Марія Сидорчук - Полон

що вона бачила біль у його очах; хоч і кілька хвилин, але мала владу над ним і знала його таємницю. 11

Хлопець вперто колупав дошки у своєму кутку. Поруч без жодної емоції на обличчі сиділа Дівчина. Одна з дощок піддалася та з тріском відійшла від цвяха. На той скрип миттєво зреагував Журналіст

— Гей, ти що — втекти надумав? — гукнув він до Хлопця. — Тут один намагався — і знаєш, що з ним зробили?

Журналіст підійшов ближче й присів на солому поруч з Хлопцем. Той виглядав розгубленим і пригніченим.

— А ти де з нею познайомився? — поцікавився Журналіст. Жага до інформації стала його другою натурою. Він часто брав інтерв’ю в пересічних людей не заради сюжету, а з професійної цікавості. Ось і зараз Журналіста немов потягнуло на чергове інтерв’ю «про життя-буття».

— Під землею... — ніяковіло відповів Хлопець.

— Овва, шахтарі чи що? — зареготав зі свого кутка Місцевий.

— Та ні, в підземному переході. Вона там котеня продавала, а я просто так соромився до неї підійти. Тож зловив на вулиці бездомне і став поряд з нею.

— Ніби теж продаєш, так? — уточнив Журналіст

— Так. Тільки вона зі мною першою наважилася заговорити. І з того дня ми зустрічалися.

— А коти, тобто котенята? — його зацікавила історія. У мирний час з цього міг би навіть сюжет для ефіру склепати.

— Не повіриш, я свого першим продав, а вона свого якійсь бабці віддала, — жваво пояснив Хлопець.

— Якого дідька ви взагалі сюди приперлися? Волонтери чи як? — зневажливо спитав Місцевий.

— Так, наша машина першого ж дня на міні підірвалася, але ми встигли вивезти трьох людей.

— Яка машина?

— «Ленд Крузер», — буденно сказав Хлопець і чомусь посміхнувся.

— Трясця ж твоїй мамі! — вигукнув Місцевий та бамкнувся потилицею об дошки сараю.

— А ти вважаєш, що він коштує дорожче, ніж три людські життя? — суворо гаркнув Журналіст. Він дуже не любив аматорів, а інтерв’ю з Хлопцем було його проектом.

— Просто запитав, — дав задньої Місцевий.

— А якби тебе довелося витягувати з льоху, а будинок твій був би підірваний? — не припиняв нападати на Місцевого Журналіст

— А мій будинок і так підірваний. Сім’я розбіглася — одні там, а інші там. А я тут. Це мій бізнес. Це моя робота. Я хіба не маю права? Чи я гірший, ніж вони?

Повз Місцевого прошмигнула кішка. Та сама, яку приніс із собою Блаженний. Місцевий встав і спробував її спіймати. Кицька пручалася до останнього, аж доки він не загнав її в куток та не вхопив. Кішка заклякла в руках Місцевого, який почав її ніжно гладити.

— Жертвою прикидаєшся? Про справедливість заговорив? — Журналіст уже волав на Місцевого. Бо той зірвав йому кайф від улюбленої роботи та залишив без історії.

— Яка справедливість? У кого зброя — того правда. Тепер у нас так, — зазираючи кішці у вічі, озвався Місцевий

В Журналіста немов біс вселився. Він підхопився з місця, збуряковів і швидко підбіг до Місцевого:

— Тварин любиш, авжеж? І що? Де твоя справедливість? Де твоя зброя? Де?

Журналіст вихопив з рук Місцевого кішку та почав бити її мордою об стіну. Кішка кілька разів нявкнула та повисла в руці Журналіста мов шкура. А той продовжував виміщати злобу на безвинній тварині, забризкуючи котячою кров’ю все навкруги.

— Агов, ти, дурню! Облиш кота, — заклякнувши від жаху, встиг вимовити Місцевий.

І раптом з боку дверей пролунав постріл і Журналіст гупнув на землю.

Сухий, що стояв на порозі, опустив автомат:

— Шкуродери.

У сарай зайшла Жінка, обережно ступаючи в туфлях на високих підборах.

— Туди проходь, — скомандував їй Хімік та подивився на бездиханне тіло Журналіста. Куля влучила прямісінько в серце.

— От на біса? Я хотів на нього поставити, — ображено спитав Хімік Сухого.

— То візьми когось іншого, — озвався той і прискіпливо подивився на Льотчика.

— Мене візьміть, — ледь чутно сказала Дівчина.

— Краще мене! — одразу підхопився на ноги Хлопець, намагаючись затулити кохану від катів.

— А я на цього ставлю... — Сказав Сухий та вказав Хлопцеві дулом автомата на вихід.

Хімік підійшов до Дівчини, схопив її та потягнув до дверей. Вона не пручалася. З одного боку їй хотілося вмерти, з іншого — побачити новий день. З одного боку її розривало з середини почуття образи на коханого, з іншого — вона його кохала до нестерпного болю.

Душа болить, коли є сумнів. Ще мить тому Дівчина була впевнена в усьому, а ось тепер, коли кат повів її на страту, сумніви заступили весь світ.

Двері відчинилися, брязнув засув. Жінка обережно переступила через труп Журналіста, що й досі стискав у руці закривавлену кішку, й сіла неподалік від Льотчика. Вона