традиційної гостинності, про яку всі розповідають. Заснути я не наважуюсь, бо боюся пробудження. Бо я, всупереч всім страхам, почуваюся урочисто.

Скажи мені зараз, ми самі у нашій скрині: це було тут?

Що ти в біса робив у цьому лісі? Що роблять, коли нікого не жаліють?

Деніз прислухається. У лісі, де вечір переходить у ніч, починається полювання. Вона, дедалі більше схвильована, визирає зі своєї скрині.

Скриня затемнюється.

У темряві — стишений спів хлопчика.

ДЕНІЗ (босоніж, у нічний сорочці, несеться лісом): Я знайду тебе або пропаду.

ІНЕС (на величезній швидкості вривається до кімнати з фотографією сина Деніз у рамці, горланить): Що він тут шукав? Що він тут мав шукати? Він і його чортове сім’я; прокляте кодло, яке ти й тобі подібні народили отам на півночі.

ДЕНІЗ: Зачекайте.

ІНЕС: Що? Я маю

1 ... 19 20 21 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Боснійські драми, Слободан Шнайдер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Боснійські драми, Слободан Шнайдер"