Фарджон Елінор - Хочу Місяць, Фарджон Елінор

— Руки вгору!

І він заарештував Господиню з Господарем, а потім, для більшого спокою, і дев'ятнадцять веселих моряків і наказав усім іти за ним до палацу. А по дорозі, для ще більшого спокою, заарештував і Волоцюгу, що спав на траві під деревом. І привів усіх до Короля.

— Хто такі? — запитав Король.

— Підозрілі особи, ваша величносте, — сказав Детектив. — Ось він, — і Детектив вказав на Волоцюгу, — сказав, що ваша Дочка у них. — І він вказав на Господиню з Господарем. — А вони заперечують. Отже, хтось із них каже неправду.

— Тим гірше для них! — сказав Король. — Усіх підозрілих осіб — до в'язниці! І якщо до Першого Квітня вони не доведуть, що ні в чому не винні, ми їх суворо покараємо. А ви отримаєте нагороду!

Слідом за Детективом Першим до Короля з'явився Детектив Другий, перевдягнений покупцем, а з ним продавець тканин, сорок три продавщиці, нянька і дитина у візку, та ще сто вісімнадцять покупців.

— Хто такі? — запитав Король.

— Підозрілі особи, ваша величносте, — сказав Детектив Другий. — Я помітив візок із дитиною перед крамницею тканин і півгодини спостерігав за ним. І всі півгодини дитина у візку пхенькала найпідозрілішим чином, а коли я суворо запитав її, де королівська Дочка, вона розплакалася ще сильнише і не дала мені жодних пояснень.

Тоді я увійшов до крамниці і побачив перед прилавком Няньку. Продавець відмірював їй шматок якоїсь тканини. "Чим це ви тут займаєтесь?" — запитав я. "А яке вам діло?" — сказала Нянька. Тоді я вихопив у неї шматок ось цієї тканини. Ось, дивіться! — І Детектив витягнув із кишені шматок ситцю в квіточку.

— А для чого він? — запитав Король.

— Саме це питання я й поставив Няньці. Але вона відповіла: "Це не чоловіча справа!" І так і не захотіла зізнатися. Довелося мені заарештувати її, а також усіх, хто перебував у цей час у крамниці, а разом із ними й дитину у візку.

— Ви вірно вчинили, — похвалив його Король. — І якщо до Першого Квітня вони не доведуть, що не винні, ми їх суворо покараємо, а вас нагородимо.

І він наказав відвести до в'язниці Няньку з дитиною у візочку, продавця тканин і сорок три продавщиці, а разом із ними і сто вісімнадцять покупців, які випадково опинилися в крамниці.

Щойно їх повели, як з'явився Детектив Третій, перевдягнений листоношею, а за ним чотириста двадцять три кореспонденти.

— Хто такі? — запитав Король.

— Підозрілі особи, ваша величносте, — сказав Детектив Третій. — Не захотіли сказати, що вони написали у своїх листах, і я заарештував їх за приховування таємниці.

— Чудово! — вигукнув Король. — Якщо до Першого Квітня вони не зізнаються, ми їх суворо покараємо, а вас нагородимо.

Не минуло й години, як до Короля з'явився Детектив Четвертий, перевдягнений квитковим контролером, а з ним дев'ятсот сімдесят п'ять пасажирів, які придбали залізничні квитки, щоб для чогось виїхати з міста, а слідом за ним

Детектив П'ятий, перевдягнений бібліотекарем, а з ним дві тисячі триста чотирнадцять читачів, які чомусь запитували у бібліотеці тільки романи про різні пригоди, викрадення і страшні таємниці.

Звичайно, все це були вельми підозрілі особи, і всіх їх кинули до в'язниці до певного часу, поки вони не придумають собі виправдання. А не придумають, тим гірше для них — Першого Квітня вони будуть суворо покарані.

Барабанщик Джонні Дженкінсон

А солдати королівської армії поспішали по домівках на тижневу відпустку, щоб перед відповідальною операцією попрощатися з рідною ненькою.

Барабанщик Джонні Дженкінсон постукав барабанною паличкою у двері своєї хатини: Там, та-та-там! Там, та-та-там!..

Почувши знайомий стукіт, матуся кинулася відчиняти двері. Побачивши Джонні, вона сплеснула руками і кинулася йому на шию.

— Невже це ти, Джонні? Невже ти? — наче не могла повірити своїм очам.

— Ясна річ, я, ма, — відповів Джонні. — А що в нас сьогодні на вечерю?

— Батько, йди-но сюди! — крикнула місіс Джон Дженкінсон.

З саду прийшов містер Джон Дженкінсон і, побачивши сина, так і гепнувся на стілець і одразу ж задимів люлькою, щоб приховати своє хвилювання.

— Яким вітром ти тут, Джонні? — запитала матінка. — А ми вже думали, що ти у далеких краях.

— У мене тижнева відпустка, ма, — сказав Джонні. — Усі солдати отримали на тиждень відпустку.

— Чого раптом?

— Гм, — Джонні набув таємничого вигляду, — про це нам не сказали. Але здогадатися не важко. Треба щось…

— Невже війна? — прошепотів містер Джон Дженкінсон.

— А що ж іще, батьку, — відповів Джонні.

— З ким війна, Джонні? — запитала місіс Джон Дженкінсон.

— Ну, це тримають у суворій таємниці, ма, — відповів Джонні. — Правда, ніхто не може заборонити нам робити припущення. Дехто, наприклад, вважає, що це буде війна з Північним королем, ну а інші — що з Південним. Особисто я думаю, що… — Але тут він замовк, бо не встиг ще вирішити, що ж особисто він думає.

— Чи не хочеш ти сказати, Джонні, що війна і з тим, і з другим, із двома одразу? — перелякано промовила місіс Джон Дженкінсон.

— Гм, чом би й ні, — сказав Джонні й заплющив одне око для більшої поважності.

— От біда! — простогнала місіс Джон Дженкінсон. — Обох разом нам ніколи не здолати, ніколи!

— Покладіться на нас, ма! — гордо Сказав Джонні й відбив дріб на барабані. — Нам би краще набити животи, і тоді будь-якого ворога ми розіб'ємо. Тож що в нас сьогодні на вечерю, ма?

Місіс Джон Дженкінсон сховала обличчя у фартух і розплакалася.

— Нічого, Джонні, зовсім нічого! Усі куховарки в королівстві подали у відставку.

— Та ти що, ма? — закричав Джонні, починаючи сердитися. — Коли це ми в хаті тримали куховарку? Ти ж сама завжди готувала!

— Ну то й що! — заперечила мати і, витираючи очі, гордовито подивилася на сина. — Якщо я готувала, отже, я куховарка і маю право, як і всі куховарки, подати у відставку.

— Але навіщо, ма?

— А як же інакше! Королівська Куховарка подала третього дня у відставку, а за нею і всі інші куховарки в королівстві. Не можу ж я відстати від них.

Джонні опустився на стілець поруч із батьком.

— Так, виходить, відпустка у мене зіпсована, — промовив він. — Але що найгірше, виходить, і в усіх наших хлопців відпустка зіпсована. Ні, ви собі не уявляєте, що є для солдата їжа, коли він приходить додому у відпустку.

— Не тільки для солдата у відпустці, — зауважив містер Джон Дженкінсон, попихкуючи люлькою, щоб приховати свої почуття, — для інших теж.

— А що ж ти робиш, татку, коли приходить час обідати? — запитав Джонні.

— Йду в шинок, — сказав містер Джон Дженкінсон.

— Ну, пішли разом, — сказав Джонні.

І батько з сином, сумні, вирушили до сусіднього шинка.

А в шинку зібралися всі чоловіки села. Куди їм було ще піти, якщо жінки відмовилися для них готувати? І їхнє обурення проти жінок усе зростало. День у день чоловіки ставали все злішими і злішими, а жінки все упертішими та упертішими.

— Де сніданок? Де обід? Де вечеря? — сердилися чоловіки.

— Король же якось обходиться без сніданку, без обіду і без вечері, — заперечували жінки. — А чим ви кращі від Короля?

І вже по всій країні чоловіки збиралися в шинках, щоб висловлювати своє обурення. Нарешті вони вирішили: якщо так триватиме далі, і жінки не почнуть готувати, вони перестануть працювати.

— Тільки треба діяти дружно! — сказав батько Джонні. — Давайте всі перестанемо працювати Першого Квітня!

І його слово, наче лісова пожежа, облетіло всі міста і села в королівстві, і всі чоловіки, до одного, присяглися, якщо їх не почнуть годувати, Першого Квітня кинути роботу. А всі солдати, що прийшли додому на тижневу відпустку, присяглися, що, якщо їх не будуть годувати, вони не підуть воювати.

Перше квітня

І ось настало Перше Квітня.

Король сам зварив собі ранкову каву і, відсьорбнувши перший ковток, сказав:

— Сьогодні всі заарештовані будуть суворо покарані.

Королівський Генерал сам намазав хліб маслом і сказав:

— Сьогодні буде заарештований Хлопчисько, що чистить королівське срібло.

А всі чоловіки в королівстві сказали:

— Сьогодні ми кидаємо працювати.

І всі солдати заявили:

— Більше ми не будемо воювати.

А Місяць скликав дітей Темряви і сказав:

— Сьогодні ми вирішимо, права Ніч або не права.

І тут таке почалося…

Генерал наказав своїм полковникам повернути всіх солдатів з відпустки, щоб вони заарештували Хлопця, що чистить королівське срібло. Але солдати не захотіли.

— Чому? — запитав Генерал своїх полковників.

— Чому? — запитали полковники своїх солдатів.

Першим відповів барабанщик Джонні:

— Тому що солдат — такий же чоловік, як усі, а всі чоловіки присяглися Першого Квітня кинути роботу.

— Чому? — запитали полковники, гнівно тупнувши шпорами.

— Тому що, поки королівська Куховарка не почне готувати для Короля, всі жінки в королівстві не стануть готувати для чоловіків, а на порожній шлунок жоден чоловік не стане працювати.

Полковники доповіли про це Генералові, і Генерал, струснувши сердито своїми орденами і медалями, пішов сказати Королю, що треба негайно повернути королівську Куховарку.

Король негайно послав по Куховарку. Вона прийшла на кухню, побачила, що на плиту все ще крапає вода, а отже, розпалити вогонь буде неможливо, і сказала:

— Бачите, плита не горить, отже, я не можу готувати та йду.

— Стривай! — сказав Король і наказав своєму Генералові:

— Заарештуйте мою Куховарку!

— Не можу, ваша величносте, — сказав Генерал.

— Як так? — здивувався Король.

— З одного боку, я — королівський Генерал, що вірно, то вірно. Але в той же час я — чоловік, і поки моя дружина не почне мене годувати, я не можу працювати.

— А як же буде із заарештованими? — запитав Король. — Сьогодні їх повинні покарати!

— Доведеться їм залишитися безкарними, тому що ніхто в королівстві не працює, і нема кому їх карати.

— Але це ж кінець світу! — вигукнув Король.

І тут справді почався кінець світу, або, як кажуть вчені, затемнення Місяця.

Сонце зайшло на сході, собаки занявчали по-котячому. Зірки спустилися з неба і пішли гуляти по Землі, годинник опівдні продзвонив північ, Вітер подув зовсім не в той бік, півень прокричав своє кукуріку Місяцю, і Місяць зійшов над Землею, але не тим боком — не срібним, а темним, майже зовсім-зовсім чорним.

І тут відчинилися двері, і до приймальні Короля увійшла королівська Дочка, прямо, як була, у нічній сорочці.

Ніч права

Король кинувся до неї, пригорнув її до серця і спитав:

— Доню, де ти запропала?

— Я сиділа на димарі, тату, — відповіла Дочка короля.

— Навіщо ж ти сиділа на димарі, моя крихітко?

— Мені хотілося дістати Місяць, — відповіла принцеса.