Свободолюбива - Серед щасливих зірок, Свободолюбива

Якби ви дізналися як звучить план, ви б нізащо в житті не повірили, що його можна втілити в реальність. Але як же часто ми не віримо в свої сили...

Денні наблизився до охоронців. Коли Редді, тим часом, так тихесенько підійшов позаду. Саме так, план був таким: Денні - приманка, що відволікає охорону. Редіенс - лицар, який "рятує" свою бажану зірку.

— Добрий день. Я шукаю дорогу до Містичного садка, не підкажете як туди дістатися?

— Що? - спантеличено переглянулись охоронці, ще не до кінця усвідомивши, що сталося і що станеться за дві секунди цього часу.

— Редді! Біжи!!! - Редіенс чимдуж побіг в сторону лісу, минаючи лишень каміння, що траплялося на його шляху.

Денні тим часом тільки те й робив, що минав те ж саме каміння, по слідах Редіенса.

Дивно, але охорона навіть не намагалася наздоганяти маленьких дракончиків, не цього разу. Адже через кілька хвилин, після спалаху, батьки Редіенса та Денні, тільки помітивши зникнення своїх дітей, одразу ж повідомили місцеву Охорону, яка в свою чергу передала наказ про пошуки усім своїм колегам.

Один із охоронців упізнав Редіенса, оскільки проживав він просто поряд з ним. А Редді, так захопився зірками і планом, що зовсім не вгледів знайомого сусіда.

Тим часом, двоє дракончиків, зовсім збившись із шляху, забувши про все на світі, загубили дорогу до зірки.

— О ні, Денні... Що тепер робити? Ти знаєш куди йти?

— Ними... Я... Ред... Я не знаю. Я не знаю Ред.

Редіенс промовчав. І через секунду почулося схлипування.

— Ред! Ти чого?! Редді... Ми знайдемо вихід... Редді послухай. Пробач мені. Редді будь-ласка пробач! Якби Я не наполягав то цього б усього не сталося...

— Ні ні... Денні, ти ні в чому не винен. - заспокоював його Редіенс. - Я просто... Ех.. Я так сильно хотів принести мамі з татом зірку... А тепер... Зірку не знайшов і рідний дім загубив...

— Редді... Ми знайдемо вихід. Я тобі обіцяю! - сказав Денні обійнявши друга.

— Гей! Шукачі пригод! То може розкажете, що саме ви шукали в цьому лісі?

Знайомий голос тата Редді, повернув дракончиків до життя. І вони нарешті зрозуміли, що врятовані.

— Тааату! - зрадівши, Редіенс чимдуж побіг до татка. - Тату, який же я радий тебе бачити!

Вони обійнялись. Але Редіенс враз згадав, що це через його невимовне бажання, вони зараз, о 4 годині ранку, знаходяться в Сяючому лісі.

— Оу... Татку... Пробач мені. Ми хотіли зловити для вас зірку, але... І цього не змогли зробити...

— Це через мене. - сказав Денні. - Це я сказав про зорепад...

Тато Редіенса був здивований.

— Зловити зірку? Зорепад? - Тато Редіенса здивувався, але через кілька секунд одразу зрозумів у чому річ і розсміявся.

Двоє друзів були спантеличені такою реакцією.

— Чому ти смієшся? - мовив Редіенс. - Я не зміг принести вам із мамою зірку, втік із дому, загубився...

Тато подивився на сина теплим та щирим поглядом.

— Редіенс, мені звичайно трохи неприємно, що ти не послухався нас і втік. Але я зовсім не ображаюсь на тебе за це.

— Але ж зірка... - сказав Денні.

— Ох хлопці! - з усмішкою мовив він. - Ходімо зі мною.

І вони відправились за татом.

Денні та Редіенс думали, що тато виведе їх додому, але здивувались, коли побачили, що наближаються до такого старого, на вигляд, будинку. Будинок був оточений дерев'яним парканом, з даху звисали ліани. Двері, вікна та все подвір'я було просто захоплене квітами! І найголовніше - він сяяв. І не тільки ззовні. З вікон будинку лилися яскраво сині промені, що освітлювали сад, який розростався під вікнами.

— Де це ми? - мовив Денні.

— Заходьте всередину. - сказав тато. - Зараз дізнаєтесь. - всміхнувся він.

Хлопці зайшли всередину і побачили там старенького, великого, на вигляд, мудрого дракона, що крутився біля своєї книжкової шафи, наче шукаючи якусь книгу.

— Аа! Ось де ти! Заховалась. Ой. У мене гості?! Ахахах.

— Доброго ранку дядечку Фред. Як ся маєте?

— Привіт Ронні! Який же я радий тебе бачити! Ти як завжди, рання пташка? Ахахах.

— Оо так! Назавжди запам'ятаю.

Хлопці все ще нічого не розуміли. Дядечко Фред. Ронні. Рання пташка. Назавжди запам'ятаю. Що відбувається?

— Бачу ти привів із собою друзів, ахах.

— Таак...

— То маленькі дракончики пішли по твоїх слідах? - глянув на хлопців дядько Фред, наче звертаючись до них.

— Схоже на те.

— Тоді вас чекає цікава історія хлопчики. Влаштовуйтесь зручніше.

Коли вже всі сіли, дядько почав розмову.

— То що? Що ви робили у Сяючому лісі? - з теплою посмішкою запитав дядько Фред. 

— Ми... - почав невпевнено Редіенс, але помітивши, як тато посміхнувся і кивнув головою, продовжив. - Ми ловили зірку.

— Так. Я дізнався, що сьогодні зорепад, тож ми вирушили на пошуки зірки. Потім почувся стукіт. І синій спалах!!! Це точно була вона! Я відчуваю... - сказав Денні.

— Ахахаха. - засміявся дядько Фред. - Тож слухайте.

Колись давно, будучи ще малим і зеленим, я з батьком відправився до Сяючого лісу по зілля. Тоді ще не було такої кількості ліків, як зараз. Їх було, дайте згадаю... лише чотири. Так, чотири. Точно. Тож, про що це я? Аа, зілля.

Їх було лише чотири. Наче й вистачало, але не зовсім. Коли ми прийшли по зілля, то зустріли охорону звісно ж. І коли ми збиралися пройти, вони зупинили нас і не давали дозволу заходити. Ми, з батьком, не розуміли, що сталося і чому охорона нас не пускає, адже замовлення було зроблено. Виявилось, що до Головного Цілителя прибув сам Король Країни Див. Із своїм сином, в якого виявили рідкісний висип. Він був весь у синьо-зелену крапочку! Яка, ще й на додачу, переливалася. Присягаюся! Я такого зроду не бачив. Що ж було далі? Так як у цілителя було лише 4 пляшечки ліків і всі вони були проти звичних, для дракончиків, захворювань та застуд, цілитель просто не міг нічим йому зарадити. Я, з моїм татом, почувши про це дуже здивувались. І в якусь мить, мені прийшла здавалося б, така безглузда, але така чудова ідея. Я мовив це просто так. Будучи дитиною, яка експериментує. Я сказав: "а що, як змішати вміст усіх пляшечок? Крапки на його тілі переливаються, отже змішавши зілля, ми отримаємо різнокольорове "щось нове"". Цілитель, почувши про цю ідею, враз схопився змішувати вміст баночок. І що ви думаєте? Йому вдалося! Через декілька днів, син Короля був вилікуваний. До чого я веду? Я так захопився цими пляшечками, зіллями, що вирішив, в майбутньому, стати цілителем. Ви все ще думаєте, в чому ж цікавинка? Так от. Коли цілитель змішував вміст пляшечок, зілля спалахнуло яскраво синім кольором і "вибухнуло". Виявилось, що це його природня реакція, тож все було добре. Коли я виріс і досягнув рівня цілителів, я продовжував експериментувати з зіллями. І звичайно ж, деякі з них теж "вибухали" яскравими спалахами.