Світлана Прокопенко - За лаштунками оплесків, Світлана Прокопенко

Підступні плани, що плетуться в тіні куліс, де заздрість стає отрутою

Після того нищівного зіткнення в гримерній, Софія відчувала себе спустошеною та збентеженою. Слова Агнеси Левицької, сповнені ненависті та звинувачень, глибоко вразили її серце. Вона розуміла, що примадонна не зупиниться ні перед чим, аби зруйнувати її кар'єру та розлучити з Данилом. Тривога за їхній таємний зв'язок зростала з кожним днем, отруюючи радість від її творчих успіхів.

Софія намагалася не показувати свого хвилювання, продовжуючи наполегливо працювати над новою оперною постановкою. Репетиції тривали у напруженій атмосфері, але музика залишалася для неї єдиною розрадою, єдиним місцем, де вона могла сховатися від жорстокості закулісного світу. Підтримка Данила, хоч і обережна та прихована від сторонніх очей, давала їй сили не здаватися. Їхні погляди під час репетицій, випадкові дотики рук, короткі записки, передані через вірних людей – усе це підтримувало полум'я їхнього забороненого кохання.

Проте, Софія відчувала, що навколо неї плететься якась невидима павутина інтриг. Вона почала помічати дивні погляди колег, чути обривки розмов, що раптово обривалися, коли вона наближалася. Їй здавалося, що хтось уважно стежить за кожним її кроком, чекаючи слушної миті, щоб завдати удару.

Одного разу, після репетиції, Софія не знайшла своїх нот. Вона обшукала всю гримерну, але вони зникли безслідно. Це були важливі партитури з її сольною партією, і їхня втрата могла зірвати наступну репетицію. Софія була в розпачі.

"Ви не бачили мої ноти?" – запитала вона у Ірини, яка саме заходила до гримерної.

"Ні, Софіє. А що сталося?" – стурбовано запитала подруга, помітивши її розгублений вигляд.

Софія розповіла їй про зникнення нот. Ірина нахмурилася.

"Це дивно... Можливо, хтось випадково забрав?" – припустила вона, але в її голосі відчувався сумнів.

Після довгих пошуків ноти так і не знайшлися. Софії довелося працювати ввечері по пам'яті, намагаючись відновити складні музичні фрагменти. Цей інцидент викликав у неї неприємні підозри. Невже це була чиясь навмисна підлість?

Наступного дня під час репетиції сталася ще одна неприємність. Під час складної сценічної мізансцени, коли Софія повинна була зробити кілька кроків вперед, її нога випадково потрапила у ледь помітну нитку, натягнуту на підлозі. Вона ледь не впала, і лише швидка реакція її партнера врятувала її від травми.

"Що це було?" – обурено вигукнув режисер, зупиняючи репетицію.

Софія розгублено подивилася на підлогу, показуючи на тонку нитку, яка ледь виднілася в напівтемряві.

"Я не знаю... Я її не помітила," – пробурмотіла вона, відчуваючи, як по її спині пробігають мурашки.

"Хтось тут влаштовує дитячі витівки?" – сердито запитав режисер, оглядаючи присутніх.

Агнеса Левицька стояла неподалік, спостерігаючи за цією сценою з ледь помітною усмішкою на обличчі. Її погляд зустрівся з поглядом Софії, і в ньому молода співачка прочитала не лише задоволення, але й попередження.

Після репетиції Софія поділилася своїми підозрами з паном Іваном Петровичем. Старий концертмейстер уважно вислухав її розповідь і серйозно нахмурився.

"Будьте обережні, Софієчко," – сказав він, його голос звучав тривожно. – "Заздрість може штовхати людей на дуже підлі вчинки. Особливо в такому конкурентному середовищі, як наш театр."

"Ви думаєте, це могла бути пані Левицька?" – тихо запитала Софія, хоча в глибині душі вона вже знала відповідь.

Пан Іван Петрович зітхнув. "Я не маю доказів, але... її неприязнь до вас очевидна. Вона боїться вашого таланту, вашого зростаючого успіху. Боїться, що ви затьмарите її."

"Але навіщо опускатися до таких низьких методів?" – з розчаруванням вигукнула Софія.       

"Тому що деякі люди вважають, що будь-які засоби виправдані для досягнення мети," – сумно відповів пан Іван Петрович. – "А особливо ті, хто звик завжди бути на вершині і боїться втратити своє панування."

Розмова з концертмейстером ще більше стривожила Софію. Вона розуміла, що їй потрібно бути надзвичайно уважною та обережною. Хтось намагається їй зашкодити, і цим "хтосьом", безсумнівно, була Агнеса Левицька.

Наступні дні минули для Софії в атмосфері постійної напруги. Вона ретельно перевіряла свої ноти перед кожною репетицією, уважно дивилася під ноги, боячись нових підступів. Їй здавалося, що кожен погляд, кожне слово, кинуте в її бік, несе в собі прихований зміст, загрозу.

Підтримка Данила залишалася для неї єдиним острівцем спокою в цьому бурхливому морі інтриг. Їхні таємні зустрічі були рідкісними, але сповненими ніжності та взаємної підтримки. Вони розуміли, що ризикують, але не могли відмовитися від своїх почуттів.

"Я хвилююся за тебе, Софіє," – шепотів Данило одного разу, обіймаючи її в темному кутку за лаштунками. – "Будь обережна. Левицька здатна на все."

"Я знаю, Даниле," – відповідала Софія, притуляючись до нього. – "Але я не дозволю їй мене зламати. У мене є мій талант, і у мене є ти."

Їхній поцілунок цього вечора був сповнений не лише пристрасті, але й тривоги, і ніжної рішучості боротися за своє кохання, незважаючи на підступні плани, що плелися в тіні куліс, де заздрість ставала отрутою, повільно, але впевнено руйнуючи їхнє щастя. Софія розуміла, що їй доведеться вступити в нерівну боротьбу з могутньою примадонною, але вона була готова до цього, адже на її боці були її талант, її кохання та несподівана підтримка вірних друзів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍