Філіп Рот - Американська пастораль

Ким же був тепер Алан? Син власника хімчистки, котрий вечорами після школи підробляв у батька, точнісінька його копія, він був тепер головою суду в Пасадені. На стінці мініатюрного батьківського закладу, над прасувальною машиною біля світлини мера Маєра Елленштейна з автографом, висіла забрана в рамку ротогравюра Франкліна Делано Рузвельта. Я пригадав ці фотографії, коли Алан сказав, що він двічі був членом делегації республіканської партії на з’їзді, де висувався кандидат у президенти. Менді спитав, чи допоможе йому Алан із квитками на «Роуз-боул», і Алан Майзнер, з яким ми разом їздили в Бруклін подивитися на недільні тренування «Доджерів» у рік, коли в команді почав грати Робінсон; з яким о восьмій ранку ми сідали на автобус, що зупинявся біля нашого будинку і привозив нас на Пенсільванський вокзал, пересідали на нью-йоркське метро, тоді пересідали на метро до Брукліна, і все задля того, щоб дістатися «Еббетс-філд» іще до того, як почнуть відпрацьовувати подачі, встигнути з’їсти прихоплені з дому загорнуті бутерброди, — Алан Майзнер, який під час гри глушив усіх навколо себе докладними коментарями кожної подачі обох ігор, — так ось, отой самий Алан Майзнер недбало вийняв кишеньковий щотижневик і зробив акуратну позначку. Позираючи через його плече, я дивився, як він пише «квит. на Р.-б. для Менді Г.».

Пусте? Нічого особливого? Що тут такого? Ну, в першу чергу це залежить від того, де ви виросли і яким боком оберталося до вас життя. Було б неправдою казати, що Алан Майзнер починав із абсолютного нуля, але все ж таки, пригадуючи хлопця із глухомані, який самовіддано кричав і свистів, просиджуючи, як приклеєний, до місця, з першої до останньої хвилини тренування на «Еббетс-філд», пригадуючи, як він розносив замовникам почищений одяг — у зимових сутінках, без шапки, у припорошеній снігом курточці, якось простіше було припустити, що на нього чекає щось значно скромніше, ніж Турнір Троянд.

Лише після того як обід із курятиною був увінчаний штруделем з кавою, що, з поправкою на загальне бажання шастати з місця на місце, зайняло все пообіддя; лише після того як діти з Мейпла, зійшовши на сцену, заспівали гімн школи з Мейпл-авеню; лише після того, як низка випускників, котрі підходили до мікрофона сказати «Нам випала чудова доля» чи «Я пишаюся всіма вами», скінчилася; після того як поступово вщухли дружні поплескування по плечах і не менш дружні обійми; після того як десять членів-організаторів, узявшись за руки з «людиною-оркестром», проспівали пісню Боба Гоупа «Спасибі за спогад», а ми аплодували їм, дякуючи за титанічну працю; після того як Марвін Лейб, чий батько продав нашому батькові «понтіак», який служив нам вірою та правдою, і завжди пригощав нас, підлітків, коли ми забігали по Марвіна, великою сигарою, повідав, що у нього виникли проблеми з аліментами — «Я не був такий мудрий тоді, коли одружувався вперше й вдруге, як мій хлопець тепер, коли він смокче з мене гроші»; після того як Джуліус Пінкус, котрий був найдобрішим з-поміж нас, а зараз через тремор, спричинений прийманням циклоспорину, необхідного для тривалого функціонування пересадженого трансплантата, був змушений покинути роботу окулістом, із сумом розповів мені, як він отримав свою нову нирку: «Якби торік у жовтні не померла від крововиливу в мозок чотирнадцятирічна дівчинка, я був би вже мертвий»; після того як цибата молода дружина Шріммера сказала: «Ви класний письменник, може, ви поясните, чому всі вони — Утті, Дутті, Тутті й Мутті?»; лише після того як я ошелешив ще одного «сміливця», Шеллі Мінскоу, ствердно кивнувши на його запитання: «Ти сказав там, перед мікрофоном, що не маєш дітей, і все таке — невже це правда?»; лише після того як Шеллі, співчуваючи, потиснув мені руку зі словами «Бідний Коник», — тільки тоді я побачив, що тут, серед нас, стоїть Джеррі Левов, котрий приїхав на зустріч пізніше за інших.

  3

Мені й на думку не спадало шукати його. Я знав від Шведа, що Джеррі мешкає у Флориді, ба навіть більше — що він завжди був сам по собі, майже не цікавився тим, що не входило до його незрозумілих інтересів, і здавалося неймовірним, що в нього виникне бажання слухати патякання своїх колишніх однокласників. Проте він з’явився буквально за кілька хвилин після того, як я розпрощався з Шеллі Мінскоу, в такому ж, як у мене, дворядному синьому блейзері, огрядний, з торсом, схожим на велику пташину клітку, і цілковито голомозий, якщо не зважати на жмутики сивого волосся, що лежали впоперек черепа, мовби канат. Статура його була напрочуд химерна: попри могутній торс, що утворився на місці плаского, немов качалкою розкатаного тулуба неповнолітнього незграби, він пересувався на прямих, як ступанка, ногах, через що в школі він мав найкумеднішу ходу; вони були не важчі й не ефектніші, ніж ноги Олів Ойл з коміксів про матроса Попая. Його фізіономію я розпізнав одразу: від часу наших тенісних баталій, коли моє лице було мішенню для його люті, коли я бачив, як його пика дико металася над тенісним столом, багряна з войовничості та вбивчої рішучості, — так, образ личка, що належало цибатому довгорукому Джеррі, назавжди врізався мені в пам’ять; мале, як кулак, перекошене від напруження, маска звіра, що нипає поряд і вгамується аж тоді, коли виб’є тебе з лігва; тхоряча мордочка, що ніби промовляє: «І здумай мені заїкатися про якісь компроміси! Не визнаю ніяких компромісів!» Зараз на цьому обличчі читалася заповзятість людини, що все своє життя з люттю заштовхує м’ячі в чужі горлянки. Було зрозуміло, що, на відміну від брата, поваги від інших він досягає зовсім іншими способами.

— Не сподівався тебе тут побачити, — сказав Джеррі.

— А я не думав зустріти тебе.

— Мабуть, ця сцена тобі замала, — промовив Джеррі, сміючись. — Завжди був певен, що ти далекий від сентиментів.

— І я про тебе думав те саме.

— Хіба ти не звільнив своє життя від зайвих сентиментів? Ні тобі дурнуватої нудьги за домом. Ані потреби терпіти всілякий дріб’язок. Час іде тільки на те, що ти вважаєш за потрібне. Зрештою, все те, що ми тут називаємо «минулим», це ж навіть не частка минулого, і не частка від частки. Нічого ти не воскресиш, нічого не повернеш — нічогісінько. Це ностальгія. Точніше, лайно.

Ці кілька речень, якими Джеррі показав, чим є для нього я, чим є для нього все на світі, підтверджували