Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Морфій 📚 - Українською

Щепан Твардох - Морфій

211
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Морфій" автора Щепан Твардох. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 147
Перейти на сторінку:
— маленький хлопчик із великими очима без зіниць. Колись була запаморочливо гарна, поки не перемінилась на сивокосого індіанського вождя. Але завжди була шаленою.

Зустрічаються перші погляди її та його батька, їй уже років сорок, а його батькові — шістнадцять, зустрічаються на міському прийомі в Kattowitz, О. S., на якому своєю присутністю вирізняються граф фон Штрахвіц із сином, сину його шістнадцять років, і в його молодих чреслах дрімає, спить пів-Константи, яке шаленство в її очах, шепоче йому, коли зустрічаються в передпокої, шепоче йому ще в його хлоп’яче вухо, ковзаючи пальцями по його підборіддю, на якому ще тільки пробивається поріст, шепоче йому: «Komm morgen zu mir, in die Richard-Holtze-Straße 1, im ersten Stock, du erkennst es am Namensschild»[22], її на той час страшна люб’язність, про яку Константи знає, ніколи її не бачив, але знає, що була, нині ж її люб’язність ніби погасла брила вугілля, котра не пломеніє та вже й не запломеніє, але є. Бачить батька очима, як його батько, тремтячи в учнівськім мундирі, здіймається кам’яними сходами на перший поверх катовицької кам’яниці, як стає перед дверима з візитівкою Катажини Віллеманн і як стукає в ті двері, Константи стукає, ніби сам він був своїм шістнадцятирічним батьком із дуже довгим і дуже старим прізвищем, ніби сам був власним батьком і сам повинен був себе зачати.

Болько Штрахвіц стукає у двері, дрижить паперова візитівка в бляшаній рамці, дрижить написане курсивом прізвище: Катаріна Віллеманн — і дрижить Катажина Віллеманн із сорокалітнім голодним тілом, тілом, про яке всі думають, що воно безплідне, тілом, якого не зміг заспокоїти жоден із її численних коханців і в якому жоден із численних коханців не здужав почати нове життя.

Звідки ж це знає Костик, звідки знаєш, Константи, звідки знаєш про материних коханців? Гладжу Костика по обличчю і ставлю йому це запитання.

Чи ж вона не оповідала мені про це, ще коли мені було років десять? Коли ми їхали потягом до Варшави, хіба не гримнула тоді дверима пулманівського купе першого класу поважна матрона, котра спершу не могла повірити власним вухам, а тоді повірила, хильнула собі для притомності з маленької фляжки та спостерігала, як займається і горить її світ, як валиться з гори додолу вікторіанська сценографія її життя: оце поруч із нею сидить суха, витончена п'ятдесятилітка в сукні, запнутій під саму шию, і розповідає десятирічному хлопчику, якому могла б бути і бабусею, розповідає йому кострубатою, незграбною польською про своїх коханців. І та польська була найгіршою з найгірших у своїй незграбності, а вона розповідала.

Про те, як мала шістнадцять років і спокусила двадцятип’ятирічного Ефіка, свого першого коханця, кремезного хлопчину, котрий займався батьківськими кіньми та бричкою, бо батько її тримав коней і бричку, а то був рік 1885-й, і тоді вони мешкали ще у Ґливицях, де не було жодного автомобіля.

Катажинка спокусила Ефіка, біля якого зростала, від котрого вчила польську, бо вассерпольською[23] вдома говорили тільки з обслугою, але їхній дім був прогресивним, там не було погорди до челяді, іноді навіть трапезували всі за одним, міщанським столом разом із панством, двічі на рік те було, а добра стара пані Віллеманн, у дівоцтві Пйонтек, багато часу витрачала на науку тих бідних вассерполяків[24], на те, щоб навчити їх манер і культури, а ще німецької, вона повчала свою єдину доньку, Касю, що не можна погірдливо ставитись до людей, що погорду відчувати взагалі не можна, лише до гріха та нечестивості можна відчувати погорду, а ніяк не можна згірдливо ставитися до того, що хтось уміє говорити тільки вассерпольською, бо як би то вони мали навчитися добре балакати, якщо їм мамуня і татуньо говорили вассерпольською? Вона говорила німецькою, але десь так: «мамуня унд татуньо». Не можна ставитися до них із погордою, треба навчати їх німецької мови, культури, треба їх підносити вгору, а не скидати вниз погордою.

Тож Кася їх підносила, а не спихала вниз погордою. Nein, Fräulein, ich darf nicht, ich darf wirklich nicht, so geht es nicht, Fräulein[25], казав Ефік, а Кася міцно тримала його за грубі поли безрукавки, донині пам’ятає жорсткий крій тканини, тримала його міцно і притягала до себе, її язик знаходив його вуста. Nein, Fräulein. А вона розстібала йому пояс, дуже вже їй було цікаво, що вона там знайде. І знайшла: не був ні особливо великий, ні особливо малий, але значно, значно більший, ніж на грецьких скульптурах, які вона таємно розглядала в батьківських альбомах, що трохи заскочило її зненацька, але й дуже збудило, був геть м’який і безвладний, бо Ефік радше боявся старого пана Віллеманна, ніж хотів його доньку. Але проте він таки знав, нащо йде за нею до стайні. А Катажинка оглядала той великий чоловічий член із цікавістю натураліста, і він ріс від тієї цікавості, і так їй сподобався, що вона його нарешті поцілувала, і нарешті Ефік перестав боятися старого пана Віллеманна, взяв дівчинку на руки, поклав її на в’язанки вівса, задер те, що мав задерти, зірвав те, що мав зірвати, і порвав те, що рветься тільки раз.

Потім іще багато разів йому віддавалась, аж доки їх нарешті спіймав її батько, котрий давно вже підозрював, що його донька психічно хвора. Істеричка. Німфоманка. Він і сам не раз крізь прочинені двері спостерігав, як вона сама себе торкається під ковдрою чи в купелі. А тепер побачив повні сідниці стайничого, його широкі плечі, а з-за тих плечей лице власної доньки, і вона його побачила, і знала, що далі буде, але постановила собі не боятися і не боялася. Дивилась батькові просто в очі з-над Ефікового плеча, поклала руки йому на сідниці та притягала його до себе, а батько стояв, ніби примерз до місця, стояв немічний, а сором у ньому боровся з безсоромністю, кипів, як натрій на відкритому повітрі.

І старий пан Віллеманн, мій тато, а твій дідусь, котрого ти ніколи не знав, старий пан Віллеманн від-реагував щойно тоді, коли Ефік урвав ритм копуляції, напружився і завив, притлумлюючи виття, стискаючи зуби, але завив. А чому ж він завив?

Бо саме тоді він кінчив, сину мій, тоді вперше чоловік осіменив моє лоно.

А тоді старий пан Віллеманн, мій батько, вхопив пужално та ударами пужална скинув товстого пахолка зі збезчещеного тіла своєї дочки. Проте Ефік, піднесений сексуальними втіхами, відчув у собі чоловічу силу, тому, геть не пануючи над

1 ... 19 20 21 ... 147
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морфій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Морфій"