Сергій Вікторович Жадан - Біг Мак та інші історії: книга вибраних оповідань

в третьому-четвертому її витягували на міські змагання з легкої атлетики, спортивні функціонери з міністерства, котрі мали спеціально наглядати за змаганнями, по кілька разів підходили до їхньої команди і з неприхованою упередженістю, себто поклавши на всі принципи олімпійського руху та фаєр плею й ігноруючи команди інших белградських шкіл, схилялися над Анною-Марією, схвильовано і дещо нервово мацали її кінцівки, мовляв, тут не болить? питались, а тут? а вище? коли не давите — не болить, відповідала дещо знічена дівчинка, бережи себе, казали функціонери і витирали піт, ти наша надія, додавали вони про щось своє, Анна-Марія берегла, проте спортсменкою так і не стала, якось на тренуванні потягнувши ногу, пішла з великого спорту і позбавила функціонерів такої важливої для них, мабуть, штуки, як надія.

Зараз вона тішиться сама з себе, розглядає свої стопи з поперечними слідами від шкарпеток трохи вище від кісточок, адже на вулиці нині тепло й панчохи вона не носить. Сліди від шкарпеток їй не подобаються, вона ліниво підіймає ноги над водою і розглядає пофарбовані нігті. В цей час приймач починає шипіти, Анна-Марія підіймає ногу ще вище і легенько стукає нею по темному корпусу приймача, приймач раптом обривається зі шворки і ляпається просто у воду, боляче стукнувши Анну-Марію по литці.

Анна-Марія лякається, чорт, каже, боляче як, і дивиться що там, з литкою, в неї там невеличкий і ледь помітний опік ще з дитинства, коли вони з друзями гралися в партизанів Тіто й робили якусь вибухову речовину в підвалах біля залізничного вокзалу, речовина жахливо смерділа, але всі терпіли, діти все-таки, що ти їм скажеш, Анна-Марія завжди була в центрі уваги учнів і вчителів, тож коли якийсь пришелепкуватий партизан необережно підірвав їхню вибухівку прямо в підвалі, не дивно, що Анна-Марія опинилася зовсім поруч, себто в центрі, їй обпекло литку, батьки боялися, що опік залишиться, проте все швидко минулось і тепер уже нічого не було видно, хіба що волосся там майже не росло, тому Анні-Марії не потрібно було її — цю литку — голити.

Анна-Марія недовірливо торкнулася рукою вдареного місця і виставивши ногу з води, обдивилась її ще раз. Їй було двадцять з чимось років, усе, що могло сформуватися на її тілі, вже сформувалося, розвиватися вона почала швидко і завжди з цього користала, в неї уже в середніх класах була м’яка тьмяна шкіра і довгі повнуваті ноги, за що її всі й любили, як вона сама потім розповідала, перший секс в неї був теж у школі, тоді ж вона вперше закохалася, кохання було нещасливим, її обранець виявився гомосексуалом, і Анна-Марія збиралася накласти на себе руки, знайшла батькову бритву і порізала ліве зап’ястя, відтоді у неї там шрам, але його взагалі-то також не видно. Ще в молодших класах вона почала співати, ходила у хор, займалася в музичній школі, на неї спеціально приходили подивитись курсанти військової академії і просто випадкові збоченці, вона була невисокого зросту й мала довге русяве волосся, вже коли поступила в університет, волосся підстригла, але співати не перестала, в університеті її запросили до справжнього хору, їхній керівник збирав фолк, який вони потім виконували, грошей це, звісно, не давало, на якийсь час після університету Анна-Марія влаштувалась офіціанткою в барі, але роки зо два тому їхні старі записи почули в Німеччині, попросили переслати фонограми, ще через рік в Берліні, на лейблі «Акула», що спеціалізується на ворлд-музиці, вийшов подвійний диск під пафосною назвою «Балканський блюз», там було кілька записів їхнього хору, диск був резонансний, в об’єднаній Європі дивувалися — дивися, ми їх бомбили-бомбили, а вони й далі співають, горді піонери Тіто, і їх запросили до Німеччини виступити на великому фолковому фестивалі, вони виступили, і половина з них, ясна річ, залишилися в Німеччині, але Анна-Марія встигла знайти у Відні якусь стипендію, вирішила далі вивчати фолк, приїхала, пожила кілька тижнів у гуртожитку, потому відшукала в місті давню приятельку своєї мами, та здала їй одну зі своїх квартир, і от Анна-Марія пережила у Відні зиму, й успішно переживала весну, відвідувала час од часу якісь заняття, сумувала за Белградом, посилала мамі листівки і щодня, набравши повну ванну гарячої води, залазила туди й наспівувала фолк. В кімнаті вогко і темно, над водою літають метелики, котрі невідомо як сюди потрапили, Анна-Марія виловлює врешті-решт з води свій приймач і викидає його на підлогу, мов мокру жабу.

Метеликам, мабуть, жарко, Анні-Марії теж, але вилазити вона не збирається

— Ну, що, — питаю я її, — чому ти мовчиш? Я був одним із перших її знайомих у Відні. Власне, спочатку вона поселилась поряд зі мною, ми були сусідами, я допоміг їй оформити папери в банку і поліції, навіть годував її кілька днів бульйонами на спільній кухні, адже бабок у неї тоді не було і жерти вона теж нічого не мала, словом, ми друзі, в хорошому значенні цього слова, себто без сексу, без усієї цієї тягомотини, буває інколи і так, просто вона ось така прибабахана, сидить собі у ванні, телефонує звідти — з ванної — своїм друзям, ось мені зателефонувала годину тому, попросила прийти, порадити, як їй далі бути, в неї, мовляв, серйозні проблеми. Я, звичайно, приходжу, вона відкриває мені двері і біжить назад до лазнички, вже звідти кричить мені проходь, не стій там, я заходжу до лазнички, сідаю на стілець і розглядаю метеликів над водою і розкислий загроблений приймач, що дохриплює собі на підлозі. Анна-Марія сидить по горло у воді, печально на мене дивиться, курить розмоклі цигарки і мовчить. І тут я її питаю: — Ну, що, чому ти мовчиш? — У мене проблеми, — починає вона і нервово затягується

— Вибач, звичайно, що я тебе витягла

— Нічого. Вибач, що я не скидаю черевиків. У тебе тут вода

— Так, вибач, тут приймач впав у воду

— Хочеш, щоб я його відремонтував? — Ні-ні, розумієш, у мене проблеми з твоїм знайомим

— З яким таким знайомим? — Ну, з твоїм компатріотом. З Аліком

— А які з ним можуть бути проблеми? — Він у мене закохався

— Він же комп’ютерник, — чомусь сказав я

— Ну, то й що — в мене не може закохатися комп’ютерник? — закашлялась Анна-Марія

— Хороший комп’ютерник — ні. Вони егоцентричні, їм не до того

— Значить, Алік — поганий комп’ютерник, — поважно