Емілія Дзвінко - Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко

Сходи — не місце для перегонів. Але кого це цікавить в такий напружений момент. Я ледве встигаю своїми найбільшими кроками підніматися першою та ще й з чаєм в руках. Головне, швидко дістатися до дверей та замкнутися за ними. А завтра щось вигадаю. 

Цей Данило дивний і нахабний тип. Спочатку наговорив всілякого, а тепер, бачте, хоче мило поспілкуватися зі мною, ніби нічого не сталося. Ігнорую його, але хлопець смикає мене за край футболки ззаду і я різко гальмую на сходинці й вихлюпую майже весь свій чай на себе. Данило рівняється зі мною і стає навпроти. 

— Ой, — награно винувато каже хлопець, — А якби ти не бігла так швидко від мене, то цього б можна було уникнути. 

— Ти взагалі нормальний? — відлипаю від свого тіла мокру футболку. — А якби це був кип’яток, то хто б мені опіки лікував?

— Ну, я не лікар, але міг би спробувати. Уявляю як це цікаво, — продовжує блазнювати Данило.

— Якого біса ти приперся на ферму? 

— Ми розпускаємо кігтики, — коментує в своєму глузливо-іронічному стилі Данило. — Прекрасно, значить нам точно разом не буде нудно, — Данило обганяє мене на декілька сходинок, щоб показати, що він перший. Ох це чоловіче домінування. Бісить! Обертається і кидає на останок. — Звикай до мене Мартусю, бо я приперся сюди надовго і ще й без компанії. Тож вся надія на тебе, бо я дуже комунікабельний і товариський. Сама бачиш. 

— Я завтра ж поїду геть, тож прийдеться тобі шукати іншу компанію для знущань, — розгнівано відповідаю хлопцеві. Все ще з чашкою в руках. Хочеться вихлюпнути останні краплі чаю йому в обличчя. Але хто зна як він відреагує, тож краще не смикати за вуса тигра.

— Як знаєш, але зауваж, що я тебе не виганяю нікуди, бо ще й до всіх моїх чеснот, я дуже гостинний господар, — продовжує хлопець і повільно піднімається ще на одну сходинку вверх. Знову обертається до мене. 

— На добраніч Марто, і нехай у снах тобі приснюся я, може тоді передумаєш їхати, — підморгує мені Данило.

— Якщо ти мені й приснишся, то це буде кошмар, де я тебе вбиваю. 

— Ух, не думав, що ти така кровожерлива, але раз тобі приємно, то нехай. 

Данило робить ще декілька кроків сходами, завертає вліво і гримає дверима своєї кімнати. Я зітхаю і роблю майже те саме — завертаю вправо і замикаюсь в кімнаті. Ставлю чашку на стіл, чаю хочеться, але спускатися вниз не ризикую. На сьогодні досить пригод. Відкриваю рюкзак, щоб дістати собі іншу футболку і охаю від шоку. Зверху дістаю свою вечірню атласну сукню-комбінацію, далі три пари суконь, на щастя, хоч літні, і дві з них ще цілком терпимі — квіткові сарафани не найгірший варіант для теплої погоди, третя — срібна міні-сукня з відкритим декольте. Цікавий вибір для Карпат, нічого не скажеш. Та мені навіть лячно знову засовувати руку в свій рюкзак. Певне, коли я істерила і пакувала його, то мій мозок був повністю вимкненим, а логіка дрімала десь поруч з ним. Намацую джинсові шорти, укорочений топ та довгий в'язаний кардиган. Це вже краще ніж сукні, але невже я не взяла жодної пари спортивних лосинів, джинсів, курток, футболок  чи ще чогось комфортного? З хорошого, що одні джинси на мені, а ще кроси та мокра футболка, тож я маю, як мінімум, один адекватний образ. Дальше справи не дуже: у мене є ще дві пари італійських колготок, спідниця плісе, класична офісна сорочка, мереживна білизна, декілька купальників і капелюх. З взуття я закинула собі шкіряні челсі, улюблені червоні лодочки на шпильці та босоніжки на масивній танкетці. Ще є косметичка, ноутбук, декілька паперових книг і пакет з продуктами від Єви. Переодягаюся в один із своїх квіткових сарафанів. Виглядаю гарно, давно його не носила. Хвалю себе в дзеркалі, щоб хоч якось розбавити позитивом цей лажовий день. Могла б і подрузі зателефонувати, але не буду, бо коли приїхала на ферму, то написала їй, що доїхала добре і в мене все в порядку. 

Завтра вранці треба буде встати раніше від Данила і розпитати Марію, де поблизу є більш-менш пристойний хостел, готель, садиба чи ферма, щоб можна було орендувати кімнату. У мене достатньо заощаджень, щоб на деякий час залишитись в Карпатах і ще й докупити відповідних одяг, бо з моїм гардеробом в гори точно не походиш. Шкода, що прийдеться переїхати з цієї ферми, бо вона мені одразу сподобалася, але що поробиш — власний спокій дорожчий. А з Данилом мені точно не зловити дзену!