Чак Паланік - Чарівна ти

Мабуть, страждала на якусь втому центру, що відповідає за задоволення. Коли вона побачила розчарування Максвелла, не стрималася й підсилила свої реакції. Вона бурхалася на ліжку, наче морський лев, розмахуючи руками. Валувала, мов собака, кричала, як півень.

У найбільш кульмінаційну мить її вдаваного з найліпшими намірами оргазму Максвелл наказав:

— Досить!

Він подивився на неї, стиснув зуби. Потягнув за шовковий шнур, який був прив’язаний до іграшки, й висунув пристрій у Пенні з-поміж ніг. Мов ображене дитя, він обмотав шнур навколо приладу зі словами:

— Навіть не мрій, що зможеш мене ошукати. Будь-який учений передусім уважний спостерігач. Пульс не сягнув більше ста п’яти ударів за хвилину. Тиск із тієї миті, як ми розпочали, не змінився.

Вочевидь роздратований, він поклав невдалий пристрій на приліжковий столик.

— Понад усе я цінував у тобі твою чесність, відверту реакцію. — Він натиснув кнопку, викликаючи дворецького. — На сьогодні досить. Сьогодні все марно.

Максвелл дістав пульт та увімкнув телевізор. Простора кімната сповнилася стріляниною та вищанням шин. Не відриваючи погляду від екрану, він додав:

— Більше ніколи, чуєш, ніколи не намагайся мене ошукати.

І, продовжуючи витріщатися в телевізор, закінчив:

— Якщо б мені були потрібні фальшиві результати, я би проводив випробовування на проститутках.

Пізніше вночі щось несподівано розбудило Пенні. Якийсь приглушений звук. Вона затаїла подих, прислухаючись до тиші спальні в пентхаусі. Через дмухання з кондиціонеру колихалися фіранки на вікнах. Біля неї на атласному простирадлі розтягнувся Макс, годинник на його приліжковому столику показував 3:18 — глибока ніч. Не встигла вона знову відбути в країну снів, як звук повторився: чоловіче бормотіння.

Максвелл розмовляв уві сні. Він скоріше простогнав, ніж прошепотів:

— Мабуть. — А може, це було взагалі інше слово: «Забув». Пенні не була впевнена. Вона здійнялася на лікті, нахилилася ближче. Максвелл знов щось пробурмотів. — Біда, — продовжував він.

Вона нахилилася ще ближче. Ще. Немов попереджаючи, він, охоплений панікою, захрипів і тепер кричав:

— Феба! — Несамовитість цього спалаху приголомшила Пенні. Це слово так і дзвеніло у вухах. Феба. Після цього він затих.

Здавалося, що в тихому болоті К. Лінуса Максвелла чорти водяться. Під блідими худорлявими грудьми цього вченого колотилося справжнє серце. «Якби ж він відкрив свої таємниці!» — мріяла Пенні. Можливо, тоді б їхні відносини не обмежувалися фантастичним сексом, а розквітли б у справжні романтичні стосунки.

Вона не припиняла дивуватися, як Максвелл міг поводитися так нікчемно. Зовні він залишався таким само зухвалим, зануреним у науку чоловіком-хлопчиськом. Стриманим тираном, який не дає волі емоціям, що вирують у серці, та уникає зближення. Шкіра його не мала запаху й була холодна, як залізо, як у робота з якогось фантастичного фільму. Але коли він збуджував її…

Коли Макс збуджував її, здавалося, що слухаєш голос якогось видатного тенора в Паризькій опері або ласуєш просто неба якимось неймовірним італійським делікатесом. Навіть якщо Макс і не кохав її, коли він подразнював її залози, Пенні не могла стриматися. Попри його відсторонь та суворість, вона почувалася тієї миті закоханою в нього. Коли його пристрій із серії «Чарівна ти» зворушував у ній пристрасть, Пенні дивилася в його відсторонені блакитні очі та бажала лише одного — бути з ним. Здавалося, що він її зачарував.

Пенні хотілося вірити, що заняття любов’ю — не тільки бавлення з нервовими закінченнями, аж доки лімбічною системою заструмлять безладні хімічні речовини. Справжнє кохання, на її сподівання, — щось триваліше та емоційніше. Воно підтримує та живить людину. Та «любов», яку породжував у ній Макс, здавалося, зникала, тільки-но «випаровувався» оргазм. Попри всі свої дивовижні дії, продукти серії «Чарівна ти» породжували лише потужний сурогат кохання.

Найбільше її жахало те, що жінки всього світу можуть так і не розпізнати різницю.

Наступного дня її надихнула одна ідея. Вона зателефонувала мамі в Омаху.

— Як там у Парижі? — піддражнила вона дочку. — Благаю, скажи, що в тебе затримка!

— Звідки тобі відомо, що я в Парижі? — підіграла їй Пенні.

На іншому континенті мати заквоктала.

— Люба, ти кожного дня з’являєшся на перших шпальтах «Нешнл Інкваірер» на фоні Ейфелевої вежі!

Пенні здригнулася. Кілька тижнів вона телефонувала на роботу, говорячи, що захворіла. Вона сказала Бриллштейну, що підхопила гепатит С. Якщо тільки в «Бі-Бі-енд-Бі» не працювали печерні люди, там мали знати, що вона клеїла дурня.

— Тебе прозвали «Попелюшкою Розумника», — кричала мати. Вона завжди кричала в трубку, коли дзвінки були міжнародні.

— Мамо!

— Ти бачила фото президента Хінд, що надрукували минулого тижня? — продовжувала горлати мама. — Кепсько виглядає!

Пенні наважилася припустити:

— Можливо, захворіла на гепатит.

— Та Алюет Д’Амброзія виглядає взагалі жахливо. — Мати Пенні попередила дочку. — Не відпускай Максвелла. Ті, хто з ним обірвав стосунки, загинаються.

Пенні намагалася скерувати розмову в необхідне русло.

— Саме через це я й телефоную, мамо. У тебе збереглися давні випуски «Інкваірера»?

— Назви день, — гордовито відповіла мати. — У мене є всі випуски починаючи з 1972 року.

— Жартуєш?

— Це справа мого життя, — похвалилася вона.

— Мені б хотілося здивувати Макса, — пояснила Пенні, — але мені мало що про нього відомо — тобто, ти розумієш: про його дитинство, про те, що він любить, що ненавидить.

— А чом би тобі не скористатися Вікі-як-там-її?

— Вікіпедія, мамо. Марно. — Вона стала покірно пояснювати, що «Оргазмаксвелл» винайняв команду хакерів, які тільки тим і займаються, що прочісують простори Інтернету, вдосконалюючи його імідж. Він контролює кожну дрібницю, про яку б можна було дізнатися. — Я шукаю якісь веселі історії, що трапилися ще до ери Інтернету.

У маминому голосі звучав сумнів.

— Це ж тобі «Інкваірер», а не «Нью-Йорк таймс».

— Мамо, будь ласка.

— Що саме тебе цікавить?

Пенні на мить задумалася.

— Як, коли він був маленький, звали його домашніх улюбленців. Давні хобі. Можливо, якась зворушлива історія про його матір. Як її звали? Феба?

— Вона померла.

Пенні наполягала:

— Я знаю, але було б дуже мило відшукати старе прізвисько. Улюблений сорт морозива. Колискову. Щось поміж сухих рядків.

Мама Пенні, здавалося, захопилася важким завданням. Воліла негайно почати діяти:

— Я цієї ж миті прямую до підвалу.

— Дякую тобі, мамо.

Річ була в тому, що тільки-но Пенні вдала один оргазм, вона усвідомила, що ставить під сумнів їх усі. Вона припинила довіряти власним фізичним реакціям. Щоночі під час утіх