Таня Мальована - Устина - азовська відьма , Таня Мальована

Високий худорлявий чоловік, невпевненою ходою йшов довгою залою. Стіни кімнати давили на нього важким тягарем , все сильніше притискаючи до землі, неначе мали намір не випустити його звідси за будь яку ціну. Вчувався тріск і зкрежет каменю, щілини швидкими зміями розбігалися по кам’яній брамі. За спиною чоловіка стояв одинокий стілець з якого наче іграшкові звисали металеві кайдани. Постать вперто йшла вперед до світла відчинених дверей, залишаючи за собою видавлені відбитки ніг.

Після постійної темряви яскраве світло болісно вдарило в очі, вимагаючи їх заплющити. Високий чоловік пригинаючись вийшов на зовні, закривши обличчя рукою, він давав собі час звикнути до сонця.

—Пане, з поверненням вас.

Маленька чорнява жінка з великою птахою на плечі стояла склавши руки на парасольку.

—Я зачекався на тебе, — зло кинув чоловік, підіймаючи руку зігнуту в лікті.

Хижа птаха здійнялася в повітря і з радісним клекотом сіла на руку чаклуна.

—Гострояр, я радий тебе бачити, — з неймовірною ніжність проговорив чоловік до яструба.

— Ти мій відданий слуга, ти мої очі, — під голос свого хазяїна, птаха примружувала очі й тупцювала гострими кігтями по оголеній шкірі руки, чоловік не відчував цього болю.

—Пане, нам потрібно йди, чари цього місця скоро не витримають, — не рішуче проговорила жіночка

— Цить! Через тебе я опинився тут на вісім років!

Жінка позадкувала від його розлюченого голосу.

—Пробачте, але вони були надто сильні, — виправдовуючись проговорила вона, потупивши погляд в землю їй було лячно на нього дивитися. Після стількох років ув'язнення він все одно наганяв жах.

Чоловік подивився на птаха і наказав:

—Лети Гострояре, передай усім, що Володан повернувся.

Яструб розкрив велетенські крила і з криком відірвався у небо. Декілька секунд чоловік спостерігав за небом, потім розчином портал, маленька жіночка мишкою просковзнула всередину, чоловік зайшов наступним не оглядаючись довкола. Тільки страшенний гуркіт їх переслідувала. Кам'яна в'язниця не витримала, стіни склалися неначе паперовий будиночок підіймаючи куряву й мілке каміння.

Ліс довкола здригнувся, довкола повіяло холодною темрявою, птахи здіймалися до неба з жалібним криком, звірі намагалися заховатися як надалі від жахаючий хвилі. Зло вийшло назовні.