Ірина Заблоцька - Еліксир помсти, Ірина Заблоцька
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Благодійний гала-вечір добігав кінця. Гості неспішно прощалися, обмінювалися враженнями та контактами. Вероніка, відчуваючи приємну втому від успішно проведеного заходу, розмовляла з кількома впливовими партнерами.
Раптом до неї підійшла Софія, ведучи за руку елегантного чоловіка.
«Вероніко, дозволь тебе познайомити,» – з усмішкою сказала Софія. «Це Владислав Орлов, відомий архітектор та меценат. Владиславе, це Вероніка Кравченко, чудова організаторка сьогоднішнього вечора та моя близька подруга.»
Вероніка простягнула Владиславу руку, відчуваючи легке хвилювання. Його обличчя здалося їй знайомим, але вона не могла одразу пригадати, де саме його бачила.
Владислав узяв її руку, його погляд був уважним та зацікавленим. «Пані Кравченко, для мене велика честь познайомитися з вами. Вечір був справді чудовим.»
«Дякую, пане Орлов,» – відповіла Вероніка, намагаючись приховати своє здивування. Його голос також здавався їй знайомим.
Софія продовжила розмову, розповідаючи про успіхи Вероніки в бізнесі та її благодійну діяльність. Владислав слухав уважно, час від часу киваючи та ставлячи уточнюючі запитання.
Під час їхньої розмови Вероніка уважно розглядала Владислава. Щось у його манерах, у його погляді викликало в її пам’яті ледь вловимі спогади з далекого минулого. Дитячі ігри у дворі, чиясь допомога у скрутній ситуації… але образи були розмитими та нечіткими.
Владислав також дивився на Вероніку з цікавістю. У її очах йому здалося, що він бачить якусь знайому глибину, але не міг зрозуміти, звідки це відчуття.
Раптом Владислав усміхнувся, і в його очах майнула іскорка впізнання.
«Вероніко,» – обережно запитав він, – «ви бува не жили колись у невеликому містечку неподалік…?» Він назвав містечко, де колись жила Тетяна.
Вероніка застигла. Її серце забилося частіше. Вона не очікувала такого запитання.
«Так,» – обережно відповіла вона. «Я провела там дитинство.»
«Тетяна?» – майже прошепотів Владислав, його очі наповнилися здивуванням та радістю. «Невже це ти? Тетяна Петренко?»
Вероніка на мить розгубилася. Вона вже так давно не чула цього імені. Але впізнання в очах Владислава було незаперечним.
«Владиславе?» – тихо промовила вона у відповідь, і в її голосі прозвучало здивування.
Софія з цікавістю спостерігала за їхньою несподіваною зустріччю.
Владислав просяяв. «Неймовірно! Я не можу повірити, що це ти! Ми ж не бачилися цілу вічність!»
Вони почали згадувати дитячі роки, спільних знайомих, ті давні події, які пов’язували їх у минулому. Вероніка з подивом усвідомлювала, що ця випадкова зустріч може мати значно глибше коріння, ніж вона могла собі уявити.
Зустріч з Владиславом наприкінці вечора стала для Вероніки повною несподіванкою. Минуле раптово наздогнало її у вигляді цієї елегантної людини, яка колись була частиною її дитинства.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Еліксир помсти, Ірина Заблоцька», після закриття браузера.