Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

Розділ 6. Вилазка

Від щонедільного чищення колекційної зброї Рубі відволік телефонний дзвінок. Скинувши брови, дівчина підійшла до мобільного. На дисплеї – невідомий номер. Скрипнувши зубами – «ненавиджу незнайомі номери!» – Рубі відповіла на дзвінок.

-Страж Ернандес? – Рубі впізнала холодно-безжиттєвий голос жінки-провідника з Ректорату.

-Так, я слухаю.

-Ректор Пат бажає бачити вас сьогодні, о сімнадцятій годині.

У слухавці залунали гудки.

-Дякую, я обов’язково прийду, я зовсім не зайнята, – саркастично відповіла Рубі телефону.

Вона була дратівлива, адже неділя застала дівчину на шкіряній софі у вітальні – повністю одягнену, навіть взуту. Обидві підвіски на шиї закрутилися навколо шиї настільки, що аж важко було дихати.

Рубі підвелася. Боліли м’язи, так, як завжди болять, якщо переночувати на незручному ліжку. Розтираючи спину, дівчина попленталася до ванної і глянула в дзеркало.

-О, бодай тебе…

З дзеркала визирала бліда фізіономія з трохи припухлими повіками, обрамлена темним скуйовдженим волоссям. Сліди попереднього вечора і сну відбилися на її обличчі – під очима синці, на щоці – слід від диванного бильця, губи реагують на дотики – боляче.

Дівчина застогнала.

-Я сподіваюся, тобі так само зараз добре…

Чортів Севен! Звідки він узявся на її голову? «Приєднуйся». Легко сказати…

Рубі увійшла до кухні, зробила собі чашку кави, сіла і задивилася у вікно. А що їй тепер втрачати? Війна. Яке дивне слово! Воно таке мале, а так багато означає. Втрати, страх…Відповідальність. Страж – це завжди відповідальність. Відповідальність… Що може бути гіршим? Рубі хотілося просто зараз піти в парк, купити собі морозиво і повітряні кульки, сісти на траву і загорлати пісню. Дівчина спіймала себе на тому, що ідея Севена вже не здається їй такою поганою.

Рубі знову торкнулася до уст. На її обличчі з’явилася легка усмішка, а в голові замигтіли спогади.

Ось Севен усміхається, ось нахиляється до неї, ось його уста…

Рубі заплющила очі і раптом насупилась.

Що відбувається? Цей зверхній, самозакоханий, саркастичний, красивий, сильний, цікавий…

Дівчина затрясла головою.

-Щось мене не туди завело, – прошепотіла вона, розгублено стискаючи руками чашку.

Він неймовірно привабливий, вона змушена визнати це. Так, як учора, хотілося здаватися йому завжди. Рубі не знала точно, чи це було справжнє глибоке почуття, чи просто вибух гормонів, але раптом точно усвідомила: їй, якщо чесно, все одно. Просто хотілося бути біля нього. А якщо захочеться чогось більшого? Маловірогідно, але раптом? Ернандес усміхнулась, уявивши Севена в ролі батька: ось вона готує обід, а він грається з сином…скажімо, машинками. Чи можливо таке? Їй ніколи не хотілося мати власну сім’ю. Чи захочеться колись? Хтозна.

-Бр-р-р, – Рубі різко відставила чашку. – Ернандес, про що ти? Яка сім’я, з ким? Ти ж його ледве знаєш…

Бурмочучи щось собі під ніс, вона попленталася чистити свою колекцію старовинної зброї, коли пролунав цей дзвінок з Ректорату. Дівчина розуміла, що сердилася вона сама на себе: вона не знала, як себе поводити. Для нього ж усе залишилось по-старому? Чи все змінилося для них обох?

***

Ректорат був усе такий же розкішний. Але, на відміну від учорашнього дня, тут панувала метушня. Десятки людей в сірих ділових костюмах розмовляли приглушеними голосами, переглядали документи, дехто розглядав нові зразки зброї… Рубі стояла серед усього цього шарварку і розгублено озиралася. Це вже були не просто люди – це були воїни. Стражі. Вони готувалися до битви. Дівчині раптом здалося, що вона тут зайва. Маленька дівчинка, яка плутається у всіх під ногами, заважаючи…

Саме в цей момент найближчий до неї гурт людей розступився, і вона побачила Ректора, що поспіхом збирав папери.

-А-а, Страж Ернандес, вітаю, – чоловік привітно кивнув їй головою. – Ходімо, усі вже там.

До залу вони йшли мовчки. Серце Рубі вискакувало з грудей. З кожним кроком вона все ближче до Севена, а зовсім не знає, що робити і що казати.

Ректор підійшов до дверей і відчинив їх, пропускаючи Рубі першою.

Навіть не встигнувши як слід підготуватися до зустрічі з Севеном, чи вирішити, як із ним поводитися, дівчина змушена була зайти в приміщення – і наткнутися на іронічний погляд блакитних очей.

Севен сидів якраз напроти входу. Поза розслаблена – ноги схрещені внизу, одна рука спирається ліктем на спинку стільця, а на обличчі грає легка усмішка.

Рубі раптом здалося, що вона потрапила під теплий душ. Відчуття були дуже схожі – хвиля приємних мурашок, тепло і…збудження. Дівчина метнула на нього швидкий погляд темних очей і поспішила сісти біля Катрін та Ем.

-І що це був за обмін поглядами? – почула вона шепіт кузини біля вуха. – Що в тебе з ним?

-Давай, може, не тут це обговорювати? – засичала Рубі крізь зуби, відчуваючи, як погляд Севена безсоромно спускається у виріз її майки.

-Ого, то ти навіть не заперечуєш? – підступно прошепотіла Емілі, обмінявшись швидкими поглядами із Катрін.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍