Вів Жарні - Сплетіння доль: оазис на двох, Вів Жарні
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Не жбурляй! — зупинив землянина Квіт, бачачи, як той розгойдує рогачів, збираючись закинути їх у кущі.
— Щасливої дороги, — Джорі обережно опустив свій улов у траву. — Не відвідуйте нас більше без запрошення, — кривляючись, він погрозив пальцем ящіркам, що спритно розповзалися. — Отак?
— Дякую, — нейтрально відповів Квіт, радіючи в душі, як дитя. Землянець виконав нехай незначне, але все ж таки прохання. Що було незвично та приємно.
Поснідавши всухом'ятку та обговоривши свої подальші дії, хлопці вирушили до краю оазису. Уважно оглянувши піщане поле на наявність руху, вони переглянулись і на максимальній швидкості побігли до рятувальної шлюпки.
— Це найдовша стометрівка, — мовив Коррін, присівши на крісло, яке валялося боком.
Теффі гризла якась думка і йому ніяк не вдавалося її зловити, щоб оформити причину свого занепокоєння словесно. Аби бути корисним, він оглядав салон капсули, вишукуючи предмети, які могли стати в нагоді в господарстві, тоді як механік, віддихавшись, вивернув нутро панелі управління і прилеглу до неї стіну.
— Скафандри нам дуже потрібні?
— Сумніваюся.
— Я можу взяти з них те, що вважаю за потрібне?
— Угу, — Коррін віддер десятий контролер, що вплавився в плату, на автоматі відповідаючи лілейцю і не вникаючи в його запитання. З кожним новим клубком дротів, і перехідників, які позлипалися, ставало зрозуміліше, що ідея скласти антену або передавач безперспективна. Усі необхідні деталі були знищені та відновленню не підлягали. Проколупавшись більше двох годин і виліпившись по вуха в сажу, механік визнав повну поразку. Висока температура і сила тертя виявилися сильнішими за технології затуріан.
Джорі звик контролювати своє життя, і усвідомлення того, що від нього нічого не залежить, лякало. Що далі? Сидіти рівно на дупі й чекати рятувальників? Чи прилетять вони? Він списаний батьками з рахунків, фінансувати пошуки вони не стануть, та й Квіт не багатій, а рядовий співробітник лабораторії. Реальність, яка вимальовувалася, була туманною. Обтрусившись і чхнувши від попелу, що потрапив у ніс, Коррін витріщився на орудуючого ножицями (де роздобув?) Теффі. Лілеєць захоплено шматував приховану кишеню скафандра, витягуючи звідти «зайве»: трубки, кисневу подушку, систему перегонки тілесних рідин у питну воду та інше. Поруч із майстром уже височіла гірка нутрощів з першого понівеченого костюма, і він доламував другий.
— Ти навіщо гробиш корабельний інвентар? — стримуючи роздратування, щоб не накричати, поцікавився Коррін.
Із чутливим до інтонацій Квітом це не прокотило. Він стиснувся, ніби прагнучи зменшитись у розмірі й зникнути.
— Я в тебе питав… — прошелестів, не підіймаючи очей.
— Ну так. Пробач, завівся не по ділу, — розкаявся Джорі. Скафандри не потрібні, коли до космосу не дістатися. — Запарився я щось, а толку нуль, — хлопець потер лоба, залишаючи на ньому чорні смуги.
— Більше не сердишся? — боязко уточнив Квіт.
— Хіба що на себе. Не бери в голову. Моїй расі властиво зривати зло через персональні невдачі на близьких людях.
— Я не люд, я — лілеєць.
Формулювання Корріна потішило.
— Ти маєш рацію, але на Барсеї ближчого за тебе в мене нікого немає. Тож не переймайся.
—У тебе щось не вийшло із залізяками? — запитав Теффі, помовчавши півхвилини. Дізнатися, що його віднесли до близьких, було приємно, проте в їхньому діалозі це було не основним. Квіта більше схвилювало те, що з-під кнопкової установки землянець вибрався пригніченим.
— Там немає нічого живого.
— Як і в кожному механізмі, — погодився співрозмовник, не розуміючи, що в даному факті не влаштувало механіка.
— Ти маєш чудовий дар піднімати мені настрій, — посміхнувся Джорі і спіймав себе на тому, що хоче потріпати лілейця по волоссю, як то робили затуріани з ним самим. Зупинило те, що волосся у «квітки» не було, а чи можна зробити то з лесами, землянин не знав.
— Поясниш? — остаточно втратив нитку розмови Теффі, і Коррін взявся роз'яснювати. — Нас же знайдуть без передавача? — усвідомив масштаб проблеми лілеєць.
— Без поняття, — на безглузді підбадьорення у Джорі натхнення не було. — Якщо твої чи мої рідні наскребуть кре́дитів на пошукову експедицію, то можливо.
— А кораблі, що проходять повз, нас можуть помітити?
— Ймовірність мізерна.
— І все ж таки є?
— Так. На околиці оазису треба буде спорудити сигналку. Встановити щось, що відбиватиме сонячні промені.
— Наприклад, лист зовнішньої обшивки? — зорієнтувався Теффі.
— Цілком зійде. Відчистимо його від кіптяви і відблискуючий маяк готовий. Ти молодець, швидко знайшов вихід.
— Мені дано розум і красу, тобі м'язи і… ще щось. — Отримана похвала Квіта розслабила, і жарт на грані загравання вирвався сам собою. Він прикусив язика, злякавшись допущеної вільності, а Коррін розсміявся і назвав його «хитрим рослинним засранцем». Чомусь, незважаючи на численні прохання, значення останнього слова землянець пояснювати відмовився.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сплетіння доль: оазис на двох, Вів Жарні», після закриття браузера.