Анджей Сапковський - Відьмак. Кров Ельфів

добра ідея і мудре рішення. Неннеке — виняткова жінка, а храм богині Мелітеле — виняткове місце. Безпечне, добре, таке, що гарантує для дівчини освіту. Цірі вже знає?

— Знає. Кілька днів скандалила, але врешті узяла то до відома. Зараз навіть нетерпляче виглядає весну, її збуджує перспектива подорожі до Темерії. Світ її цікавить.

— Як і мене в її віці, — посміхнулася Трісс. — І це порівняння небезпечно наближує нас до третьої поради. Найважливішої. І ви знаєте, якої саме. Не робіть дурнуватих облич. Я чародійка, ви забули? Не знаю, скільки часу знадобилося вам, аби розпізнати магічні здібності Цірі. Мені вистачило для цього менше ніж півгодини. Після того я знала вже, ким — вірніше, чим — є ця дівчина.

— А чим вона є?

— Джерелом.

— Неможливо!

— Можливо. Навіть напевне. Цірі є Джерелом, має медіумні здібності. Більш того, ці здібності дуже, дуже непокоять мене. І ви, любі відьмаки, чудово про те знаєте. Ви ці здібності зауважили, вас вони також занепокоїли. Тільки тому й виключно тому ви запросили мене до Каер Морену, вірно? Я права? Тільки тому й виключно тому?

— Так, — підтвердив по хвильці мовчання Весемір.

Трісс непомітно зітхнула — з полегшенням. Мить вона боялася, що тим, хто це скаже, буде Ґеральт.

* * *

Назавтра випав перший сніг, спочатку дрібний, але скоро перейшов у хуртовину. Падав усю ніч, а ранком мури Каер Морену потонули в заметах. Про біг Катівнею не могло бути й мови, тим більше що Цірі досі почувалася не найкраще. Трісс підозрювала, що відьмацькі «прискорювачі» могли бути причиною проблем із менструацією. Утім, впевненості вона не мала, про їхню специфіку вона не знала практично нічого, а Цірі була, поза сумнівом, єдиною дівчинкою в світі, якій таке давали. Відьмакам Трісс про свої підозри не сказала. Не хотіла, аби вони переймалися та нервували, воліла застосовувати власні методи. Напоїла Цірі еліксирами, зав’язала їй на талії під сукнею низку активних ясписів і заборонила перевантажуватися, а особливо — дико вимахувати мечем у гонитві за щурами.

Цірі нудилася, сонно швендяла замком, нарешті, через брак інших забавок, приєдналася до Коена, який прибирав у стайні, доглядав за кіньми й ремонтував упряж.

Ґеральт, на злість чародійки, десь пропадав і з’явився тільки під вечір, несучи підстреленого козлика. Трісс допомогла йому розпатрати здобич. Хоча вона жахливо гидувала запахом м’яса й крові, хотіла бути ближче до відьмака. Близько. Якомога ближче. Росла в ній холодна, завзята рішучість. Не мала вона бажання й надалі спати сама.

— Трісс! — крикнула раптом Цірі, із тупотом збігаючи по сходах. — Чи я можу сьогодні спати з тобою? Трісс, я прошу, погодься! Прошу тебе, Трісс!

Сніг падав і падав. Роз’яснилося, тільки коли настав Мідінваерне, День Зимового Сонцестояння.

Третього дня змерли усі діти, опроч єдного, отрока років заледве десяти. Оний, до того шарпаний різким безумством, абіє запав був у глибоке одурення. Очі його зрок мали скляний, хапавсь він безперервно руками за накриття альбо водив ними в повітрі, як гдиби хочаши пір’я хапати. Дихання стало голосним і хрипким, піт холодний, клейкий та вонний виступив на шкірі. Тоді знову еліксир подано йому в жили, й напад повторився. Врихле сталася йому кровотеча з носа, а кашель перейшов у вомети, по яких отрок згола земдлів і став дрентвілий.

Симптоми не відпускали два наступні дні. Шкіра дитяти, дотля облита потом, стала суха й розпалена, пульс втратив повноту й твердість, ено залишивсь помірно моцним, більш повільним, аніж прудким. Бінамній вже не очнувсь, ано більше не кричав.

Нарешті надшедл день сьомий. Отрок очуняв яко зі сну і відкрив очі, а очі його були заисте яке в тої змії.

Карла Деметія Крест.

Випробування Трав й іначі таємні відьмацькі практики, власними очима оглянуті. Манускрипт виключно для перегляду Капітулом Чародіїв

Розділ 3

— Ваші побоювання були необґрунтованими, майже безпідставними, — скривилася Трісс, спираючи лікті на стіл. — Минули часи, коли чародії полювали на Джерела й магічно обдарованих дітей, коли насильно чи підступом забирали їх у батьків чи опікунів. Ви і справді вважали, що я могла б захотіти відібрати у вас Цірі?

Ламберт пирхнув та відвернувся. Ескель і Весемір подивилися на Ґеральта, але Ґеральт мовчав. Дивився убік, безперервно граючись срібним відьмацьким медальйоном у вигляді голови вовка з вищіреними іклами. Трісс знала, що медальйон реагує на магію. У таку ніч, як Мідінваерне, коли від магії аж вібрувало повітря, медальйони відьмаків мали тремтіти невпинно, дратувати й непокоїти.

— Ні, дитинко, — сказав нарешті Весемір. — Ми знаємо, що ти такого не зробила б. Але ж ми знаємо й те, що ти повинна доповісти про неї Капітулу. Давно знаємо, на кожного чародія покладено такий обов’язок. Ви вже не забираєте обдарованих дітей у батьків і опікунів. Ви спостерігаєте за такими дітьми, щоб пізніше, у слушний момент, захопити їх магією, схилити…

— Не бійтеся, — сказала вона холодно. — Я не скажу про Цірі нікому. Навіть Капітулу. Чому ви так на мене дивитеся?

— Дивує нас легкість, із якою обіцяєш нам зберігати секрет, — спокійно сказав Ескель. — Вибач, Трісс, я не хотів тебе образити, але що сталося з вашою легендарною лояльністю до Ради й Капітулу?

— Багато що сталося. Війна багато змінила. А битва за Содден — іще більше. Не хочу втомлювати вас політикою, до того ж певні проблеми і справи огорнуті, вибачте, таємницею, яку мені не можна розкривати. Але щодо лояльності… Я лояльна. Але можете повірити, у цій справі я можу бути лояльною як до Капітулу, так і до вас.

— Така подвійна лояльність, — Ґеральт уперше цього вечора глянув їй в очі, — це диявольськи важка справа. Рідко кому вона вдається, Трісс.

Чародійка глянула на Цірі. Дівчинка сиділа поряд із Коеном на ведмежій шкірі у віддаленому кінці зали, обоє зайняті були грою у «цапки». Гра ставала монотонною, бо обидва були неймовірно швидкі — жоден аж ніяк не міг хлопнути іншого. Схоже, то їм не перешкоджало й не псувало розваги.

— Ґеральте, — сказала Трісс. — Коли ти знайшов Цірі там, над Яругою, ти забрав її із собою. Привіз до Каер Морену, сховав від світу, не хочеш, щоб навіть близькі для цієї дитини люди знали, що вона жива. Ти зробив це, бо щось, про що я не знаю, переконало тебе, що призначення існує, що воно нами керує, що веде нас у всьому, що ми робимо. Я