Вів Жарні - Той самий, Вів Жарні

– Йди. Я б дав тобі притулок та… – договоривши, рятівник повернувся спиною й не оглядаючись пішов.

Всього сказаного пес не зрозумів, а от поведінка з інтонаціями були кристально ясними. Голос був сумним, хода неохочою, обтяженою думками. Куди б хлопчина не прямував, йти туди без знайди не хотілося.

Крінг дивився йому в слід, доки не усвідомив, що відпустити, як відпустив багатьох людей до нього, не зможе. Це був той самий! Єдиний справжній про якого він мріяв. Кинувшись навздогін бультер’єр порівнявся із хлопцем і затрусив поряд, зазираючи йому в очі.

«Дай мені ім’я, яке я більше ніколи не зміню».

Перехожі розступалися перед ним, (чудовисько без повідця, як можна?) проте пес їх не помічав. Відтепер для нього існував тільки один, за яким він готовий був слідувати хоч на край світу.  

– Доведеш мене до того будинку – нагодую, – посміхнувся своєму переслідувачу підліток, продовжуючи крокувати. Він ще не здогадувався, що дві їх дороги злилися в одну.

_______________________________

Дякую всім, хто дочитав :)

Основну історію, де цей пес приймав участь)) можна знайти на тг @insana2v #моя_писанина. Текст слешний, не вписується в жодні правила, тож перекладати "ЧЦ" немає резону і на сайті його не буде. 

фото із пінтересту

Кінець