Робер Мерль - Тварина, обдарована розумом

Фойл усміхнувся.

— Яка мила тварина! — додав він, розмішуючи лід у склянці.

— Невже Іван має вас за свою родину? — перепитав Сі. До нього знову повернулася впевненість, з’явився рум’янець на щоках, а погляд просто пронизував міс Лафей.

— Думаю, що він має весь наш колектив за свою родину, а професора Севіллу й мене — за матір і няньку.

— Чому?

— Бо ми найбільше провели часу з ним і тільки ми його годували — в перші дні давали соску, а пізніше — рибу.

— Міс Лафей, — сказав Фойл з посмішкою, — ви тримаєте нас у таємничій невідомості, досі не сказавши, чи ваші дельфіни вже розмовляють.

Арлетта подивилася на нього, і її темні очі заіскрилися. Ройл помислив: «Ну й усмішка у дівчини! Вона усміхається куточками уст, так невимушено й приємно».

— Я ще до цього дійду, — відповіла Арлетта. — Але спочатку хочу підкреслити ось що: принцип експерименту професора Севілли ґрунтується на явищі, яке вперше помітив доктор Ліллі, а інші дослідники підтвердили його, — дельфін здатний мимовільно імітувати людський голос. Розмовляючи безперестану з Іваном, тримаючи його в «родинній звуковій ванні», як каже професор, ми сподівалися, що він почне імітувати звуки, якими його настирливо частували — спочатку не розуміючи їх (наче немовля, яке белькоче й щебече в колисці), а відтак потроху вловлюючи їхній зміст.

Арлетта зробила паузу, переглянулася з обома чоловіками й тріумфально засміялася:

— Все так і вийшло.

— Отже, він розмовляє! — скрикнув Сі, підскочивши у фотелі, й кинув швидкий погляд на Фойла.

Фойл схилився вперед, міцно затис у руках склянку й, стримуючи хвилювання, мовив глухим голосом:

— Ви досягли успіху!

— Частково, — сказала Арлетта, піднявши вгору праву руку. — Зараз я вам про все розповім. Тільки спершу хочу сказати, що обмежує наш успіх. Мовний апарат дельфіна відрізняється від нашого. Дельфін вимовляє звуки не ротом — ним він тільки їсть, — а дихальним органом. Він не любить, щоб до його дихала доторкалися й робили такі вправи, як їх робили Хейзи з губами Вікі. Та ця процедура й не потрібна, бо вже зразу було видно, що Іван має подвійну перевагу над Вікі: він може навмисне вимовляти звуки й мимовільно імітувати людський голос. Але найсенсаційніше досягнення, містере Сі, — і воно стане в майбутньому ще значнішим, навіть якщо зараз немає чим похвалитися, — полягає в тому, що Іван зміг встановити чіткий і постійний зв’язок між словом, яке вимовляє, і річчю, поіменованою словом. Інакше кажучи, Іван досяг специфічного людського пізнання слова-символу.

— Та це ж чудовий стрибок уперед! — вигукнув Фойл.

— Я теж так гадаю, — озвалась Арлетта, й у неї заблищали очі. — Навіть коли експеримент професора Севілли на цьому зупинився б, він однаково був би вирішальним кроком у міжвидовому спілкуванні.

Сі холодним поглядом зміряв Арлетту. «Яка мерзота — жіноче тіло, оті великі перса, ті стегна… — Він напівпримружив очі. — «Вирішальний крок у міжвидовому спілкуванні». Так, це від Севілли, в якого вона, безперечно, закохана… Всі вони однакові, завше секс на думці».

— Міс Лафей, — Сі промовив ласкаво, — скільки слів знає Іван?

Водночас озвався й Фойл:

— Він дуже їх спотворює?

Боб Меннінг засміявся дзвінко й обернувся до Арлетти.

— Доведеться встановити чергу!..

— Відповідаю на перше запитання, — сказала Арлетта, зиркнувши на Боба. — «Йолоп, чому він бере стільки на себе?» — Далі повела — Активний словниковий запас Івана досягає сорока слів.

— Та це ж багато! — вигукнув Фойл. — Сорок слів — це вдесятеро більше, ніж у Вікі!

Втрутився Сі:

— Чи не могли б ви назвати деякі з них?

— Міс Лафей, — перебив його Фойл, подивившись на Сі роздратовано, — ще не відповіла на моє запитання, чи Іван спотворює засвоєні слова…

Арлетта підняла руку на рівень плечей і сказала:

— Перш як відповісти на ваші запитання, я хочу наголосити на одній деталі: Іван впевнено використовує найабстрактніші мовні символи. Наприклад, він уміє казати: «right», «lift» «in», «out»[13] і вживає ці слова правильно. Він вимовляє дієслова «go», «come», «listen», «look», «speak»[14] і використовує їх свідомо.

— В такому разі, — заговорив Сі, — я не розумію, що обмежує ваш дослід…

— Я зараз скажу вам, — провадила Арлетта, — й одночасно відповім містерові Фойлові.

— Нарешті, — зрадів Фойл.

Арлетта усміхнулася йому.

— Почну з менш значимого. Як і треба було на те сподіватися, Іван вимовляє людські звуки занадто по-своєму. Голос у нього різкий, гугнявий, верескливий, і не завше його легко зрозуміти. На жаль, є набагато серйозніше, ніж оці дрібні вади. — Вона помовчала трохи й додала: — Воно полягає в тому, що Іван може вимовляти тільки односкладові слова. Ось що обмежує наш дослід. Коли ми намагаємося навчити його вимовляти двоскладове слово, він запам’ятовує лише останній склад, незалежно від того, падає на нього наголос чи ні. Таким чином, слово «music» у нього виходить «zic», «Іван» — «Fa», «lisien» — «sen». Саме тут ми зазнали труднощів, які, кажучи словами професора Севілли, гальмують увесь поступ: Іван не вміє з’єднувати склади.

— Містере Сі, чи можу я забрати у вас склянку? — запитав Боб.

— Прошу, — сказав Сі, ледь усміхнувшись, але навіть не глянув у його бік.

Боб граціозно підійшов до Сі, взяв його склянку й одночасно забрав Фойлову. При цьому його постава злегка гойднулася на ногах і рука зігнулася в зап’ясті. Арлетта замовкла: вона розгнівалася, що її перебили й до того ж Сі не ставив більше запитань, щоб відновити розмову.

Боб навмисне перебив її, аби сподобатися Сі, а Сі навмисне замовк, щоб роздратувати її.

— Міс Лафей, — порушив мовчанку Фойл, — ви сказали, що Іван не вміє з’єднувати склади.