Агата Задорожна - Мистецтво брехні, Агата Задорожна

Ярош кілька разів відкрив рота, а потім закрив його. 

– Я цього не знав, – зрештою сказав він. – Мене… не до кінця проінформували про ситуацію. 

Ельфійка відірвалася від своєї тарілки й елегантним жестом відкинула волосся назад. 

– Тебе, Яроше, надто легко обвести навколо пальця. Ти маєш бути трохи суворішим до цих бовдурів, – сказала вона манірно й протяжно, і в її голосі я вчула легкий алійський акцент. 

– Гей! – відізвався ректор, легенько стукаючи долонею по столу. – Те, що вони один раз наламали дров, ще не робить їх бовдурами. Тож попрошу утриматися від таких звинувачень!

Чорнявий чоловік, що сидів біля ельфійки, підняв до Яроша затуманений, дещо мрійливий погляд. 

– Тиждень тому вони влаштували дуель у галереї. Знищили два портрети, а я над ними працював кілька місяців, – голос його був, попри усю м’якість лиця, жорсткий. 

Ярош відкинувся на спинку і підтиснув губи, але нічого не говорив. Я переводила погляд від одного викладача до іншого, але вони наче й забули, що я була у кімнаті. 

Тоді рівніше сів другий чоловік. Волосся в нього було повністю сиве, хоч лице й залишалося зовсім молодим і привабливим – і з подивом я його впізнала. Астір Нозері, голова некромантського дослідницького центру, з’являвся у газетах досить часто. 

– Видихай, Яроше, – сказав він глибоким, приємним голосом. Він кинув на мене швидкий, майже непомітний погляд, який точно не був добрим, а потім повернувся до ректора. – Я теж люблю своїх студентів, але це не заважає мені визнавати, що вони ті ще поганці. 

Верес, на диво, й справді це зробив – повільно видихнув, розслабляючись на стільці. Але суперечка, здавалося, ще не закінчилася. Руда стукнула кулаком по столу так, що кілька тарілок підстрибнули в повітря, а скляні келихи затремтіли й задзвеніли. 

– Я вимагаю відплати! Ти хоч уявляєш, скільки приладдя вони попсували? Скільки цінних зіль знищили? – жінка витримала довгу, важку павзу, а потім додала несподівано буденно: – Мені якраз потрібна допомога у третій теплиці. Тож наступний місяць де Б’єр і троє його друзяк проведуть саме там. 

Ярош повільно здійняв брови, а біля мене почувся сплеск у долоні й радісний старечий сміх. 

Я повернула голову до жінки поряд.

– Якраз моїм цілителям теж потрібна практика! Ось це ти, Мелісо, гарно придумала! 

Рудоволоса Меліса поважно кивнула. 

– Це угода, Яроше? – грізно запитала вона, подивляючись на ректора спідлоба й роздуваючи ніздрі. Той слабко кивнув, а потім різко випрямився. 

– А щоб вас! Я ж навіть не встиг представити Таву! – він повернувся до мене, і на його лиці відбилося справжнє вибачення, а ще трохи співчуття. – Пробач мені. 

Я тільки махнула рукою, а потім різко підійнялася з-за стільця. 

– Тава Блекота, – коротко представилася я, киваючи усім за столом. На лице я натягла найбільш холодний і непроникний вираз, який тільки могла вичавити з себе після того, що щойно побачила. 

Викладачі дивилися на мене всі разом, і кожен з них мовчав.