Алессандро Мандзоні - Заручені

стіл, закиданий повістками, проханнями, скаргами, указами, навколо нього — три-чотири стільці, а з одного боку — крісло з підлокітниками й високою чотирикутною спинкою, що викінчувалася на обох кутах дерев'яними прикрасами у вигляді рогів. Крісло було обтягнене коров'ячою шкірою, поприбиваною цвяшками з великими головками; деякі з них повипадали від часу, тож куточки оббивки позалишалися неприкріпленими і де-не-де зібгалися. Доктор був одягнений по-домашньому, а саме: мав на собі вже поношену тогу[25], що її багато літ тому він надягав для урочистих виступів, коли виряджався до Мілана в якій-небудь важливій справі. Він зачинив за собою двері й спробував підбадьорити юнака словами:

— Повідайте мені, синку, свою справу.

— Я хотів би поговорити з вами під секретом.

— Слухаю,— мовив доктор і всівся в крісло.

Стоячи біля столу й стромивши одну руку в капелюха, якого він крутив другою рукою, Ренцо провадив далі:

— Я хотів би від вас, як людини вченої, дізнатися...

— Ну-бо, сміливіше, розкажіть мені, в чім річ? — урвав його доктор.

— Ви вже мені вибачайте, ми люди прості й не вміємо говорити по писаному. Отож мені б хотілося знати...

— Що за народ! Усі ви такі: замість викласти справу, усе хочете випитати, бо вже давно вирішили все самі.

— Вибачайте, синьйоре доктор, але мені б хотілося знати, чи підлягає покарі та людина, яка з погрозою стане вимагати від священика, щоб він не смів вінчати.

«Зрозумів, — сказав собі подумки доктор (насправді ж він не зрозумів анічогісінько). — Зрозумів!» Він одразу прибрав поважного вигляду, але до цієї поважності домішувалося співчуття; він міцно стис губи, видавши при цьому дивний звук, що означав почуття, висловлене далі чіткіше найпершими його словами:

— Буденний випадок, синку,— випадок, передбачений законом. Ви слушно вчинили, прийшовши до мене. Випадок простий, про нього згадується в сотні постанов та ще в одній особливій торішній постанові нинішнього синьйора губернатора. Ось я вам її зараз дам подивитися, ба навіть помацати власними руками.

Із цими словами, він підвівся з крісла і, зануривши руки в купу паперів, заходився перегрібати їх, ніби насипаючи зерно в мірку.

— І де ж це вона? Ну-бо, вилазь, вилазь! І треба ж мати таку купу! Напевне вона тут — адже це важлива постанова. Так, ось вона, осьдечки!

Він узяв папір, розгладив його, подивився на дату і, прибравши ще поважнішого вигляду, вигукнув: — П'ятнадцятого жовтня тисяча шістсот двадцять сьомого року. Цілком правильно: постанова від минулого року,— свіженька. Такі найбільше наганяють страх. Читати вмієте, синку?

— Трошечки, синьйоре доктор.

— Гаразд. Тоді дивіться на літери й уважно слухайте.

Високо піднявши розгорнуту постанову, він почав читати, бурмочучи окремі місця скоромовкою і, коли потрібно, зачитуючи чітко, з виразом деякі інші:

— «Дарма що розпорядженням, опублікованим за наказом синьйора герцога Феррейського 14 грудня 1620 року і підтвердженим преславним і преясновельможним синьйором Гонсало Фернандесом де Кордова... і таке інше і таке інше... було вжито надзвичайних і щонайсуворіших заходів проти утисків, вимагань і тиранічних дій, які декотрими пребрутально чиняться над відданими васалами його величності, однак кількість цих правопорушень, а так само каверзність останніх... і т. д. і т. д., зросла до такої міри, що поставила його ясновельможність перед необхідністю... і т. д. і т. д... А тому, згідно з судженням сенату й хунти[26]...  і т. д., постановлену опублікувати одне розпорядження.

Стосовно тиранічних дій твердо встановлено, що багато хто в даному місті, як і в селищах...» Чуєте? «...в селищах цієї держави утискує найслабших усякими способами, силою примушуючи їх до торгових оборудок, наймів...» і т. д. і т. д. Ви стежите? Ага, ось слухайте: «Примушуючи до взяття шлюбів або ж розладнуючи такі...» Ну то як? Що ви на це скажете?

— Якраз мій випадок,— мовив Ренцо.

— Слухайте, слухайте далі, а потім подивимось, як таке карається законом.«Змушуючи до давання свідчень або до недавання їх, до залишення ким-небудь його місцепроживання... і т. д., до виплати боргу або до створення перешкод для стягнення останнього; до молоття в його млині...» Усе це нас не стосується. Ага, ось, стійте: «...до того, щоб та або та духовна особа не виконувала покладених на неї обов'язків або чинила дії, які не входять в її обов'язки...» Ну то як?

— Указ складено ніби навмисне для мене.

— Достеменно так. Але слухайте далі: «...й інші подібні насильства, чинені васалами, знатними, людьми середнього стану, худородними та простолюдом...» Ніхто не лишився поза увагою, геть усі тут, справдешня Іосафатова долина! А тепер слухайте про покари... «Хоча всі отакі і подібні до них лиходійства заборонено, проте його ясновельможність, маючи на увазі застосування особливої суворості і не скасовуючи даним указом попередніх... і т. д. і т. д. ...цим приписує і наказує всім наявним суддям цієї держави переслідувати судом порушників будь-якої з вищезгаданих статей, як і до них подібних, з накладенням грошового штрафу і застосуванням тілесної кари, а так само засланням або каторгою — аж до смертної кари включно...» — Це вам не іграшка! — «...за розсудом його ясновельможності або сенату стосовно до кожного окремого випадку, особи та обставини. І це не-у-хиль-но і з усією суворістю...» і т. д. і т. д. Ну, то якої ви думки? Га? А ось, бачте, і підписи: Гонсало Фернандес де Кордова, і далі внизу: Платонус, а ось тут іще: vidit[27] Феррер. Усе як годиться!

Поки доктор читав, Ренцо повільно водив очима по паперу, силкуючись простежити зв'язок і вловити точний смисл цих священних слів, в яких, як йому здавалось, був увесь його порятунок. Зауваживши, що новий клієнт скорше уважний, аніж наляканий, доктор здивувався. «Напевно, це відчайдушний хлопчина»,— подумав він, а тоді вирік:

— Проте ви собі чуба зрізали. Воно, звичайно, і розважно, та якщо ви вирішили звірятися на мене, то робити це, либонь, не було потреби. Випадок поважний, але ви ще й не відаєте, на що я здатний, коли необхідно.

Щоб зрозуміти цю докторову вихватку, треба знати або пригадати, що за тих часів професійні браві й усякі злочинці носили довгого чуба, яким, мов забралом, прикривали собі обличчя при нападі на когось, у всіх тих випадках, коли вважали за необхідне замаскуватися або ж коли діло вимагало водночас і сили і розважливості. Укази не могли залишити поза увагою такої моди. «Його ясновельможність (маркіз Інохоза) наказує: хто носитиме волосся таке довге, що ним прикривається лоб до брів включно, або хто носитиме косу перед вухами або за вухами, того буде покарано штрафом у триста скуді