Люсі Мод Монтгомері - Енн із Шелестких Тополь

із Прінглом — не з полохливих, і тільки татові вдається залякати нас. Часом я думаю: от якби хтось підтримав нас… але підтримати нема кому, і нас просто паралізує від жаху. Ох, Енн, ти не знаєш, як це — обідати з гостями в нас удома, коли тато сердиться. Та якщо завтра ввечері він буде в добрім гуморі, я прощу йому все, що завгодно. Тато може бути такий милий і погідний, коли захоче. Він достоту як та дівчинка в Лонгфелло: «як чемний — то найкращий, а як збитошний — стогнуть усі, великі й малі».[19] Проте я бачила, як він був і справжнюю душею товариства.

— Він був дуже приємним співрозмовником, коли я обідала у вас минулого місяця.

— О, я тобі вже казала: ти йому сподобалася. І це одна із причин того, чому ти нам дуже потрібна. Може, хоч ти на нього добре вплинеш. Ми не нехтуємо нічим, що може його потішити. Проте коли він особливо сердиться, то, схоже, всіх і все ненавидить. І все ж ми приготували розкішну вечерю з легким помаранчевим кремом на десерт. Мама хотіла спекти пиріг — вона каже, що всі чоловіки обожнюють пиріг на десерт, навіть професори сучасних мов… усі, крім тата. Але тато не любить, тож ми вирішили не подавати жодних пирогів, бо від цієї вечері так багато залежить. Помаранчевий крем — це улюблені татові ласощі. А щодо мене й горопашного Джонні, то, мабуть, нам лишиться хіба тікати разом, і тато мені цього ніколи не пробачить.

— Я певна, що коли ти тільки зважишся розповісти йому й перечекати, доки в нього минеться кепський настрій, він примириться із цією думкою, а ти позбавиш себе довгих місяців страждання.

— Ти не знаєш тата, — похмуро буркнула Трікс.

— Можливо, я знаю його навіть краще, ніж ти. Ви втратили відчуття перспективи.

— Що втратили? Енн, люба, не забувай: я ж не бакалавр. Я закінчила тільки середню школу. Я залюбки вступила б до коледжу, але тато проти вищої освіти для жінок.

— Я хотіла сказати, що ви — надто близькі до нього, щоб оцінити його правильно. Часом сторонній людині все видно ясніше й зрозуміліше.

— Я знаю тільки те, що коли тато вирішить мовчати, ніщо не змусить його проказати бодай слово… ніщо. Він цим ледь не пишається.

— То чому ж ви просто не розмовляєте собі так, мовби нічого не відбувається?

— Ми не можемо. Я ж казала — нас паралізує від жаху. Ти сама все зрозумієш, якщо до завтра він не забуде про ту сорочку. Не знаю, як у нього це виходить — але виходить завжди. Ми, певно, і не зважали б так на це, якби він бодай розмовляв. Але ця мовчанка нас виснажує. Ніколи не пробачу татові, якщо він зіпсує завтрашній вечір, такий важливий для нас.

— Сподіваймося на краще, люба.

— Я намагатимуся. І я певна, що ти цьому дуже посприяєш. Мама вважала, що нам слід би запросити ще й Кетрін Брук, але тата це тільки розлютило б. Він її не зносить і, мушу сказати, цим я йому не докоряю. Я й сама не хочу мати з нею справи. Не розумію, як ти можеш бути з нею така приязна.

— Мені жаль її, Трікс.

— Жаль її! Таж вона сама винна, що ніхто її не любить. Різні люди є у світі, це так — але я вважаю, що Саммерсайд цілком міг би прожити й без Кетрін Брук. Злостива нікчемниця!

— Вона чудова вчителька.

— Хіба я не знаю? Я була в її класі. Вона втовкмачувала мені в голову науку й допікала своїми кислими зауваженнями. А як вона вдягається! Тато не зносить вигляду жінки, вдягненої абияк. Каже, що його дратують нехлюї, і він переконаний, що й Бога теж. Мама жахнулася б, якби почула, що я це все тобі розповідаю. Татові вона ще може це пробачити, бо він чоловік. А бідолашний Джонні до нас тепер і носа намагається не потикати, бо тато постійно йому грубіянить. Погідними вечорами я тихенько вислизаю з дому й ми вдвох тиняємося довкруж нашого кварталу, поки геть не змерзнемо.

Коли Трікс пішла, у Енн вихопилося дещо аж надто схоже на полегшене зітхання: отож, щоб піддобрити Ребекку Дью, вона метнулася на кухню попоїсти.

— То ви підете в гості до Тейлорів, га? Надіюся, старий Сайрус поводитиметься як слід. Якби вони його до смерті не боялися, він би й не сердився на них так часто. Не сумнівайтеся, панно Ширлі, він тішиться з тих своїх нападів гніву. А тепер, очевидячки, треба підігріти Цьому Котові молока. Ото розбещена тварина!

10

Наступного вечора в Тейлорів, ледь переступивши поріг, Енн відчула, що атмосфера в домі крижана. Охайна покоївка повела її нагору, до гостьової кімнати, і, піднімаючись сходами, Енн завважила пані Тейлор, яка, ідучи з їдальні до кухні, тайкома втирала сльози зі свого блідого, змученого, та все ж доволі вродливого обличчя. Ясно було, що Сайрус так і не забув халепи із сорочкою.

Це підтвердила й Трікс, яка навшпиньках прокралася в кімнату до Енн і розпачливо зашепотіла:

— Ох, Енн, він такий лютий. Уранці ще прокинувся в добрім гуморі, і наші сподівання зросли. Та по обіді Х’ю Прінгл виграв у нього в шашки, а тато ненавидить програвати. Ну чого це мало статися саме нині! Тоді він побачив, як Есмі «милується собою в дзеркалі» — так він сказав — і просто вигнав її з кімнати й замкнув двері на ключ. А вона ж, сердешна, хотіла тільки глянути, чи достатньо вона гарна, щоб сподобатися докторові Ленноксу Картеру. Не встигла й разочка перлів надіти. А поглянь на мене. Я не наважилася закрутити коси, бо тато не любить неприродних кучерів… і тепер, мов опудало. Щодо мене, звісно, це не так важливо — але ж бачиш… Тато викинув квіти, які мама поставила на обідній стіл; вона так засмутилася, їх було важко знайти. І ще заборонив їй надівати гранатові сережки. Він так не сердився ще відколи навесні повернувся додому із заходу й виявив, що мама повісила червоні штори у вітальні, замість бордових, як йому хотілося. Ох, Енн, прошу тебе, коли він мовчатиме, говори за столом про що завгодно. Інакше це буде таке страхіття.

— Зроблю все, що зможу, — пообіцяла Енн, з котрою, безсумнівно, ще ніколи не траплялося, щоб вона не знала, що сказати. Та все ж їй ніколи ще не доводилося опинитися в такій ситуації,