Джеремі Стронг - Вікінг у моєму ліжку

кімнати зайшла пані Тиблетовата. Вона ступала обережно й неквапливо, немовби м’якенький ворс килима завдавав її ступням нестерпного болю.

— Таке враження, що в мене в голові гуде відбійний молоток, — сказала вона. Тоді поволі вмостилася на стільці. — Чому всі на мене так дивляться?

— Тім думає, що ви на пару із Сіґі могли б зайнятися реслінгом, — хихикнула Зоя.

Тім висолопив їй язика. Зоя усміхнулася й теж показала йому язик. Пані Тиблетовата обхопила голову руками і глянула на Тіма.

— Цієї миті я дуже сумніваюся, що могла б побороти навіть подушку. Але коли мені стане краще, Тіме, ми сядемо й побалакаємо. Я думаю, що ти геній. Мені вже давно не траплялося чути таких сміливих ідей. А тепер, якщо ви не заперечуєте, я піду назад до свого ліжка й зачекаю, коли припиняться ремонтні роботи в моїй макітрі.

Тибця підвелася й поволі вийшла з кімнати. Пан і пані Еліси, а також Зоя подивилися на Тіма, на його обличчі сяяла доволі ідіотська посмішка.

— Я геній, — нагадав він їм усім, знову беручи до рук Носодлуба. — А ще — наступний король Англії!

Зоя пирхнула й прожогом вибігла з кімнати.

Наступні дні були сповнені бурхливої діяльності. По всьому селу були розклеєні афіші. Висіли вони у вітринах крамничок, на ліхтарних стовпах, на автах, одним словом, скрізь. Текст був написаний яскраво-жовтими й чорними літерами, а посередині красувалася кольорова фотографія Сіґурда й пані Тиблетоватої у повному борцівському спорядженні а-ля вікінг.

У великій і порожній готельній кімнаті Сіґурд і Тибця завзято тренувалися. Швидко наближався день першого бою, в якому їхніми суперниками мала бути одна з найкращих у країні пар — Ґребіт і Ґрайнд. Обоє вікінгів працювали, не покладаючи рук, і коли настав день поєдинку з реслінгу, вони відчували себе здатними на все.

Зала Флотбі була переповнена. Здавалося, ціле село прийшло подивитися на перший бій місцевого улюбленця та його дружини. Родина Елісів сиділа в першому ряді, ледве стримуючи своє надмірне збудження. З подивом вони побачили серед глядачів констебля Гарні, пана Трипа і суддю Фарлі.

Публіка підбадьорливо загула, коли згасло загальне світло і ввімкнулися прожектори. Пролунали фанфари, і на ринг вийшли Іребіт і Ґрайнд.

Тоді юрба знову оглушливо закричала, бо до рингу вже прямували Сіґурд і Тибця.

— Ага-а-а-а! — заверещав Тім, а удар гонга сповістив про початок першого раунду поєдинку між Сіґурдом і Ґребітом.

Спочатку вони кружляли один довкола одного, а тоді з оглушливим ляскотом зіштовхнулися. їхні руки переплелися, а м’язи випнулися. Вони кректали, штовхалися і шпурляли один одного по цілому рингу.

Зоя затулила очі долонями, а тоді швидко їх розтулила, бо не могла нічого бачити.

Змінилися пари борців.

Ґрайнд кинувся на пані Тиблетовату, й вони обоє впали на підлогу.

— Давай, Тибцю, — репетувала Зоя, луплячи себе кулачками по ногах.

У пана Еліса з обличчя не сходила спокійна усмішка. Він обняв дружину за плечі.

— Хто б міг подумати, що в результаті вийде ось таке? — прошепотів він їй. — Подивися-но на тих двох на рингу. Вони ж отримують величезну насолоду. Тім мав рацію, його ідея геніальна. І всі проблеми з готелем розв’язалися. Тепер, завдяки Сі- ґурду й пані Тиблетоватій, ми матимемо ще більше гостей. Виглядає, що навіть констеблю Гарні й пану Трипу це все подобається. Чудеса та й годі.

І далі лунало гупання й ляскіт, поки Сіґурд і пані Тиблетовата змагалися зі своїми суперниками.

Сіґурд виліз на канати і простяг обидві руки до стелі.

— Іменем бога Тора! — репетував він. — Я вручу тобі вази! — заревів він Ґрайнду.

— Вручу тобі вази? — перепитала пані Еліс, поглянувши на Зою.

— Мабуть, він має на увазі, що хоче скрутити йому в’язи, — пояснила Зоя.

Сіґурд стрибнув з канатів прямо на Ґребіта.

— Тепер я приношу жертву Тору! — крикнув він.

— Ой лишенько, — простогнав пан Еліс. — Виглядає, що Сіґі навіть поєдинок з реслінгу може перетворити на стихійне лихо. Не можу на це дивитися!

Пан Еліс міцно заплющив очі, а вуха затулив пальцями, тоді як усі глядачі довкола несамовито щось вигукували, підбадьорюючи воїнів-вікінгів, які прокладали собі шлях до перемоги.

І ось уже Сіґі й пані Тиблетовата гордо стояли посеред рингу, звитяжно піднявши вгору руки.

Усі кричали і плескали їм до болю в долонях.

— Тату, тату, — заволала Зоя, смикаючи батька за руку. — Усе гаразд, можеш розплющити очі. Сіґі й пані Тиблетовата перемогли… Це їхній тріумф!

— Тріумф, — пробурмотів пан Еліс, здивовано поглядаючи на Сіґі.

— Трую мух, — крикнув йому Сіґі, пригортаючи до себе пані Тиблетовату і шкірячись, як божевільний.

Пан Еліс розпачливо подивився на дружину.

— Гадаєш, він хоч колись стане нормальним? — запитав він.

— Сумнівно, — відповіла вона. — Але яка різниця, Сіґі й так уже досяг успіху.

Пана Еліса це не зовсім переконало, але він вирішив не заважати Сіґі бути собою. Принаймні він не бачив поки що іншої можливості давати раду з недоумкуватим вікінгом.

Вікінг у школі

1. Найгучніший у світі поєдинок із реслінгу

Пані Тиблетовата злетіла в повітря, нагадуючи якусь товстезну ганчір’яну ляльку, і глухо гепнулася на підлогу. Зіп’ялася на ноги й важко зітхнула. Якось дивно було перебувати у складі найкращої команди з реслінгу. Вона стояла й дивилася, як величезний і незґрабний воїн-вікінг шугонув у неї над головою, а тоді врізався в передні ряди глядачів. Пані Тиблетовата знову зітхнула. Ще дивніше було почувати себе дружиною справжнього вікінга.

Вона зіскочила з рингу, намагаючись вирвати Сіґурда з рук якихось трьох очманілих підстаркуватих жіночок, але ті вчепилися в нього, погрожуючи пані Тиблетоватій своїми величезними сумочками.

— Він залишиться з нами! — прохрипіла старушенція у велетенських рогових окулярах.

— Він не може залишитися з вами, — пояснила пані Тиблетовата. — По-перше, ще не закінчився поєдинок, а по-друге, він мій чоловік.

— Але він вам не належить, — заперечила інша бабуся в товстезних коричневих панчохах, пригортаючи до себе кошлату Сіґурдову голову. — Він належить нам. Ми членкині його фан-клубу.

Цього Сіґурд уже не міг стерпіти. Перспектива, що його заберуть зі собою три старезні пенсіонерки, загрожувала нищівним ударом по його репутації. Вікінг, якого викрали жінки! Та це ж нечувано! Це він їх має брати у полон! Сіґурд скочив на ноги й сердито глипнув на трьох стареньких. Зараз він їм покаже!

— Я вас викрадаю! — заволав він. — І забираю додому. Я маю тепер три драбини.

Бабусі подивилися на Сіґурда, тоді перезирнулися й розгублено захитали головами.

— Але для чого вам удома три драбини? — зауважила «рогові окуляри». Та