Кулик Степан - Відродження-3, Кулик Степан

— Ох-х... — Видало протяжний стогін це «щось» голосом Сашки. Завозилося і продовжило, натужно сопучи: — Та злізь уже. Який ти важкий...

Я розплющив очі і задоволено усміхнувся. Випробування телепортативного пристрою пройшли відмінно. Ми лежали у своєму будинку, у спальні на ліжку.

— Та злізь же ти з мене, ведмідь, — продовжувала пихкати піді мною дівчина. — Розчавиш…

Я слухняно скотився на бік, продовжуючи посміхатися.

— Я завжди знала, що у чоловіків у голові тільки дві речі… — крекчучи і приводячи себе в порядок, викривально продовжила дівчина. — Ліжко та обідній стіл. Дякую, хоч на м'яке зрозумів нас укласти. Тепер я знаю, чому камбала така пласка.

— Бурчиш — значить жива. Решта — дрібниць життя… — я не втримався, згріб Сашку в обійми і міцно поцілував.

— Ммм… Я не те щоб проти… — пробурмотіла дівчина, коли закінчився поцілунок. — Але, може, спершу хоч душ приймемо?

— Обов'язково приймемо… — я ще раз цмокнув її в губи. — Тепер усе буде просто чудово.

— Та що з тобою? — Сашка дивилася серйозно. — Невже такий радий черговій іграшці?

— Це не іграшка, рідна… Це… Це мій шанс.

— Нічого не зрозуміла, — похитала головою дівчисько. — Але, якщо ти вважаєш, що це добре, то так воно і є. І я рада за нас. А тепер, якщо ти не проти, я все ж таки з великим задоволенням прийму душ, а потім подивлюся, чим смачним порадувати свого чоловіка. Та й ти не валявся б ось так, на чистих простирадлах.

— Слухаюсь і підкоряюся! — я схопився з ліжка, але адреналін усе ще вирував у жилах, тож підхопив дівчину на руки і закружляв з нею по кімнаті.

— Пусти, дурний… — зойкнула та. — Гм… Схоже, причина справді серйозна. Давно не бачила тебе таким веселим.

— Ти навіть не уявляєш, наскільки. Я щойно знайшов квиток у зворотний кінець. Тобто — у майбутнє. У наше майбутнє життя.

— Звучить багатообіцяюче… Схоже, просто смаженою картоплею не обійдеться… Цікаво, Касперський поповнив холодильник? Бо там уже не так багато продуктів залишалося…

Трясця… І вони ще дивуються, що ми їх не розуміємо. Я про майбутнє, а вона про картоплю… Хоча, якщо чесно, від тарілки картоплі та шматка добре прожареного м'яса, я зараз точно не відмовився б. То, може, в цьому і вся суть гармонії та єднання чоловічого та жіночого початку? Ми зайняті здійсненням глобальних справ, а вони — забезпечують нам надійний і затишний тил, не змушуючи відволікатися і витрачати час на життєві дрібниці. Ось такий симбіоз.

Цікава думка. Потім додумаю… А поки що варто відпустити дівчину. Інакше гормони візьмуть своє і зустріч з вечерею затягнеться на невизначений час.

Я зупинився, поставив Сашку на підлогу і легким ляпасом по дупі направив у бік ванної кімнати... Потім зняв «Стрибок» і дбайливо поклав у інвентар. Треба буде ще якось перевірити максимальну дальність переміщення, але це все вже завтра. На сьогоднішній вечір маю дещо інші плани. І смажена картопля лише частина з них.