Ольга Вісмут - Розлучення. Ти не отримаєш дочку, Ольга Вісмут

— Може, присядете? Я вам води принесу.

— Ні, дякую, — відмовляюся від допомоги медсестри. — Все добре.

Примушую себе йти. Пересувати неслухняні ноги одну за одною.

Заради доньки.

Приїжджаємо додому на таксі. У квартирі порожньо, чоловіка нема.

Зайка тікає в дитячу, а я не витримую, усе ж таки дзвоню Назару.

Чоловік скидає дзвінок. Але за кілька хвилин надсилає смс-ку, що зайнятий на нараді.

Пишу у відповідь, що чекаю його на вечерю. Приготую його улюблену лазанью, тож нехай поквапиться.

Заразом і сама справою займусь. Викину всі дурниці з голови.

Поступово вечоріє. Вечеря майже готова. Я вже нетерпляче поглядаю на годинник.

Знову дзенькає телефон.

Напевно, Назар пише, що запізниться сьогодні.

Із зітханням вмикаю екран.

Але це не чоловік. У месенджері висить повідомлення із невідомого номера.

Мене знову охоплює тривога, яка вже майже вщухла. Здоровий глузд вимагає, щоб я заблокувала смс. Але палець сам натискає відкрити.

Зверху спливає ім’я — Анжела. На крихітній аватарці впізнаю ту саму брюнетку з клініки. Вона позує в камеру, витягнувши складені в трубочку губи.

Декілька секунд просто дивлюся, намагаючись зібратися з думками. І тільки тоді помічаю повідомлення, які спливають одне за одним.

«Ти мене не знаєш. Але твій чоловік зараз зі мною, і я від нього вагітна».

«Раджу звалити з нашого життя якнайшвидше».

«І дитинчата своє прихопи».

Слідом спливають фотки.

Мій Назар… лежить із нею в ліжку. Вона обіймає його. Цілує. По-господарськи сидить на ньому… Гола…

Перед очима починає темніти.

Отже, у клініці мені не здалося й не почулося. Я все правильно зрозуміла, йшлося про мого чоловіка. Але як же так?

Кухня хитається і пливе.

Хапаюся за стільницю, намагаючись встояти на неслухняних ногах.

Ні. Це все неправда. Це чийсь жорстокий жарт…

Мій Назар — і вона…

Чути брязкіт розбитого посуду.

Немов уві сні дивлюся на скалки. Й із запізнілим смішком розумію, що падаю просто на них…