Кірстен Бойє - Скоґландія

І, якщо трапиться нагода, роздобути іншу куртку, бо картата надто впадає в очі. Хлопець у картатій куртці, та ще й у бахматій… А вони ж крутяться повсюди! Але без куртки вранці й увечері навіть тепер, улітку, дуже холодно, особливо вночі. А надто тут, на півночі, з її білими, ясними ночами. На щастя, хоч берет непримітний.

Найчудовіші за весь політ були, мабуть, останні півгодини. Сонце вже схилилося до крайнеба — таки справді до краю неба, немовби земля не кругла, а Всесвіт не безмежний. Прозоре сонячне сяйво обернулося на м’яку червонувату позолоту: блакитна пора між світлом і темрявою. А тут, угорі, ця пора була пурпурова, тепла й лагідна. Прощання з днем.

Літак зробив широкий розворот, опускаючись усе нижче й нижче, під ними раптом прослалася земля, і з невиразної чорної площини почали проступати ліси, озера, просіки, нарешті невеликі поселення й хутори, окремі дерева.

Потому запала темінь, і Ярвен спитала себе, чи її супутники зумисне вибрали час польоту так, щоб вона побачила все це на власні очі: спершу — яскраве світло понад хмарами, потім — пурпуровий вечір. І ось тепер під ними нарешті — цілий килим незліченних вогнів, по краях ніби обшарпаний, — килим, над яким пілот зробив коло, а тоді спрямував літака вниз, і з нічної темряви виринули міські будівлі, й літак ковзнув понад їхніми дахами, а тоді шасі майже непомітно торкнулося посадкової смуги, обрамленої червоними, зеленими й білими навігаційними вогнями. То ось який вигляд має аеропорт, що його під час вильоту так і не пощастило побачити Ярвен: величезний, гуркітливий, там і сям в очікуванні позастигали більші й менші літаки, а трохи далі — яскраво освітлений термінал.

— Ось ми й на місці! — гордо промовив Гільґард і, поки Рупертус обережно з посадкової смуги відводив літака, пропелер якого все ще крутився, хоч уже й не так швидко, обернувся до Ярвен: — У столиці!

Ярвен притислася обличчям до ілюмінатора. То оце так, саме так, виявляється, прилітають в аеропорт! Вогні, люди й метушня. Вона дістала з кишені мобільний телефон. Зараз уже можна буде його ввімкнути. Вона напише мамі про те, який чудовий був цей політ. І яка чудесна посадка! І що вона вже не боїться, взагалі нічого не боїться.

— Ласкаво просимо в Скоґландію! — сказала Тяркс і дістала свою сумку з ніші над головою. В її голосі також вчувалося щось на зразок гордощів. — Бажаю тобі щасливого перебування в нас!

Перед одним з ангарів літак зупинився. Тяркс відчинила люка й відкинула трап. Назустріч їм простував якийсь чоловік — у костюмі, з глибоко схованими в кишенях штанів руками.

«Якщо костюм досить дорогий, то руки в кишенях — ознака недбалої поведінки, — казала мама. — А загалом це — просто брак будь-якого смаку й стилю». Та хіба ж отак з першого погляду розгледиш — дорогий той костюм чи ні.

— Вітаю, Больштреме! — сказав Гільґард, зістрибуючи з пілотської кабіни на землю. — Ми пунктуальні, хвилина в хвилину!

«То ось він який, режисер, — промайнуло в Ярвен. — Чи продюсер».

Чоловік мав достоту такий вигляд, як вона завжди й уявляла собі кіношників: високий, білявий, плечі широкі, а на засмаглому обличчі — тепла усмішка.

— Це вона? — спитав Больштрем, хитнувши головою в бік Ярвен. — На перший погляд… Так, може бути.

Він ступив крок до неї, подав руку й промовив:

— Ярвен? Адже я правильно зрозумів — тебе звати Ярвен?

Ярвен кивнула головою. Костюм був таки дорогий.

— Ласкаво просимо в Скоґландію! — сказав чоловік.

Мобільний телефон Ярвен подав один сигнал.

— Ви режисер? — невпевнено запитала Ярвен. — Просто я ще нічого не декламувала… Може, в мене так добре й не вийде…

— Атож, режисер! Так воно і є! — засміявся чоловік і міцно-міцно потис їй руку. — Я тут режисер. А декламування… Це ми з’ясуємо потім. Поки що пан Гільґард і пані Тяркс відвезуть тебе на ніч до Естерлінда. Побачимося завтра вранці.

— До Естерлінда? — перепитала Ярвен. — Це там кіностудія?

Цієї миті Рупертус зник в ангарі. Тим часом до них підійшла Тяркс.

— Естерлінд — це маєток неподалік від столиці, — пояснила вона. — Чудове місце, з усіма вигодами. Переночуєш, нарешті відпочинеш від усіх оцих хвилювань. Адже день був у тебе досить напружений, уявляю собі!

Ярвен кивнула головою й поцікавилась:

— А решта дівчат ночуватимуть також там?

Режисер недбало задудонів двома пальцями собі по скроні й промовив до Гільґарда і Тяркс:

— Ну, то я піду вже. — Тоді кивнув головою до Ярвен: — Побачимося завтра вранці. — І, не озираючись, зник край льотного поля.

Тяркс якусь хвилю ще дивилася йому вслід, потім зітхнула й нарешті згадала: