Ян Віктор Бжехва - Академія пана Ляпки

— Алойзі, схаменися! — вигукнув Артур.

— Не хочу схаменутися! — заволав Алойзі.— Я буду все ламати, бо мені так подобається. Це я вилив чорнило, я порозпорював подушки, я вимазав усе в сажу. І що ви мені зробите? Нічого! Тільки спробуйте заважати, я спалю всю вашу казарму. Ясно?!

Ми перелякалися й побігли на кухню — скаржитись панові Ляпці.

З несподіванки він випустив із рук торта.

— Я знав, Алойзі щось та накоїть,— заклопотано сказав він.— Жахливо. Але дайте йому спокій, хлопчики, тут винуватий механізм. Алойзі навмисне зробили таким. Це діло Філіпових рук. І тут я безсилий. Розумієте? Без-си-лий!

Запала тривала мовчанка. Потім пан Ляпка заговорив знову:

— Механізм Алойзі — для мене загадка. Це Філіпова таємниця. Ми маємо бути поблажливі й терпеливі. Адже, правду кажучи, він усіх вас обійшов у науках. Це просто чудо. Він уже навчився всього. Ба навіть розмовляти по-китайськи. Я підозрюю, це він з'їв мого китайського словника. Ніде не можу його знайти... Гадаю, Алойзі і сам схаменеться, побачивши, що на нього не зважають.

Ми понуро вийшли з кухні.

Анатоль видався нам славним хлопчиною і щирим товаришем, а Алойзі був просто нестерпний. Він кепкував з нас, зухвало розмовляв з паном Ляпкою, не давав нам уночі спати, висмикував Матеушеві з хвоста пір'я. Спочатку ми не звертали на нього уваги, та невдовзі стали уникати його, отож дозвілля він проводив самотою чи в товаристві Анатоля, якого завжди мучив, бив і щипав.

Алойзі був жахливим створінням, хоч і виказував великі здібності.

Треба було на якийсь час відвернути його увагу. Я вирішив пожертвувати собою в ім'я загального діла й покликав його в парк ловити щигликів.

Алойзі згодився. Ми зірвали кілька будяків для принади, поставили сільце, а самі засіли в кущах.

— Нудно в академії,— пустився на відвертість Алойзі.— Телепні ви, що терпите свого пана Ляпку. За першої можливості я втечу. Це напевне.

Я нічого не сказав на те, а він повів далі:

— І нащо пан Ляпка навчив мене мислити? Можна було б обійтися й без цього. Я знаю, що не схожий на вас, хоч зовні й нічим не відрізняюся. За це я вас і ненавиджу, а надто пана Ляпку. Я ще такого накою, от побачиш! Ви мене до нових віників будете пам'ятати.

Алойзі хтозна-як розходився, але незабаром стомився, поклав голову на руки й заснув.

Я тихцем підвівся, випустив на волю щиглика, що попав у сільце, й навшпиньки подався до академії.

Хлопці вже скрізь поприбирали. Кімнати й зали сяяли чистотою, аж очі вбирали.

Ми рано повечеряли й полягали спати.

Алойзі з нами не було, і ніхто про нього не згадав. Мабуть, він надумав заночувати в парку. Я ніскілечки з цього не дивувався, бо ж його тіло не відчувало холоду.

Другого дня ми всі по-святковому вдяглися, очікуючи гостей. Пан Ляпка замість звичайного сюртука одягнув брунатний фрак із зеленими вилогами й мовчки походжав по академії. Він був трошки нижчий, ніж напередодні, але в новому фраку це майже не помічалося.

О десятій почали наїздити гості. Подвір'я зарясніло дивовижними створіннями, яких нині можна побачити хіба що в кіно чи театрі.

Стояла пізня осінь, але в саду пригрівало сонце. Квітники й оранжереї несподівано розквітли.

До ґанку під'їздили візки, визолочені карети, в повітрі ширяли килими-самольоти, летючі скрині. Королеви і принцеси виступали в супроводі почту і пажів. Усі алеї парку виповнили гноми і карлики; їх було не менше, аніж раків та жаб, коли пан Ляпка осушив став. Приїхали герої найвідоміших казок: Кіт у чоботях, Курочка ряба, Нерозважливе ведмежа, Сіренький цапок, Качка-дивачка, Хитра лисиця, Журавель і Чапля, Цвіркун і Мурашка. Русалка примчала у скляній кареті-акваріумі з водою, а довкола неї спліскували Золоті рибки.

З усіма гостями пан Ляпка був добре знайомий. Навіть найзначніші принци вважали за неабияку честь попасти в гостину до пана Ляпки. Яке щастя, думав я, бути учнем такої славнозвісної людини!

Шкільний зал, після того як пан Ляпка його розширив, став такий просторий, що, якби гостей було утроє, а то й учетверо більше, місця вистачило б усім.

Нам "доручили слугувати гостям. Ми розносили на тацях і у вазах наготовлені паном Ляпкою почастунки. Тут були торти, тістечка, шоколад, цукати, горіхи, пряники, морозиво, варення, виноград, спеціальні страви, наготовлені для гостей із східних казок, ба навіть компот із барвистих скелець, метеликів і герані.

Ласунів ми частували пілюльками для вирощування волосся, сонними пілюльками й зеленою настоянкою.

Жабеняточко-послухняточко, сидячи в мене за вухом, підказувало, кого чим пригощати.

Коли всі гості зібралися й повсідалися на свої місця, ми вишикувалися біля стіни. Рівно об одинадцятій пан Ляпка зійшов на кафедру. В брунатному фраку, з Матеушем на плечі, з пишною чуприною й безліччю веснянок на обличчі, він мав чудовий вигляд.

У залі запала тиша.

Пан Ляпка відкашлявся й почав:

За лісами, за морями,

Де ніхто не мешка,

Простяглася в світ безмежний

Несходима стежка.

Бігла стежка дика

Повз хмару велику

І небавом уткнулася

В Місяця-мандрику.

Моє праве око

Аж там побувало

І все, що спізнало,

Мені розказало.

Поверхня Місяця вкрита горами з міді, срібла й заліза. Гори всередині густо змережені довжелезними звивистими коридорами, що ведуть до печер.

А в печерах мешкають жителі Місяця — місячани.

На поверхні Місяця панує дикий холод, і тому місячани ніколи не виходять із своїх печер. Вузькими коридорами місячани спускаються в глибінь планети й довбають металевий грунт. Вони настирливі й працелюбні, як мурахи.

Рослин і тварин на Місяці немає; крім місячан, там не побачиш жодної живої істоти.

Все тіло в місячан — із каламутної рідини кольору хмари, воно вкрите тонкою еластичною шкіркою, схожою на желатину, й може прибирати будь-якої форми.

У кожного місячанина є скляна посудина, в якій він перебуває весь вільний час. Кожна посудина особливої форми, завдяки чому місячани й відрізняються один від одного.

У помешканнях місячан багато дивовижних речей з міді й заліза. Тут і кола, й квадрати, й куби, й поставлені на триніжки та розвішані по стінах тарілки та миски.

Вогнем місячани не користуються. Вони самі випромінюють світло. їдять вони зелені кульки, які виготовляють із видобутої міді, а перемовляються з допомогою звуків, схожих на срібний дзвін.

Місячани не ходять, як ми, а плавають, наче хмари. В роботі вони використовують не інструменти, а промені, що їх самі ж і випромінюють.

У південній півкулі