Шота Руставелі - Витязь у тигровій шкурі, Шота Руставелі

Непокірних же не жалуй, засуди їх на загин».

Рада ця мені припала до вподоби. Я притьма Сповістив його:

«Рамазе! Сперечатися дарма.

Бо життя миліше смерті, наша ж сила все лама!

Я до тебе йду без війська, лиш з бійцями кількома».

Взявши триста добрих воїв, з ними я вперед пішов,

Військо ззаду залишивши у гущавині дібров. Я просив:

«Ідіть за мною по дорогах тих же знов,

Щоб змогли мені на поміч ви примчати стрімголов».

За три дні прибув до мене знов од хана раб-носій.

В дар приніс він пишний одяг, золотих тканин сувій.

Цар просив: «Я хочу бачить гордий, мужній образ твій

І для зустрічі готую дар такий же дорогий».

Він казав ще більше: «Правду я кажу - покинь невіру,

Сам тебе зустріти вийду, бо нудьгую вже надміру».

Я сказав: «Ій-богу, зважу на твою я волю щиру,-

Наче батько з сином, стріньмось, повні ласки та сумиру».

Далі їхавши, я знову на узліссі коло бору

Стрів послів. Вони вклонились, виявляючи покору,

В дар мені пригнали коней в золотій рясі убору

І мені казали: «Справді, цар наш прагне твого зору».

Він звелів переказати: «Я до тебе серцем лину,

З свого виїхавши дому, взавтра вранці вас зустріну».

В повстяних шатрах-наметах я отаборив дружину

І вітав послів привітно, давши місце для спочину.

Видно, жодне добре діло не лишиться без відплати,-

Тож один з послів до мене попідкрався, щоб сказати:

«Я - боржник перед тобою. Хочу борг тобі віддати,

Зрятувать тебе від лиха, від біди, а може, й страти.

Твого батька вихованцем був я в роки молодії.

Все скажу тобі про зраду, що готують лиходії,-

Тяжко бачить левня мертвим, цвіт троянди - в безнадії!

Пильно слухай, що повім я, обміркуй всі дальші дії.

Люди ці готують зраду - їм не вір і май на оці,

Що сто тисяч війська тайно на одному стало боці,

А на другім - тридцять тисяч заховалось, повних моці.

Щоб потали не зазнати, будь розважний в кожнім кроці.

Любо цар тебе зустріне, ненаглядного для всіх;

Доки слухатимеш радо їхні лестощі та сміх,-

Рушать, димом гасло давши, їх війська з усіх доріг.

Стали б тисячі до бою - ти б їх сам не переміг!»

Був я вдячний цій людині і сказав ласкаво: «Знай,-

Як узавтра не загину, нагороди дожидай!

Щоб посли про це не знали,- йди до них, відпочивай.

Як про тебе я забуду,- сам знедолію нехай!»

Не повідав я нікому про діла ці потайні,-

Те, що має бути, буде; всі ж поради тут одні:

Я послав гінця до війська, що було десь вдалині,

І велів: «Крізь гори й доли помогти ідіть мені!»

Вранці я послів прикликав, щоб царю сказали люди:

«Вирушай же,- поспішаю на твої упасти груди!»

Ще півдня ішов походом, не жахнувшись зради-зблуди,

Бо від волі провидіння не сховаєшся нікуди.

Я зійшов на гору й глянув: пилом обрії сповиті.

Я подумав: «Розкидає цар Рамаз на мене сіті,

Та мій спис і меч мій гострий їх прониже тої ж миті».

І тоді сказав я війську про їх наміри неситі:

«Браття, зраду нам готує думка тих людей лукава,

Та нехай від цього сила ваших рук не стане млява.

Жде на тих, що вмруть за князя, в небесах і рай, і слава,

Меч при боці в нас не марно - вирушаймо ж на хатава!»

Гордо, гучно наказав я готувати зброю й лати.

Ми наплічники й кольчуги одягли на світлі шати,-

Грізно виладнавши військо, я вперед звелів рушати;

В день отой меча мойого скуштували супостати!

Ми підходили. Узрівши, що до бою ми готові,

Цар прислав гінця й загрози у такому виклав слові:

«Я ознаки зради бачу, несподівані й раптові,-

Прикро нам, що, взявши зброю, видно, прагнете ви крові».

Наказав я відповісти: «Знаю все про намір лютий,

Та який не був би певний задум твій - йому не бути!

За звичаєм войовницьким починай же цю війну ти,-

Я в руках меча тримаю, щоб мечем тебе здобути!»

Посланець поїхав. Більше посланців до нас не слали

І військам своїм до бою гасло димом подавали.

Вийшли з засідки їх лави, з двох боків нас обступали,

Але, дякуючи богу, не злякались ми навали.

Взяв я, хмурий, меч у джури, стиснув ратище рукою,

Рвався битися з ордою, рвався стати враз до бою,

І вперед крізь гони рушив я порвистою ходою,

Та хатави, ставши в лави, не втрачали супокою.

Підступив я. їхнє військо гомоніло: «Божевільний!»

Мавши силу нездоланну, я напав на шерег іцільний.

Спис пробив коня й зламався,- бий же, мече мій всесильний,

Я хвалю того, хто ревно клав тебе на брус точильний!

Я накинувся, мов яструб