Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

ЯВА VI

Поштар (з сумкою через плече). Здрастуйте!

Писар. А, моє вам почтеніе, Полікарп Данилович! А що новенького?

Поштар. От вам письмо від Казюки, а от вам пошта, може, тут і є що нове. Я вже третій день з города. Поспішаю оце, щоб хоч сьогодня на ніч вернуться,— просрочив трохи. А у вас пошти нема?

Писар. Та єсть тут срочні бумаги про статистіку, та не готово, а через неї й другі бумаги лежать...

Поштар. Ну, бувайте здорові! Ніколи^мені... Ще діло є до попа. (Чоломкається і виходить.)

Писар. Ану, зараз прочитаємо письмо Казюки... (Чита.) Бач, ірод !

Сидір (тривожно). А що там?

Писар. Панас наш у городі, подав донос, що гроші оброчні розтрачено, представив приговори підложні; і де він, чорт, достав їх?

Сидір (тривожно). Що ж воно буде тепер?

Писар. Побачимо^

Сидір. Покиньте ви оцю статистіку та робіть, що нам нужніще: пишіть приговор за Панаса, щоб його зараз у острог, тоді й доносові його не так поймуть віри.

Писар (невдоволено). Де ще те теля, а ви з довбнею бігаєте!

Сидір. Як де? Та я завтра сам поїду у город, заарештую Панаса і приведу.

Писар (сердито). Постривайте, ще ж не все прочитав. (Чита.) Бач!

Сидір (тривожно). А що?

Писар. Не мішайте! (Чита.) Он як! Олексу випустять. Панас знайшов у городі нашого попа, і той дав бумагу, що в нього є і мати і що він один син в сем’ї, та ще Петро являвся і дав показаніє, що Олекса один син у матері.

Сидір. Я ж казав старшині: не сваріться з попом, бо пригодиться,— не послухав!..

Писар (розпечатує пакети і чита). От тобі й за Олексу требують об’яснєніє. І статистіку требують! А, бодай тебе в жито головою! Не знаєш, за віщо й браться!

Сидір. Нам найперше треба Бурлаки здихаться. Він всьому причина!

Писар (розпечатавши послідню бумагу, радісно). Попався, попався!

Сидір. Хто? Хто?

Писар (потирає руки). Панаса арештовано в городі. Постривайте. Еге, вже п’ять день, як його заарештували. Що ж воно за знак, що й досі не привели? Може, втік? Ну, причепилась сатана! Як було гарно, поки не було в селі цього пройдисвіта, а тепер хоч тікай. Наробить він клопоту!

Сидір. Приведуть, а ми його з приговором назад, у острог!

Писар. А оброчні гроші де? Хіба не знаєте! Як присікаються зараз, що тоді буде, де їх'візьмеш?

Сидір. Та не лякайте, ну вас к бісу! Неначе маленькі, хіба первина! Коли б тілько старшина сьогодня вернувся, щоб назавтра в город до Казюки поїхать, а там вже діло повернуть...

Писар. А де ж старшина?

Сидір. Казав учора, що раненько поїде на базар у Ма-зурівку. Піду лишень я оце довідаюсь, чи не приїхав старшина. (Виходить.)

ЯВА VII

Писар (один). Ні, скінчу статистіку та й в одставку! Цей Бурлака — чоловік непевний. Олексу вже вернув. Тепера, як громада дізнається, що він Олексу вернув, зараз на його сторону повернеться, побаче, що можна воювать, а тут ще й оброчних грошей нема!! Що Казюка зробе? Хіба діло до весни затягне, побачимо! Черкнем приговор! (Бере бумагу й пише, написавши трохи, чита, перше тихо, а потім голосно.) «Односелець наш Афанасий Зинченко, возвратившись з бродяжничества, де пробыв более двадцати годов, постоянно предается пьянству и разврату, а з такового поводу бунтует общество, линит обиды старшим, невзирая на звание...» Здається, добре. (Знову пише.)

ЯВА VIII

Входить прово жатий з палицею і бумагою в руках.

Провожатий. Здрастуйте.

Писар (не слуха його і не бачить. Чита). «По таковым прычынам, а равно принимая во внимание неисправимость Зинченка, приговорили: вышеупомянутого Афанасия Зинчен-ка, как испорченного, неисправимого, развратного и порочного члена общества нашего, бывшего однажды под следствием, который может иметь пагубное влияние на своих односельчан,— выселить в Сибирь, для каковой надобности и передать его в распоряжение правительства, приняв все издержки на общественный счет. Приговор сей представить на утверждение в крестьянское присутствие, а до того оного Афанасия Зинченка, по приводе его из бродяжества, в котором он вновь состоит, дабы он не скрылся, содержать под арестом при волостном правлении». Ну, слава богу, одною роботою менше! (Глянувши на провожатого.) А тобі чого треба?

Провожатий подає бумагу.

(Прочитавши бумагу.) Якраз поспів: приговор готов, і Бурлаку привели! От радий буде старшина! Де ж арештант?

Провожатий. Нема.

П и с а р. Як нема? Це ж бумага, що він препровождає-ться за строгим караулом? (Чита.) «Препровождать и наблюдать, дабы арестант в пути следования или во время ночлега не мог учинить побега».

Провожатий. Та він і не біг, а так пішов собі, та й годі.

Писар. Так ти кого пустив?

ЯВА IX

Сидір (входить). Ну, слава богу, приїхав Михайло Михайлович! Якось не так страшно, як він дома, а то ви мене зовсім перелякали тими гаспидськими бумагами. Зараз і старшина іде за мною.

Писар. От вам нова закуска!

Сидір (тривожно). А що там таке?

Писар. Ось, бачите що! (Показує бумагу.)

Сидір. Та бога ви бійтесь, кажіть мерщій, що там таке, хіба я грамотний, що ви мені бумагу тикаєте!

Писар. Панас з дороги втік! Оце й провожатий.

Сидір. О!? Так ти такий, голубчику, сторож? Як же ти смів пустить арештанта?

Провожатий. Хіба я його пускав?

Сидір. А хто ж його пустив?

ЯВА X

Старшина (входить). Кого пустив?

Сидір. Панаса.

Старшина. Хто?

Писар. Оцей чоловік.

Старшина. Га?.. Що?.. Він пустив Панаса?! Закувать його в кандали! Перебрить голову йому! Мало... Убить його як собаку! Бач, як служать обществу! Ти знаєш, кого пустив? Знаєш? Розбійника випустив, він у гіас в Сибір при-говорений. (До писаря.) Пишіть протокол.

Писар сіда писать.

Сидір. Пишіть, Омельян Григорович!

Писар. Та відчепіться!

Провожатий. А навіщо ж розбійника посилають з одним чоловіком? На такого арештанта і п’ятьох мало! Що я йому зроблю, коли він якби загилив мене по потилиці, то, мабуть, би і до завтрього не дожив.

Старшина. Хоч би він і убив тебе, то ти не смів його пускать; куди він, туди й ти!

Сидір. Куди він, туди і ти!

Провожатий. Я йому кажу: ходім, дядюшка, у волость,— а він і не слуха. «Іди,— каже,— коли тобі треба, я там нічого не забув»,— та й пішов собі другою дорогою убік.

Старшина. Нехай іде, а ти повинен назирці за ним.

Сидір. За ним назирці.

Старшина (до Сидора). Не мішайся!

Провожатий. Я за ним. Він каже:-«Покинь лучче мене,