Роджер Желязни - Дев'ять Принців Амбера

— Ерік — єдиний Принц в Амбері, сказала вона, — і війська віддані йому.

— Я не боюся його, — відповів я, і раптом зрозумів, що не впевнений у своїх словах.

— Він ніколи не дозволить тобі увійти в Амбер. Я сама була полонянкою, поки не вдалося скористатися одним з потайних ходів пару днів тому. Я думала, мені вдасться заховатися у Відображеннях, поки все це не скінчиться, але так близько від реального світу це майже неможливо. Так що його воїни знайшли мене вже сьогодні вранці. Вони вели мене назад. Я думаю, він міг би вбити мене, але не впевнена. Як би то не було, в цьому місті я грала роль маріонетки. Думаю, Ерік буде розлютований, але знову-таки і в цьому не впевнена.

— А що робить Блейз? — Запитав Рендом.

— Він насилає з Відображень всяких чудовиськ, і Еріка це сильно турбує. Але жодного разу не атакував ще всіма своїми силами, а це хвилює Еріка куди більше, тому на кому буде корона до цих пір неясно, хоча скіпетр Ерік весь час тримає в правій руці.

— Зрозуміло. А про нас він коли-небудь говорив?

— Про тебе, Рендом, ні. Про Корвіна — так. Він все ще боїться, що Корвін повернеться в Амбер. Наступні п'ять миль шляху відносно спокійні, але потім кожна п'ядь землі загрожує якою-небудь небезпекою. Кожен камінь — пастка, кожне дерево — засідка. Через Блейза і Корвіна. Він і хотів, щоб ви дійшли аж сюди, адже з одного боку, звідси не втекти в Відображення, а з іншого — не так легко сховатися від нього. І жоден з вас не зможе проникнути в Амбер, уникнувши всіх пасток на шляху.

— Але ж тобі вдалося втекти…

— Це зовсім не те. По-перше, я дійсно втекла з міста, а не намагалася в нього проникнути. По-друге, він не стежив за мною так, як за вами, адже я жінка і не володію особливим честолюбством. Та й до того ж, ви самі бачите, що мені це не особливо вдалося.

— Тепер вдалося, сестра, — сказав я, і ти будеш вільна, поки я здатний підняти зброю в твою захист.

Тут вона поцілувала мене в лоб і стиснула мою руку. Я завжди млів, коли вона це робила.

— Я впевнений, що за нами стежать, — по знаку Рендома ми сховалися в темряву лісу.

Ми лежали за кущем, пильно дивлячись назад, на той шлях, який тільки що проробили. Через п'ять хвилин напруженого перешіптування виявилося, що рішення слід було приймати мені. Питання було дійсно дуже просте: Що робити?

Незважаючи на свою простоту, воно було занадто важливим, і я не міг більше прикидатися. Я знав, що мені не слід особливо довіряти їм, навіть милій Дейдрі, але якщо вже бути чесним, то краще з Рендомом, загрузлим по горло в наших справах, а Дейдра завжди подобалася мені більше за інших.

— Улюблені мої родичі, я повинен зробити вам одне визнання. — Я не встиг ще договорити останнього складу, а рука Рендома вже судорожно стискала руків'я меча. Значить, ось як справи з довірою між усіма нами. Я майже чув його невисловлену думку: — Корвін заманив мене сюди, щоб зрадити — напевно так говорив він собі.

— Якщо ти заманив мене сюди, щоб зрадити, — сказав він, — то тобі не вдасться взяти мене живим.

— Ти що, жартуєш? — Образився я. — Мені потрібна твоя допомога, а не твоя смерть. Моє зізнання дуже просте, простіше не буває: я і поняття не маю, що тут відбувається. Я, звичайно, про дещо здогадуюсь, але… де ми знаходимося, що таке Амбер, і чому ми ховаємося від когось за кущами? І якщо на те пішло, то я навіть не знаю, хто я такий насправді.

Послідувало дуже тривале мовчання, потім Рендом прошепотів:

— Що ти цим хочеш сказати?

— Саме так, — підтакнула Дейдра.

— Я хочу сказати, що мені вдалося обдурити тебе, Рендом. Хіба тобі не здалося дивним, що під час шляху я нічого не робив, окрім як вів машину?

— Але ж ти ж начальник, і я вважав, що ти будуєш свої плани. Зате під час шляху ти поводився досить прозорливо. Я знаю, що ти — Корвін.

— А я сам дізнався про це всього кілька днів тому. — Я знаю, що я той, кого ви звете Корвін, але зовсім недавно я потрапив в автокатастрофу. У мене кілька пошкоджень черепа, і я можу показати вам шрами, коли стане світліше — так от, я страждаю амнезією. Я не розумію жодного слова, коли мова йде про якісь Відображення. Я навіть майже нічого не пам'ятаю про Амбер. Пам'ятаю я тільки своїх родичів і те, що не можу їм довіряти. От і вся розповідь. Що тут можна зробити?

— Господи! — Вигукнув братик. — Так, тепер я розумію! Всі ці дрібниці, які так дивували мене під час шляху… Як тобі вдалося так здорово надурити Флору?

— Мені просто пощастило. Та ще, мабуть, спрацювала підозрілість. Ну ні, трохи не так! Просто вона дурна. Але тепер я потребую вас.

— Як ти думаєш, чи зможемо ми піти звідси в Відображення? — Запитала Дейдра, і зверталася вона не до мене.

— Так, — сказав Рендом, — але я проти. Я хотів би бачити Корвіна в Амбері, а голову Еріка на списі. І я мабуть ризикну, щоб це сталося, так що нема чого нам робити у Відображеннях. Якщо хочеш, йди одна. Всі ви вважаєте, що я хвалько і слабак. Що ж, подивимося. Принаймні зараз я від свого не відступлюся.

— Спасибі, брат. — Сказав я.

— Правду кажуть, що зустрічатися при місячному світлі — погана прикмета, — Зауважила Дейдра.

— Так, але ти все ще була б прив'язана до дерева, — заперечив Рендом, і вона не знайшлася, що відповісти.

Ми лежали за кущем, не рухаючись, і скоро на галявину, де горіло вогнище, вийшли три воїни, озирнулися. Потім один з них нахилився і понюхав землю.

Вони стали дивитися в нашому напрямку.

— Уейр, — прошепотів Рендом, коли вони рушили до нас. Це означало «Перевертні».

Я побачив, як крізь туман, що вони впали на карачки і місячне світло якось дивно засріблилося на їх сірому одязі. На нас дивилися три париблискучих очей наших переслідувачів.

Я проткнув першого вовка своїм срібним мечем, і в ночі пролунав людський крик. Рендом одним махом відтяв голову другого, і до свого здивування я побачив, що Дейдра піймала третього вовка в повітрі і переламала його хребет об коліно, як сухий сірник.

— Швидко проткни їх своїм мечем! — Наказав