Євгенія Анатоліївна Кононенко - У черзі за святою водою

математики», де висловлює інші погляди на сказане мною. Так, він розглядає математику як частину світової духовної культури. Бо ж математику можна вважати явищем психології, оскільки всі побудови спершу виникли в голові людини. Успенський не вважає, що математичні теорії не припускають попсового наративу, навпаки, намагається пояснити непосвяченим і що таке теорема Геделя, що таке скінченний і нескінченний всесвіт, і як абстрактна математика вплинула на суттєво конкретнішу фізику, і багато іншого. Автор відзначає ті стійки помилки, з якими пішли в широкий обіг опопсовлені математичні теорії. Наприклад, деякі, вважаючи себе інтелектуалами, скажуть вам, що в математиці Лобачевського паралельні прямі перетинаються, тоді як в неевклідовій геометрії через точку можна провести не одну пряму, паралельну до даної, а в евклідовій — тільки одну (так званий п’ятий постулат). Також автор розповідає про підкилимні ігри, спрямовані на те, щоб російські математики не отримали вже згаданої медалі Філдса, а, як їм таки її присудили, як не випустити отримати її. Самим математикам, які варилися в математичному соусі, було видніше: для міжнародної математичної кар’єри за СРСР потрібні були лояльність і угодовство, навіть у Москві. Володимир Успенський написав свою книгу без математичного снобізму, з повагою до представників інших галузей знання. Та чи вчитають «Апологію математики» зовсім нематематики, ті, хто мають іще менший стосунок до математики, ніж я? Маю щодо цього великі сумніви. Переможені й переможці

З-поміж усіх бінарних опозицій, що явно чи неявно про­низують культуру, протистояння столиці та провінції є надто багаторівневим і багатозначним. Де шукати сенс життя й підвалини світобудови — у столиці чи в провінції? Чи переростає незрима, але дійсна суперечність між столицею та провінцією в антагонізм, чи виростає цей антагонізм до рівня боротьби між Добром і Злом? І якщо так, то де ж, власне, Добро?

У численних індивідуальних долях і провінція, і столиця, траплялося, відігравали фатальну роль. Задушлива атмосфера провінції губила талани й непересічні особистості.

Латинське pro vincere — це віддалені землі Римської імперії, здобуті в результаті перемоги. Провінціал — це мешканець про­вінції. Винятково типологічне, ніяк не оцінне поняття. Проте на слуху і «провінціалізм» як відсталість, вузькість, обмеженість поглядів. «Провінційний» може сприйматись як наївний, проста­куватий, грубуватий. Отже, провінційне може сприйматися і як щось нейтральне, і як щось таке, що вимовляється з негативною конотацією.

... Кому поталанило народитись у столиці, той може тішитися: життя саме вирішило за нього низку матеріальних і духовних проблем. А ті, хто мав нещастя народитись у провінції, мусять найкращі роки життя витратити на заво­ювання столиці. Колись, у сиву давнину, переміг центр (метрополія). Тепер перемогу в нелегкому бою здобувають провінційники, самоутверджуючись на столичних теренах, героїчно вивітрюючи з себе провінційний дух. А столичники у другому поколінні, вважаючи себе мало не спадкоємцями тих, хто закладав у цьому місті перший камінь, бурчать їм у спину: і чого вони лізуть сюди? І так тісно. Сиділи б тихо по своїх урожаївках.

Є ще й третя категорія людей, зовсім нещасних. Не маючи змоги перебратися до столиці, вони мусять до скону животіти у провінції, вдалині від нормального життя, — і лаяти столицю, де, мовляв, живуть самі нероби, що споживають легкий хліб. Попрацювали би так, як ми, тоді знали би, почім ківш лиха. Життя в провінції — не мед. Тут не до передових ідей, які літають у брудному столичному повітрі, проте не ходять кепськими про­вінційними дорогами.

Столичники напівнародницького налаштування, вважаю­чи, що саме у провінції мешкають найкращі люди, самі до провінції нізащо не переберуться — чого б це раптом? Проте запевнятимуть, що коли десь і збереглася духовність і незіпсутість, так це у чистій душею провінції, а не в цинічній столиці.

«Але ж у столиці не тільки кращі крамниці й ресторани, там незрівнянно більше можливостей саме для духовного зростання. Там кращі бібліотеки, театри, концертні зали, університети, наукові установи... У провінції складніше зробити кар’єру, а в деяких царинах людської діяльності — просто неможливо».

На це прихильникам провінційної незіпсутості складно щось заперечити, хіба що згадати тривіальні Бальзакові слова: генії народжуються у провінції, щоби померти у столиці. Але найбільше до вподоби ця сентенція славетного уродженця Тура, який підкорив Париж, провінційникам, які вирушили на завоювання великих міст. Знайшовся авторитет, на який можна послатися, утверджуючи свою вищість над столичниками. Адже за бажання Бальзакову формулу можна прочитати й так: у столиці генії народитися не можуть. І підвести під це ґрунтовну базу у вигляді чистого повітря та молока з-під корови у провінції. А ще наголосити, як сприяють формуванню сильної та гнучкої особистості з активною життєвою позицією ті титанічні зусилля, що їх треба докласти провінційникові, аби досягти того, що столичник має від народження.

Справді, життєву пасивність і негнучкість столичників бачимо на кожному кроці. Вчора «корінні» городяни ро­ками тулилися в комуналках, поки селюки з гуртожитків перебиралися спершу до готельок, а потім і до окремих помешкань — із великим метражем, хоч і на околиці. Сьогодні дівчата і хлопці з провінції працюють у фірмах із пристойною як на наш час платнею, бо їм треба і пла­тити за наймане житло, і збирати на купівлю власного. Це «корінні» можуть собі дозволити скніти в державних установах, де майже не платять. Теоретики провінційної чистоти вважають сільських дівчат кращими дружинами — і правда, дівчина з провінції мусить виявляти більше запобігливості у стосунках із міським нареченим. Це корінна городянка не побоїться перед самим весіллям посваритися через те, що не такі квіти подаровано. Провінційниця заплющить очі на таку дрібницю, щоби разом із нареченим не втратити й столиці. А втім, і ґендерна провінційно-столична ситуація останнім часом змінилася. Дівчата з провінції ставлять на роботу в столиці, а столичний хлопець вже виконує допоміжну, а не вирішальну роль.