Джек Лондон - Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09

силкувалися його заспокоїти. Кінець кінцем Біллі Морганові пощастило оголосити змагання:

— Матч триватиме не більш як сорок п’ять раундів, — прокричав він. — За правилами маркіза Квінсбері. Хай переможе гідніший! Починайте!

Прозвучав гонг. Обидва боксери виступили наперед. Глендон, як годилося, простяг для привітання супротивникові праву руку, але Кенем сердито крутнув головою і відмовився її стиснути. На диво всім, він не кинувся одразу на Глендона: хоч який розлючений, бився він обережно — ображена гордість примушувала його будь-що вистояти до кінця раунду. Він зробив декілька ударів, але дуже стримано, щоб не послабити захисту. Глендон невблаганно переслідував його по всьому рингу, притоптуючи лівою ногою. Однак він жодного разу не вдарив і начебто й не замірявся. Він навіть опустив руки вздовж стегон і наступав не захищаючись, мовби викликаючи супротивника на бій. Кенем зневажливо посміхався, але не хотів скористуватися з нагоди на удар.

Проминуло дві хвилини, і тоді Глендон раптом змінився. Кожним м’язом, кожною рискою обличчя він заявляв, що настав вирішальний момент. Це була гра, і він чудово перевів її. Здавалося, він увесь перетворився на крицю, тверду й безжальну. Це вплинуло на Кенема, і він подвоїв обережність. Глендон швидко загнав його в куток і не випускав звідти. Але він усе ще не завдавав ударів і не пробував їх завдавати, і напруженість дожидання почала гнітити Кенема. Він даремне силкувався виборсатися з кутка, ніяк не насмілюючись кинутись на супротивника, щоб відпочити бодай у клінчі.

Аж тепер воно почалося! — Кенема й усю публіку осліпила блискавична миганка випадів. У залі не знайшлося й двох глядачів, які потім однаково б змальовували те, що сталося. Кенем ухилився від одного випаду й ту ж мить підніс руку, щоб захистити лице від другого. Водночас він спробував змінити опору з ноги на ногу. Ті, хто сидів біля самого рингу, опісля присягалися, що в живі очі бачили, як Глендон скерував свій удар від правого стегна і, ніби тигр, скочив на супротивника, щоб підсилити випад вагою свого тіла. Удар прийшовся Кенемові в підборіддя саме в той момент, коли він міняв позицію. Кенем знепритомнів, так само, як і Генфорд, злетів у повітря, зачепився за канат і гепнувся потойбіч рингу на голови репортерам.

Про те, що зайшло потім на «Золотій Брамі», газетні статті не змогли дати читачам і приблизного уявлення. Поліції пощастило не допустити глядачів на ринг, але врятувати залу вона виявилася неспроможна. Це не був бунт, це була чиста оргія. Жодна лава не вціліла. По всій величезній залі глядачі спільними силами вивертали бруси, бантини й стовпи, перекидали все догори дном. Боксерам довелося шукати захисту в поліції, але полісменів було замало, щоб безпечно вивести їх геть із будівлі. І боксерам, і менеджерам, і розпорядникам чимало перепало від юрби. Помилували тільки одного Джіма Генфорда. Таку ласку він завдячував своїм щелепам, страшенно розпухлим і без участі публіки. Юрба, що її кінець кінцем витиснуто на вулицю, накинулася там на новенький, за сім тисяч доларів, автомобіль одного з найбільших менеджерів і пошматувала його дощенту, обернувши всі його деталі на металевий та дерев’яний лом.

Усі вбиральні було понищено, і Глендон не зміг навіть одягтися: накинувши халат на саме трико, він так і вибіг до своєї машини. Але вихопитися непомітно йому не пощастило. Юрба була така велика, що машина не могла зрушити з місця. Після довгих марних зусиль поліція, нарешті, дійшла згоди з натовпом: Глендон сів у автомобіль, і він поїхав ступою, а тисяч зо п’ять божевільців улаштували йому справжній тріумф.

Тільки перед північчю ураган цей пройшов через Юніон-сквер і вниз до готелю «Св. Франціск», де мешкав Глендон. Біля входу в готель юрба знов не захотіла відпускати свого улюбленця, вимагаючи від нього нової промови. Даремно він спробував перескочити через голови захоплених своїх прихильників — йому не дали навіть ступити на брук. На головах і плечах, на руках його однесли назад до машини. Звідти він і виголосив останню промову. А Мод Глендон бачила з вікна, як її чоловік, наче юний Геркулес, підноситься над натовпом, і знала, що він, як і завжди, каже щиру правду, запевняючи всіх, що цей матч був його останнім виступом, після якого він кидає ринг назавжди.

МІСЯЧНА ДОЛИНА

Роман

Вперед мчіть, коні!

Хай стелиться вам шлях,

Хай ляжуть борозни карбами:

Відплатиться вам по трудах,—

Пашня розквітне й забуя

У сяйві сонця над ланами.

КНИГА ПЕРША

РОЗДІЛ І

— Чуєш, Сексон? Ходім-бо, ходім. Хоч би й до «Каменярів». У мене знайдеться там багато знайомих кавалерів, і в тебе не менше… Гратиме оркестр «Ель Віста», — а він грає — сама знаєш, як хороше! Ти ж так любиш танцювати…

Гладка старша жінка, що була оподаль дівчини, не дала їй скінчити: вона стояла спиною до неї, і спина її — згорблена, опукла й безформна — раптом почала конвульсійно здригатися.

— Боже! — скрикнула вона. — Боже мій!

Немов той звір у пастці, дико позирала вона довкола, очима обводячи стіни великого побіленого покою. Повітря пашіло жаром і дихало парою, що від вогкої білизни з шипінням звивалася з-під гарячих прасок. Тут працювало багато жінок і дівчат: усі вони, не розгинаючи спин, безперервно совали прасками по дошках; котрі стояли ближче до старшої жінки, зиркнули в той бік, і це відбилося на справності роботи — на мить праски загальмували свій рух. Скрик старшої жінки завдав прасувальницям великої шкоди: вони-бо прасували крохмальну білизну відрядно, і кожна прогаяна хвилина зменшувала заробіток.

Проте та жінка помітно напружилась і опанувала себе; стиснувши праску, вона поприскала тонку гофровану сукню, що лежала перед нею на дошці.

— Я думала, на неї знову найшло, — промовила одна дівчина.

— Чистий сором: така літня жінка і… знову вагітна! — озвалася Сексон, гофруючи мереживні шлярки гарячою праскою. Рухи її були швидкі, впевнені й спритні, і хоч обличчя змарніло від утоми й шаленої задухи, працювала вона не покладаючи рук.

— Має аж семеро, а двоє вже в школі для важких дітей, — докинула дівчина за сусідньою дошкою. — Але ж завтра до Візл-парку ти таки сходи, Сексон. У «Каменярів» завжди весело: перетягання на канаті, перегони гладунів, справжня ірландська джига, і… все, все!.. А підлога в павільйоні — шик!

Але знов через ту старшу жінку розмова увірвалася: праска впала їй з рук на блузку; сама вона схопилася за дошку, звалила її додолу, коліна в неї підігнулися і, мов напівпорожній лантух, тіло важко плюхнуло на підлогу. Розтявся