Даяна - Пісня русалки, Даяна

Останній вечір перед відплиттям принца видався тихим, майже нереальним у своїй безтурботності. Вітер ледве ворушив важкі шовкові гардини у покоях принцеси, наповнюючи кімнату вечірньою прохолодою. За вікнами вогні вже спалахнули уздовж головної площі міста, вказуючи шлях до палацу, де сьогодні зібралися найвпливовіші мешканці архіпелагу та почесні гості з материка.

Королівський палац наповнився світлом і музикою. Вечірній бал, присвячений прощанню з принцом, зібрав найвпливовіших людей островів. Світло тисячі свічок відбивалося у мозаїчній підлозі бального залу, кидаючи м'які відблиски на обличчя гостей. Звуки оркестру, де домінували струнні інструменти та ніжний шепіт кріни, створювали атмосферу, сповнену витонченості й таємної напруги. Декор залу відображав культуру його країни: важкі гобелени з символами королівської династії, глибокі відтінки темно-синього й золотого, витончені орнаменти, що нагадували про давні традиції його народу.

Гості прибули у розкішному вбранні. Жінки у сукнях із вишуканої матерії, чоловіки в елегантних камзолах із позолоченим шиттям. Острів’яни шанували традиції гостей, тож цього вечора їхній одяг теж відображав материкову моду, хоча й із власними вкрапленнями—тонкими шовковими накидками, що ніжно спадали з плечей, прикрасами у вигляді морських хвиль та перлин. Столи рясніли стравами материкової кухні — ароматні рагу, запечені м’ясні рулети, гострі соуси та легкі фруктові десерти.

Вейлена цього вечора була в сукні глибокого темно-синього кольору з вишитими срібними нитками-хвилями вздовж подолу. Волосся укладене у високу зачіску, лише кілька пасм м'яко обрамлювали її обличчя. На шиї сяяло тонке кольє, подароване батьком. Рейнар був одягнений у строгий костюм у стилі свого королівства, темно-синій із золотим оздобленням, що підкреслював його високий статус. Важка накидка, застебнута срібною фібулою у формі родового герба, надавала йому ще більшої величності. Він виглядав королівсько — не лише як гість, а як людина, яка могла б зайняти трон. Вейлена відчувала, як погляди гостей зупиняються на ній та Рейнарові, як їхню пару обговорюють із прихильністю.

Спочатку король і королева архіпелагу побажали довгих років миру між двома королівствами.

— Нехай море єднає, а не розділяє нас, — сказав король, піднімаючи келих.

— Нехай любов буде настільки ж міцною, як каміння, що витримує бурі, — додала королева, кидаючи ніжний погляд на доньку.

Гості один за одним підходили, висловлюючи свої побажання — одні з серйозною урочистістю, інші з жартами й легкими натяками. Всі помічали, як вони трималися разом. І хоча їхні руки не перепліталися відкрито, погляди, короткі дотики пальців — усе це говорило голосніше за слова.

Під час одного з тостів хтось із гостей жартома сказав:

— Принце Рейнари, ви не лише завоювали прихильність нашої принцеси, але й серця наших людей. Тепер доведеться відвідувати нас частіше, щоб не викликати народного бунту.

Гості сміялися, а Вейлена, відчуваючи, як її щоки палають, відпила трохи вина, аби приховати ніяковість.

Коли музика заграла нову мелодію, всі погляди звернулися до Вейлени та Рейнара. Їх запросили на танець—перший танок вечора належав їм. Принц легко взяв Вейлену за руку й повів у центр залу. Її долоня була легкою, майже невагомою, проте Рейнар відчував, як сильно б’ється її серце. Рейнар обережно обвив талію своєї принцеси, відчуваючи тепло крізь тонку тканину. Її долоня ковзнула йому на плече, пальці стиснули камзол, ніби намагаючись втримати рівновагу між почуттями та розумом.

— Ти дивишся на мене так, ніби світ зник, — прошепотіла вона, не відводячи погляду.

— Бо так і є, — відповів він, і його пальці ковзнули трохи нижче, на межу дозволеного.

— Хвилюєшся? — запитав він пошепки, нахиляючись до її вуха.

Вейлена підняла на нього очі, у кутиках губ заграла легка усмішка.

— Це наш останній вечір разом перед розлукою. Не знаю, чи хочу я його закінчувати.

Принц стисло кивнув, розуміючи її почуття. Відлуння музики розлилося залом, і вони почали рухатися в танці. Сьогодні це була сарабанда, та лендлер. Їх пара кружляла по залу то один до одного, то в протилежні сторони, переміщуючись по дузі. Час від часу Рейнар закручував свою леді, а потім ловив то за руки, то за плечі, то за талію... Дивлячись, який елемент танку вони виконували. І хоча в цілому танок не передбачав нічого інтимнішого, ніж дотики долоней, між танцюючими хіба що іскри не літали. Коли музика стихла, гості захоплено зааплодували.

Години промайнули, і повітря в залі стало задушливим. Рейнар, відчуваючи, що Вейлена вже втомилася від уваги, легенько стиснув її руку.

— Вийдемо на балкон?

Вона кивнула, і вони, скориставшись моментом, коли увага гостей була прикута до нового тосту, вийшли крізь важкі завіси у нічну прохолоду.

Вони разом вийшли на балкон, в освітлений м'яким світлом ліхтарів. Внизу, біля пляжу, вже тривало народне гуляння: гомін, музика, сміх. Принцеса сперлася на перила балкону, розглядаючи цю картину. Рейнар став за її спиною, поклав руки на плечі, повільно провів ними до ліктів і повернув її обличчям до себе. Від його дотиків шкіра вкрилася мурашками.

— Завтра ти поїдеш, — сказала вона, не відводячи погляду від горизонту.

— Лише на тиждень.

— Я знаю. Але все одно… — вона злегка всміхнулася, ніби відганяючи сум.

 Вейлена зазирнула йому у вічі — там був неприхований жар. Він нахилився ближче, але вона легко торкнулася його грудей долонею, зупиняючи.

— Нас можуть побачити…

— Тоді ходімо туди, де темно, — відповів принц і, не давши їй заперечити, взяв за руку та повів у глибину балкону, де густий плющ створював природну завісу.

Темрява та відблиски факелів створювали золотисті блики на їх шкірі, робили тіні глибшими. Рейнар нахилився, торкнувся губами її щоки, а потім знайшов губи, такі гарячі, ніжні, трохи тремтячі. Поцілунок був повільним, насиченим, з кожним новим доторком більш глибоким. Її руки ковзнули на його шию, притягуючи ближче, ніби відстань між ними була нестерпною. Вейлена відчувала, як принцові долоні ковзають по спині, стискаючи талію з силою, що змушувала тремтіти. Рейнар відсторонився на мить, лише щоб подивитися їй в очі. Вейлена була розчервоніла, губи злегка припухли, а волосся вибилося з зачіски. Він усміхнувся й обережно розпустив решту шпильок, дозволяючи довгим пасмам впасти на плечі.