Daniello Dali - Фортеця, Daniello Dali

   З натовпу вийшов старий, що був в півтора раза менший за чоловіка в красивих обладунках. Його тіло прикривали лише старі штани, перев'язані шнурівкою, щоб вони не злетіли з його худорлявої фігури. Все тіло чоловіка втілювало в противника страх, своїми нескінченними шрамами.

   Їх ворожнеча проростає ще з перших днів, як старий прийшов сюди на службу. Вони часто конфліктували, і певне цей раз не останній. Багатій відрізнявся від подібних собі товаришів, що носили схожі лати. Він завжди був холоднокровним. Хоча ні, холоднокровним був старий, вічно спокійним, добрим, але розумним — а чоловік з золотою ложкою в роті навпаки, кипів жорстокістю, та ненавистю до всіх навколишніх, особливо в бік звичайних селян.

   Він жив у форті не за своєю примхою, його сюди зіслали. Він колись був особистою охороною короля, доки не поступився. 

   Уявно прикинувши свої сили, і сили старого, лицар в латах розсміявся. 

   “Ваші даремні, “тренування” вас не врятують, коли прийдуть монстри, бо ви будете виснажені та втомленими, і навіть меч не зможете тримати”, — сказав чоловік, сам ледве піднявши меч над головою.

   “Поки що труднощі виникають лише у тебе, друже”, — вколов старий, і легко підняв свій меч.

   Із-за спини сивобородого почулося декілька смішків, перетворивши лицаря в дорогих латах на посміховисько.

   Не ставши терпіти це, він викрикнув:

   “Хто тільки що сміявся, швидко вийшли сюди !”

   З натовпу ніхто не вийшов, але всі затихли, злякавшись грубого, чоловічого голосу.

    Лицар знову окинув поглядом натовп, після чого направив меч на бородатого нахабу:

   “Я викликаю тебе на поєдинок, сивий. Зможеш витримати шквал моїх ударів, я дозволю і надалі тобі тут жити, а якщо ні, то ти відправишся в зіслання, на землі монстрів. Разом забереш своїх пацюків, що насміхаються наді мною”.

   Лицар не міг нікого відправити в зіслання, оскільки він був таким же призовником, як і всі інші. Його статок надавав певної ваги словам, але відправити людину на вільну смерть він не міг. Старий чоловік це знав, і ще він знав, що якщо ослухається, то вільного життя у нього вже не буде:

   “Гаразд, — погодився він. — Поєдинок буде на дерев'яних мечах. Хто перший впаде на землю, той програє”

   Вони пожали один одному руки, але й в цьому ритуалі, лицар одягнений у дорогих обладунках, показав все своє ставлення до свого суперника: він високо підняв голову, щоб дивитися на чоловіка зверху вниз, а руку стиснути з усієї сили.

   Старому чоловіку не сподобалося таке відношення, але поки він нічого не міг зробити.

   Озброївшись дерев'яними мечами, вони стали навпроти один одного. Навколо їх влаштувалося коло, з зелених призовників та вже доволі тривало служивих лицарів, що прокинулися від галасу.

   Навколо повисла тиша. Кожен з навколо стоячих, затамували дихання, очікуючи перших крок від одного з чоловіків.

   Старий чоловік стояв нерухомо в стійці, як статуя, а його суперника колихав вітер, ніби ось-ось, і змусить його впасти. Стійка молодшого з суперників здавалася хоч і слабшою, але вона була агресивною, і він відчував її впевнено, готуючись завдавати удару.