Нечуй-Левицький - На кожум'яках, Нечуй-Левицький

вiзьме з мос­ка­ля­ми! Ме­не мос­ка­лi по­ве­дуть в церк­ву до вiн­ця? Ой, лю­та ж я, лю­та! (Бi­гає по сце­нi.) Я ду­ма­ла, що вiн чо­ло­вiк ро­зум­ний i бла­го­род­ний, а вiн швець, а вiн прах­вост!

Гострохвостий. Я швець? Як­би на вас не дi­во­чий убiр, я б вам дав зна­ти шев­ця.

Євфросина. То вiн смiє та­ке на ме­не го­во­ри­ти! Вон!

Гострохвостий. (ти­хо.) А сто чор­тiв на йо­го го­ло­ву! Про­па­ло зо­ло­то й срiб­ло! Завт­ра спро­да­ють мою ци­люр­ню! Ой, бi­да, бi­да! Йди, Сви­ри­де Йва­но­ви­чу, до­до­му та знов шкре­би сви­ня­чi ри­ла. (Тяж­ко зiт­хає.)

Всі. Вон з дво­ру! Вон з дво­ру! Щоб i дух твiй тут не смер­дiв, а то ки­ями бу­де­мо га­ня­ти!

ВИХIД 10

Ті самі й Берко та Волько.

Берко й Волько вхо­дять з век­се­ля­ми.

Берко (до мо­ло­дих). Поз­до­ров­ляю вас з вiн­чан­ням. Дай вам бо­же, щоб ви жи­ли дов­го, та гро­шей ба­га­то на­жи­ли, та що­ро­ку ме­нi дов­ги пла­ти­ли.

Волько (кла­няється Євфро­си­нi). Поз­до­ров­ляю вас з мо­ло­дим му­жем. Чи не зап­ла­ти­те ви за сво­го му­жа дов­гiв? Ми маємо йо­го век­се­лi, а вiн ка­зав, що ви пiс­ля ве­сiл­ля за­раз зап­ла­ти­те.

Берко. Во­ни ка­за­ли, що ви все зап­ла­ти­те, бо ми вже хо­ди­мо до їх, хо­ди­мо та й хо­ди­мо, та й хо­ди­мо.

Волько. Щод­ня хо­ди­мо, i вран­цi, i вве­че­рi хо­ди­мо, а вiн не пла­тить. Ка­же, жiн­ка зап­ла­тить. Ви ба­га­тi.

Євфросина. Яка жiн­ка? Ми ще не вiн­ча­лись i не бу­де­мо вiн­ча­тись.

Берко. Ой гвулт!

Волько. Ой вей мiр! Що це бу­де! Ой гвулт! (Ха­пається за пей­си.)

Сидір Свиридович. О! Бач, ста­ра! Бач, ку­ди б на­шi гро­шi пiш­ли.

Євфросина.Та, хва­лить бо­га, не пi­дуть.

Берко. Ой гвулт! Та­те­ле! Ма­ме­ле! (Кри­чить.)

Волько. А гi­ра шварц ур! Ми йо­го в суд, в тюр­му! (До Гост­рох­вос­то­го.) Да­вай­те гро­шi! На­що нам цi век­се­лi?

Берко. Ми про­да­мо йо­го ци­люр­ню! Хо­дiм в суд!

Гострохвостий. От то­бi й ко­жум'яцька ба­га­та мо­ло­да. По гу­бах тек­ло, та в рот не по­па­ло.

Берко й Волько (прис­ту­па­ють до Гост­рох­вос­то­го). Хо­дiм в суд по­зи­ва­тись. Ви нас на­ду­ри­ли.

Гострохвостий хо­че втек­ти, жи­ди йо­го лов­лять за ру­ки й ве­дуть з дво­ра.

Берко й Волько (кри­чать). Гвулт! В суд йо­го! Гвулт! (Ви­хо­дять з Гост­рох­вос­тим.)

Євфросина, Сидір Свиридович, Євдокія Корніївна та Горпина Корніївна. О ту­ди то­бi до­ро­га!

ВИХIД 11

Ті самі без Гост­рох­вос­то­го, Волька та Бер­ка.

1-й бас.От то­бi й на! То це нам не прий­деться й ви­пи­ти.

2-й бас. Ав­жеж не прий­деться, ко­ли мо­ло­дий втiк з дво­ру.

1-й бас. В ме­не аж слин­ка ко­титься.

Ольга. Ой, який же шкан­дал вий­шов! (Ти­хо.) Дур­но плат­тя ши­ла!

Сидір Свиридович. Чо­го ж оце ми стоїмо та свя­ту зем­лю топ­че­мо? Хо­дi­мо до ха­ти! (До гос­тей.)Про­шу по­кiр­но до ха­ти, та хоч вип'ємо по чар­цi. Од­на­че го­ту­ва­лись к ве­сiл­лю.

Митрополичі баси й шафери. Ото ро­зум­на рiч, бо в нас аж гор­ло пе­ре­сох­ло, див­ля­чись на цю ко­жум'яцьку ко­ме­дiю.

Всі йдуть в ха­ту.

Завiса па­дає.

Кiнець.