Чак Паланік - Прокляті

Якусь мить нічого не відбувається. Наді мною широкогубий рот продовжує жувати жуйку тіла Стрільця, його синіх джинсів і чобіт. Знизу на нас дивиться трійка — Бабетта, Паттерсон і Леонард, — роззявивши рота. Щось ворушиться, стогне й сьорбає, наче ненажерливий звір, рухається під кліторальним капюшоном. Минає час, і губи гіганта припиняють жувати. Дихання велетня стає спокійнішим і глибшим. Тепле рожеве світіння починає покривати акри й акри шкіри, величезний пейзаж рум'янця покриває обличчя гіганта, її груди й стегна. Тремтіння, трепетливе, наче землетрус, трусить величезне тіло, і мені доводиться міцніше ухопитися за лобкове волосся, щоб не рухнути на поля з нігтів далеко внизу.

Пірати і розбійники в масках, і дівчата, яких викрали.

Коліна гіганта починають тремтіти, слабшати й трохи вигинатися. Статеві губи стають більш виразними, яскравішими, вкритими свіжим припливом крові.

У цей момент я засовую руку в м'ясистий капюшон, де клітор, що твердне, вже загрожує викинути макітру Стрільця, яка швидко працює язиком і жадібно сьорбає. Я хапаю голову, що сховалася в капюшоні, й витягаю її на волю.

Опинившись на вільному повітрі, вкритий блискучим шаром соків жіночої пристрасті й шаленіючи від щастя, Стрілець жадібно хапає ротом повітря. Очі в нього широко розкриті й скошені, і він кричить. Губи в нього вкриті пасмугою шкірної рідини, притаманної дорослому коїтусу, і Стрілець кричить:

— Я — король ящірок!

Тієї ж миті я пхаю його голову назад, щоб він продовжив приховану оральну битву з кліторальною тканиною, що збільшується у розмірі й твердішає.

Полудниця дивиться на мене згори вниз; її очі теж блищать від оргазмічного екстазу. Голова в неї мляво повисла й гойдається на шиї. Соски випинаються, їх розмір і твердість можна порівняти з пожежним гідрантом, так само, як і яскраво-червоний колір.

Нога в голубих джинсах, що все ще звисає з-поміж губ Полудниці, відкушена нога Стрільця, що чітко проглядає з-під штанини з деніму, здається надзвичайно випуклим проявом чоловічої ерекції.

Підіймаючи очі, я зустрічаюсь поглядом із непевною, мокрою посмішкою та відповідаю на неї власною впевненою усмішкою. Тримаючись однією рукою за лобкове волосся, щоб не впасти, другою я утримую голову Стрільця в межах слизького кліторального капюшона. Саме цією рукою я відважно махаю на знак вітання, коли кричу:

— Привіт, мене звати Медісон, — кричу я. — Тепер, коли ми зустрілися… чи не будете ви ласкаві зробити мені малесеньку послугу?

Саме цієї миті капюшон відступає, повністю ерегований клітор вискакує назовні, так швидко відбиваючи радісний наступ Стрільця, що його слизька божевільна голова різко падає, прикрашена, наче яскраво-синя комета, хвостом із переривчастого потоку слини чи вагінальної слизової оболонки, і падає, мчить, несеться до землі далеко внизу, до тихого сплеску відрізків нігтів.

Розділ одинадцятий

«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. Не сприймай те, що я скажу нижче, як лайку. Будь ласка, зрозумій те, що я збираюсь сказати, як дуже конструктивний зворотний зв'язок. Позитив полягає в тому, що ти керуєш одним із найбільших, найбільш успішних підприємств у історії… ну, просто в історії. Ти спромігся досягти питомої ваги свого товару на ринку, незважаючи на непереборну конкуренцію з боку прямого, всемогутнього конкурента. Твоє ім'я стало синонімом катування й страждань. Тим не менше, коли мені буде дозволено висловлюватися відверто, твій рівень навичок обслуговування клієнтів просто жахливий».

Матінка завжди казала мені: «Можете повірити, що Медісон розповість вам про себе геть усе — окрім правди». Тобто: не очікуйте, що я миттєво демонтуюсь і просто затоплю вас одкровеннями про свою глибоку особисту сутність. Давайте, списуйте таку таємничість на дію глибокого, прихованого сорому з мого боку, але затямте: це не той випадок. Мабуть, освіта моя і закінчилась у сьомому класі, мабуть, я нестерпно наївна, і мені не вистачає досвіду справжньої роботи, але я не настільки жадаю уваги, щоб відчувати нагальну потребу поділитися найінтимнішим, внутрішнім… і ля-ля-ля.

Все, що вам потрібно знати, це те, що я зазирнула за завісу смерті. Я мертва, і згідно з моїм власним, хоча, можливо, і недовгим життєвим досвідом, я б уклала парі, що найкращі люди — теж. Тобто теж мертві. Утім, я нічого не можу казати напевне, оскільки у вигляді «життєвого досвіду» в мене виступає передозування.

Я мертва, і я мандрую, сидячи на долоні величезного, гігантського демона-жінки, коли вона йде пекельним ландшафтом, залишаючи за спиною милю за милею. Зі мною разом подорожують мої нові співвітчизники: Леонард, Паттерсон, Стрілець і Бабетта. Мозок, качок, бунтівник і перша красуня. З ергономічної точки зору, подорожувати, розташувавшись на величезній долоні, нескінченно зручно: цей спосіб включає контури сидіння в першому класі «Сінгапур Ейр» із відчуттям ледь відчутного гойдання ліжка в купе «Східного експреса». З цієї висоти, яку можна порівняти з оглядовим балконом Ейфелевої вежі чи верхньою точкою оглядового колеса «Лондонське око», ми спостерігаємо чимало важливих об'єктів. І серед них — чималу кількість найбільших знаменитостей.

Футболіст-качок, Паттерсон, звертає нашу увагу на найбільш цікаві місцеві пам'ятки: гори ще теплого собачого лайна… Болото протухлого поту… луг того, що здається вересом, але насправді є нічим іншим, як розкішними паростками грибка ноги.

Леонард, що подорожує з нами, зауважує, що Полудниця має рівно 300 ліктів у висоту. Наша господиня-позашляховик є потомком ангелів, які споглядали за землею та відчули шалену хіть до земних жінок. Уся ця історія, каже Леонард, на хвилиночку, вперше з'явилась у такому шанованому джерелі, як святий Фома Аквінський, котрий написав у XIII столітті, що ці ангели на землі мали вигляд інкубів — гарячих, дуже рогатих божественних надістот. Ці ангели робили зі смертними жінками свою дуже гарячу й негарну справу, в результаті чого зачали таких от гігантів, як Полудниця. Самих рогатих ангелів кинули до Пекла, де вони перетворились на демонів. Перш ніж ви піддасте сумніву цю історію, яка звучить, як казна-що, маю зауважити: в Аїді Фоми Аквінського немає, отже, щось він таки збагнув вірно.

Аналогічним чином, коли смертні чоловіки відчували хіть до ангелів у містах Содом і Гоморра, продовжує Леонард, Бог дав їм доброго прочухана. Запропонував їм повноцінне лікування «стовп із солі».

Ні, це нечесно, але схоже на те, що єдина безсмертна істота, якій дозволяється займатися фліртом зі смертними, це сам Господь Бог.

Вибач мені за те, що я постійно вживаю це заборонене слово, що починається на «Б». Здається, старих звичок таки справді важко позбутися.

— Так тримати! — каже Паттерсон. Він ляскає Леонарда по потилиці, додаючи: — Єретик бісів!

— Фі, як