Йон Колфер - Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер

— Арно Блант,— сказав Батлер,— Чув про тебе. Блант зайняв своє місце за плечем Йона Спіро. — Батлере. Із тих самих Батлерів,— процідив він із новозеландським акцентом.— Чув, що ви, хлопці, найкращі. Так люди кажуть. Сподіваюся, перевіряти не доведеться.

Спіро розсміявся. Немов цвіркуни в коробці за­тріщали.

— Арно, будь ласка. Ми ж серед друзів. Сьогод­ні ж не день загроз.

Батлера його слова не заспокоїли. Підозри старо­го вояки гули, немов рій диких бджіл. Пахне небез­пекою,

— Отже, друже мій. До справ,— сказав Спіро і пе­ревів свої темні, близько посаджені очі, — У мене всю дорогу над Атлантикою слинка текла. Що ти для мене приготував?

Артеміс нахмурився. Він сподівався, що справи зачекають, коли вони закінчать обід.

— Не хочете глянути на меню?

— Ні. Останнім часом я багато не їм. І то, пере­важно пігулки та розчини. Проблеми з травленням.

 — Дуже добре,— зітхнув Артеміс і поклав на стіл алюмінієву валізку. — Перейдемо відразу до справ.

Він відкинув кришку, і перед ними опинився чер­воний куб завбільшки з програвач для міні-дисків на блакитному пінопласті.

Спіро протер окуляри кінчиком краватки.

— Що я бачу, хлопче?

Артеміс поставив на стіл сяючу коробочку.

— Майбутнє, містере Спіро. З випередженням розкладу.

Йон Спіро нахилився вперед, уважно придивився.

— Нагадує прес-пап’є.

Арно Блант гмикнув, не зводячи очей із Батлера.

— Тоді демонстрація,— потягнувся за металевою коробочкою Артеміс.

Натиснув кнопку, і прилад ожив. Бокові та пере­дня секції відкинулися, і на столі опинився монітор із колонками.

— Чудово,— пробурмотів Спіро.— Пролетіти три тисячі миль, щоб побачити мікро-телевізор.

Артеміс кивнув.

— Мікро-телевізор. Але й комп’ютер, що контро­люється голосом, мобільний телефон, діагностич­ний прилад. Ця маленька коробочка здатна зчитати будь-яку інформацію з будь-якої платформи, елек­тронної або органічної. Вона може показувати відео, читати лазерні диски, DVD; через неї можна виходи­ти в Інтернет, отримувати електронну пошту, зламувати комп’ютери. Вона може навіть просвітити вашу грудну клітку, щоб перевірити, як швидко б’ється ваше серце. Батареї цього комп’ютера вистачить на два роки, і він, звісно, безпровідний.

Артеміс замовк, даючи можливість усвідомити його слова.

Очі Спіро за окулярами стали просто величез­ними.

— Тобто, ця коробочка?..

— У порівнянні з нею всі інші технології безна­дійно застаріли. Ваші комп’ютерні розробки марні.

Американець кілька разів глибоко вдихнув.

— Але ж як... як?

Артеміс перевернув коробочку. На чорному за­пульсував інфрачервоний датчик.

— Ось і секрет. Універсальний датчик. Може про­читати будь-що. І якщо запрограмувати, він може підключитися до будь-якого потрібного вам супут­ника.

Спіро погрозив пальцем.

— Але ж він незаконний, чи не так?

— Аж ніяк,— посміхнувся Артеміс.— Законів проти таких штучок не існує. І не існуватиме ще ро­ків зо два після того, як прилад надійде у вироб­ництво. Пригадайте, скільки часу пішло на те, щоб закрити безкоштовні обмінні сайти в Інтернеті.

Американець затулив обличчя руками. То вже за­надто.

 — Не розумію. Ми зможемо користуватися тим, що маємо зараз, протягом років, ні, навіть десятків років. Тобі ж лише тринадцять. Як тобі це вдається?

Артеміс на мить замислився. Як відповісти? Що шістнадцять місяців тому Батлер захопив ельфійську групу захвату і конфіскував їхнє обладнання? А він, Артеміс, розібрав те обладнання і сконстру­ював цю дивовижну коробочку? Ні.

— Скажімо так, я просто дуже розумний хлопець, містере Спіро.

Спіро примружив очі.

— Може, не такий уже й розумний, яким хочеш здаватися. Мені потрібна демонстрація.

— Справедливо,— кивнув Артеміс.— У вас є мо­більний?

— Звісно.— Спіро поклав на стіл свій телефон. Остання модель «Фішн Чіпс».

— Цілковитий захист, я так розумію?

Спіро гордовито кивнув.

— Криптографічний шифр на п’ятсот біт. Най­кращий у своєму класі. Без коду до «Фішн-400» на­віть не проникнути.

— Побачимо.

Артеміс направив датчика на телефон. На моніто­рі відразу з’явилося зображення контенту телефону.

— Завантажити? — спитав металевий голос із ко­лонок.

— Так.

 Менш ніж за секунду справу було закінчено.

— Завантаження завершено,— сказала коробочка з ледь помітною ноткою самозадоволення.

Спіро перелякався.

— Не вірю. Ця система обійшлася у двадцять мільйонів доларів.

— І вона нічого не варта.— Артеміс показав йому монітор. — Хочете зателефонувати додому? А може, переказати гроші? Не варто зберігати номери бан­ківських рахунків на сім-карті.

Американець на кілька хвилин замислився.

— Це якийсь фокус,— нарешті сказав він.— Ма­буть, ти знав про мій телефон. Якимось чином, не питай мене, як саме, ти отримав доступ до мого телефону.

— Логічно,— признав Артеміс.— Я б і сам так по­думав. Скажіть, як би ви хотіли перевірити прилад.

Спіро, постукуючи пальцями по столу, оглянув ресторан.

— Поглянь туди,— він показав на полицю з відео над барною стійкою. - Покажи щось із відео.

— Оце й усе?

— Для початку згодиться.

Арно Блант демонстративно перебрав записи, зу­пинився на одному без назви. Кинув диск на стіл із такою силою, що ножі й виделки підстрибнули.

Артеміс ледь утримався, аби не закотити очі. Він поставив червону коробочку прямо на диск.

 На плазмовому екрані з’явилося меню диска.

— Завантажити? — запитала коробочка.

Артеміс кивнув.

— Завантажити, прочитати і програти.

Операція була завершена за секунду. На моніторі ожив старий англійський серіал.

— Найкраща якість,— зауважив Артеміс.— На­віть якщо дані, що поступили, не найкращої якості, Сі-Куб корегує сигнал.

— Який куб?

— Сі-Куб,— повторив хлопець.— Так я вирішив назвати цю маленьку коробочку. Трохи по-ди­тячому, визнаю. Але, як на мене, дуже підходить. Кубик, що все бачить,— тобто, скорочено буде — Сі-Куб.

Спіро схопив диск і кинув його Арно Бланту.

— Перевір.

Охоронець-блондин увімкнув програвач над барною стійкою і вставив диск у гніздо. На екрані з’яви­лися кадри «Вулиці Коронації». Саме те, що і на при­ладі. Але значно гіршої якості.

— Переконалися? — спитав Артеміс.

Американець дзенькнув браслетами.

— Майже. І ще одна остання перевірочка. У мене таке відчуття, що за мною стежать урядовці. Чи не міг би ти поглянути?

Артеміс трохи помовчав і звернувся до червоної коробочки:

 — Кубе, ти можеш визначити сигнали жучків у цьому помешканні?

Прибор задзижчав.

— Найсильніший іонний сигнал надходить із за­ходу, за вісімдесят кілометрів звідси, від супутника США з кодовим номером ST1132P. Зареєстрований у ЦРУ. Час надходження сигналу — вісім хвилин. Визначено ще кілька датчиків ЛЕП, пов’язаних із...

Артеміс швидко вимкнув звук. Звісно ж, ельфій­ське обладнання знайде інше ельфійське обладнан­ня. Над цим потрібно ще попрацювати. Якщо інфор­мація потрапить не в ті руки, на ельфів чекають неприємності.

— Що сталося, хлопче? Коробка