Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

-Я кажу, – видушила з себе Рубі, з-під лоба спостерігаючи за Стражем Етелхардом, - потім.

-Увага, стражі! – Ректор зупинився біля столу. – Сьогоднішні збори будуть короткими. По-перше, маю вам повідомити: під час чергування постраждав від рук одержимого один Страж. Рани численні, але не серйозні, жити буде. Наразі він у лічниці, з ним працюють цілителі.

Люди, що зібралися за столом, видихнули з полегшенням.

-І що це було? – насупився Пат. – Полегшення? Співчуття?

-А що? – Міа глянула на Верджила. – Це заборонено?

-Так! – Стражі здивовано дивилися на нього. – Так, чорт забирай! Все, казочки та поблажки закінчились! Ви солдати! Стражі! Дорослі відповідальні люди!

Пат помовчав і продовжив уже трохи тихіше.

-Показувати емоції інколи так само небезпечно, як і підходити до Дзеркала трирічній дитині. Варто про це пам’ятати.

Стражі сиділи, опустивши голови. Рубі дивилася перед собою – ця війна відбирає у неї навіть почуття.

-І ще одне, – продовжував Ректор. – У вас є час до завтрашнього вечора. Увечері ви вирушаєте в Делігіро. Радив би подумати про можливі оборонні схеми. У мене все.

Верджил стрімким кроком вийшов із залу, а Стражі продовжували сидіти за столом. Порушив мовчанку Дуан.

-Він що, серйозно?

-Мабуть, Ачилл, – Міа розвернулась в його сторону, щоб зміряти його зневажливим поглядом. – Чи ти очікуєш, що від нічого робити керівництво вирішило затіяти з нами жарт?

Дуан нічого не відповів, і Рубі співчутливо на нього глянула.

-На жарт не схоже, – Емілія розглядала свої нігті. – А от на шизу – навіть дуже. Ми маємо самі продумати всю стратегію захисту?

-А що, СлабО? – раптом подав голос Пілот, піднімаючи на неї погляд, який Ем, втім, стійко витримала.

-СлабО? – зневажливо усміхнулась. – Хлопчику, ти не замалий іще тут знаходитись? Бо мені здавалось, Ректор казав про дорослих людей.

Пілот спалахнув, хлопці загиготіли, Міа ж подивилася на Емілію так, наче та була небезпечною психопаткою. Рубі хихикнула: один-один, Міє.

-Давайте не будемо робити вигляд, що всі тут герої, яким побороти демона – що два пальці обплювати, – внесла конструктивну пропозицію Катрін.

-Ніхто і не каже такої дурниці, бо герої тут точно не всі, – єхидно зауважила Міа. – Ми, наприклад…

-Гей, спокійніше… – Севен накрив своєю рукою руку Мії, і Рубі відвернулася, зціпивши зуби.

«Спокійно, Рубі, спокійно, він не твій хлопець, він може тримати за руку хоч Наставника Мо».

-Я хочу сказати, що це перше доручення Ректора, і, хоч як старанно ми вивчали теорію, а бути кортежем для основної цілі демонів таки важко. Тому…Є ідеї? – продовжила Катрін.

-А якщо їх відволікти? – азартно вигукнув Севен, скинувши із себе на мить свою награну розслабленість.

-Тобто? – Ем глянула на нього.

-Ну, дивіться. Я так розумію: вони шукатимуть там, де буде найбільш «видима» кандидатура. Якщо цю дівчинку побачили усі, хто був у Дзеркалі, то вона і є цією кандидатурою. Але, можливо, їх можна буде якось відволікти і тим самим виграти час…

-Гаразд, – повільно промовила Рубі. – І хто ж буде їх відволікати?

-Ви не забувайте, – додав Дуан, – що відволікати їх мала би людина, не менш… «видима».

-Я готовий! – вихопився Севен.

-Ти придурок! – прикрикнула Рубі. – Знаєш, ти завжди виділяєшся…

-Своєю невідпорною чарівністю? – Страж Етелхард припідняв брову.

-Своєю тупістю! – загарчала Ернандес, стримуючи усмішку. – Це погана ідея. Дуже погана! Ти хоч уявляєш, який це ризик?

-А ти будеш за мною шкодувати?

-Я буду шкодувати демонів, до яких ти потрапиш! – Рубі закотила очі. – Я цю ідею не підтримую. Ми не маємо права ризикувати будь-ким із нашої групи.

-То запропонуй щось краще! – саркастично пирхнув Пілот

-Я б із задоволенням, – серйозно кивнула Рубі. – Але не можу. Не знаю, що робити. Хтось має сісти в один автомобіль із дівчинкою, решта – в супровід.

-Хм, хороша ідея, – подала голос Емілія. – Якщо у нас усіх однакова підготовка, то з цього щось може вийти. Краще буде, якщо з нею поїдуть ті, кого побачила найменша кількість…істот. А решта б сіли в супровід. Це чимось перегукується з ідеєю Севена. Така собі рівновага «видимих».

-Гаразд, – повільно вимовила Катрін. – Але не забувайте, це ще не все. Адже, гадаю, нам доведеться боротися не лише з демонами, а й з одержимими. І їхні напади вже почались.

                                                     ***

Збираючи речі, Рубі щомиті зиркала на годинник. Наближалась умовлена година, і дівчина відчувала, як серце колотиться десь у горлі.

Квартира тепер нагадувала що завгодно, тільки не привітний дім, куди хочеться повертатися: порожні шафи, повні пакети з мотлохом, яким вона вже не користувалася, величезні валізи біля порогу, похідний наплічник з усім, строго необхідним кожному Стражеві. В окремій, меншій валізі, лежала зброя, розкладена в нові чохли.