Тетяна Овчіннікова - Шукаю наречену. Дракон. Мільярдер!, Тетяна Овчіннікова

А починалося все до банального просто. До мого агентства звернулася згорьована мати, яка прагнула знайти наречену для свого сина.

Вже цікаво? Тоді тримайтеся, далі — більше!

Я, бідна сирітка, попри живих видатних магес у родині. Бо якраз таки ті видатні магеси, матуся й бабуся, знані на все королівство, захотіли скористатися такою бідолашною сімнадцятилітньою мною і видати заміж за якогось дідугана. Як же так? А кохання? А принц на білому коні? Загублена молодість! Ну і подібна маячня, ви в курсі.

За законами жанру я не мала іншого виходу, як тікати. Ну я й втекла. Ретельно підготувалася, одягла найкращу сукню, яку роздерла тут же, коли вилазила з вікна на першому поверсі поряд зі вхідними дверима і втрапила у колючі кущі троянд. Хм, дивно, у букетах троянди не кололися. Відпадають ті шипи, коли квіти достигають, чи як? Чому не вийшла крізь двері, які ніколи не закривалися, і які ніхто й не додумався охороняти? — питання з зірочкою, на яке я і десять років потому не маю відповіді.

Зрозуміли, так, з ким вам доведеться мати справу?

Далі за тими ж законами я просто за воротами мала зустріти свого рятівника, який ціною власного життя погодиться допомогти мені.

Та от тільки на моєму шляху до свободи не трапився той прекрасний рятівник, навіть не прекрасний не трапився, тільки старий, наскрізь пропахлий тютюном дід на підводі, яку тягла ще старіша за діда шкапа, трапився. Саме він погодився за поцілунок довезти мене до найближчого міста. Всюди лише одна вигода!

Тож так і довелося мені добиратися до столиці, а вже тут шукати собі і прихисток, і роботу.

Ага, так мене й взяли одразу! Нікому невідома сракорука — магиця? магічка? магителька? (так вже мені не хотілося, за прикладом рідних, називатися «магесою») — коротше, чаклунка. Так от, невідома невміла чаклунка була нікому не потрібна. А от прачка у міську пральню — дайте дві.

Саме там і почалися мої довжелезні кар’єрні сходи. Гордості мені вистачило буквально на пару днів, поки не полопалися перші водянки на стертих побабілих від постійного перебування у воді руках. Я вже ладна була пробачити своїх рідних, з погордою прийняти їхні благання повернутися, та от тільки благати мене ніхто не поспішав. Та вже хоч би з палюгою приїхали, я б і тому рада була. Ні, мене направду ніхто не шукав.

А потім я дізналася, що матуся, скориставшись ситуацією, сама вийшла заміж за того дідугана, який виявився і не дідуганом зовсім, а доволі імпозантним герцогом середнього віку. Ще й від матусі років на сім молодшим!

Отож, із прачок мене не забрали, довелося тікати самій. Далі були: покоївка у заїжджому дворі, подавальниця у корчмі, танцівниця у тій же корчмі, акторка заїжджого театру…

І от саме в театрі мені поталанило зустріти справжнього мага, який і навчив мене користуватися власною силою. Впевненість і вміння відстояти себе я виробила ще на попередніх місцях роботи.

А потім доля звела мене з однією мадам, яка займалася сватанням. Тобто підшукувала скромним, встидливим кавалерам можливих наречених. Все було пристойно, жодної розпусти. Та й клієнти траплялися один іншого краще.

Мадам же була у поважних літах і шукала собі заміну. Аж тут і з’явилася моторна, язиката я. Як то кажуть у далеких землях «perfect match»!

Допоки на моєму шляху не трапився один ідіот-дракон. Мільярдер!