Янссон Туве - Маленькі тролі і велика повінь, Янссон Туве

(Більшість мумі-тролів любить молоко, принаймні у дорослішому віці). Тюльпанна перебігала від дерева до дерева, зриваючи у поділ сукні шматочки шоколаду та карамельки. Досить їй було зірвати один іскристий плід, як на його місці виростав новий.

Усі забули про свій смуток і відходили все далі углиб зачарованого саду. Старий Пан поволі простував услід і був, здавалося, страшенно задоволений тим неймовірним враженням, яке справив на гостей його сад.

— Усе тут я зробив сам, — сказав він. — Навіть сонце.

Глянувши на сонце, всі аж тепер помітили, що воно несправжнє. То була велика лампа з торочками із золотистого паперу.

— Ой, а я думав, сонце справжнє, — розчаровано мовило Крихітне Звірятко. — Тепер видно, що світить воно трохи не так.

— Я доклав усіх зусиль, — засмутився Старий Пан. — Але ж сад вам сподобався?

— Ще й як! — вигукнув Мумі-троль, що саме ласував маленькими камінцями (насправді то були шматочки марципана).

— Якщо схочете залишитися, я побудую вам хатину-торт. Інколи мені стає тут надто самотньо.

— Дуже мило з вашого боку, — мовила Мама Мумі-троля. — Не гнівайтеся, але ми підемо далі. Нам хотілось би побудувати хатку під справдешнім сонцем.

— Ні, зостанемося! — закричали в один голос Мумі-троль, Крихітне Звірятко і Тюльпанна.

— Гаразд, гаразд, дітоньки, — заспокоїла малечу Мама і вмостилася до сну під шоколадним кущем.

Прокинувшись, Мама Мумі-троля почула жалібне хлипання й одразу збагнула, що в її синочка заболів живіт (у мумі-тролів дуже ніжні шлунки).

Черевце у Мумі-троля здулося від усіх з'їдених ласощів круглою ґулею, біль завдавав жахливих страждань. Поряд, знемагаючи від зубного болю після спожитих карамельок, плакало ще гіркішими сльозами Крихітне Звірятко.

Мама Мумі-троля не сварилася, натомість добула з торбинки два лікувальні порошки і дала бідолашкам, а тоді поцікавилася у Старого Пана, чи немає у нього якогось басейну з доброю теплою молочною кашею.

— На жаль, з молочною кашею немає, — відказав Старий Пан.

— Зате є один зі збитими вершками, а інший — з повидлом.

— Гм, — зітхнула Мама Мумі-троля. — Ви ж самі бачите, що дітям зараз необхідна порядна тепла їжа. А куди поділася Тюльпанна?

— Вона сказала, що не може заснути, бо сонце ніколи не заходить, — засмучено мовив Старий Пан. — Мені так прикро, що вам у мене незатишно.

— Ми ще повернемося, — втішала його Мама Мумі-троля. — Але зараз нам варто поквапитися на свіже повітря.

Мама взяла за руку Мумі-троля й Крихітне Звірятко і гукнула Тюльпанну.

— Найліпше вам скористатися жолобом, — ввічливо запропонував Старий Пан. — Він протинає гору наскрізь і виводить просто під сонце.

— Спасибі, — подякувала Мама. — Бувайте!

— Бувайте! Дякую! — попрощалася Тюльпанна.

(Мумі-троль і Крихітне Звірятко нічого не сказали, так їм було зле).

— Нема за що, — скрушно зітхнув Старий Пан.

Усі сіли в жолоб і на запаморочливій швидкості помчали вниз. Опинившись по інший бік гори, вони довго сиділи на землі, намагаючись прийти до тями, бо дуже макітрилося в голові. Потім розглянулися довкола.

Перед ним, виблискуючи у сонячному промінні, розкинувся океан.

— Я хочу купатися! — зарепетував Мумі-троль, який вже одужав.

— І я! — підхопило Крихітне Звірятко.

І вони стрибнули в сонячну стежку, ще пролягла по воді.

Тюльпанна підв'язала угору волосся, щоб воно не намокло, і подалася вслід за друзями, однак заходила до води дуже обережно.

— Яка холодна! — мовила вона.

— Не хлюпайтеся надто довго! — гукнула їм услід Мама Мумі-троля і лягла погрітися на сонці, бо все ще почувалася втомленою.

Звідкілясь причеберяв по піску Мурашиний Лев. Він дуже розлютився і закричав:

— Це мій пляж! Забирайтеся геть!

— Нікуди ми не підемо, — не злякалася Мама. — Ось так!

— Ще й як підете!

Мурашиний Лев заходився кидати піском в очі Мами Мумі-троля, — він дриґав задніми ногами і жбурляв пісок так, що засліпив її, і вона нічого не бачила.

Мурашиний Лев підкрадався до Мами усе ближче, аж раптом сам почав закопуватися у пісок — вирва навколо нього ставала все глибшою і глибшою. Врешті з глибини виднілися тільки очі, але він заповзято засипав Маму Мумі-троля. Вона почала сповзати у яму, розпачливо намагаючись втриматися на поверхні.

— Допоможіть! Допоможіть! — закричала вона, випльовуючи пісок. — Рятуйте!

Мумі-троль почув голос Мами і притьмом вистрибнув з води на берег. Йому пощастило вхопити її за вуха, він тягнув що було сили, упираючись ногами й лаючи Мурашиного Лева на всі лади. Крихітне Звірятко та Тюльпанна й собі кинулися допомагати. Спільними зусиллями їм врешті таки вдалося витягнути Маму Мумі-троля на край ями — її було врятовано! (Мурашиний Лев, розлючений невдачею, закопувався усе глибше, і нікому не відомо, вибрався він коли-небудь знову на поверхню чи ні).

Минуло чимало часу, перш ніж друзям вдалося повитрушувати пісок з очей та трохи заспокоїтися. Купатися перехотілось, тож вони подалися вздовж морського берега на пошуки човна.

Сонце хилилося до заходу, над небокраєм громадилися грізні чорні хмари. Здавалося, ось-ось накотиться шторм. Зненацька вони помітили вдалині якусь метушню. То було юрмисько крихітних блідих істот, котрі намагалися зсунути у воду вітрильного човна. Мама Мумі-троля довго приглядалася до них, аж врешті голосно скрикнула:

— Це мандрівники! Це гатіфнати! — і щодуху побігла до них.

Доки туди примчали Мумі-троль, Крихітне Звірятко та Тюльпанна, Мама, стоячи в гущі гатіфнатів (вони їй ледь сягали до пояса), уже засипала їх запитаннями, без упину говорила, вимахуючи лапками, і страшенно хвилювалася. Вона раз у раз допитувалася, чи не зустрічався їм Тато Мумі-троля, однак гатіфнати лише витріщалися на неї своїми круглими безколірними очима і вперто тягнули човен до води.

— Ой! — скрикнула Мама. — Я в поспіху зовсім забула, що вони не розмовляють і нічого не чують!

Вона намалювала на піску гарного мумі-троля, а поруч викреслила великий знак запитання. Однак гатіфнати й трохи не зважали на неї. Їм таки вдалося зіштовхнути човна у море, і вони заходилися напинати вітрила. (Цілком можливо, що гатіфнати не зрозуміли, чого хоче від них Мама Мумі-троля, бо вони дуже дурні).

Чорна хмара підбилася вище, на морі здійнялися хвилі.

— Немає іншої ради, як приєднатися до гатіфнатів, — врешті зважилася Мама. — Берег тут похмурий і пустельний, бракувало тільки ще однієї зустрічі з Мурашиним Левом. Стрибайте до човна, дітоньки!

— Але ж не на власний страх і ризик, — пробурмотіло Крихітне Звірятко, однак подряпалося на борт човна услід за рештою.

Суденце вийшло у відкрите море, за стерном стояв один із гатіфнатів. Море чимраз більше темніло, хвилі бурунилися білими баранцями, а ген вдалині гуркотів грім. Волосся Тюльпанни ледь мерехтіло й тріпотіло на вітрі.

— Я знову боюся, — прожебоніло Крихітне Звірятко. — Я вже майже шкодую, що пристав до вашого гурту.

— Дурниці! — почав Мумі-троль, але відразу втратив бажання підтримувати розмову і тісніше притулився до Мами.

Час від часу накочувалася хвиля, більша за інші, і перехлюпувала через борт. Суденце стрімко летіло вперед під туго нап'ятими вітрилами. Інколи повз них пропливали, витанцьовуючи на гребенях хвиль, русалки або ж миготіли цілі зграйки крихітних морських тролів. Гримотіло чимраз грізніше, блискавиці вздовж і впоперек смугували небо.

— Ще й морська хвороба у мене почалася, — заскиглило Крихітне Звірятко.

Крихітку знудило, і Мама Мумі-троля притримувала його за чоло.

Сонце давно зайшло, та в спалахах блискавок вони помітили морського троля, який вперто намагався триматися поблизу човна.

— Привіт! — гукнув Мумі-троль, перекрикуючи завивання бурі, аби показати, що він зовсім не боїться.

— Привіт, привіт! — відгукнувся морський троль. — Схоже на те, що ти наш родич…

— Не мав би нічого проти, — вічливо відповів Мумі-троль. (А про себе подумав: якщо й родич, то, певно, дуже далекий, бо мумі-тролі належать до більш аристократичної галузки роду, ніж морські).

— Стрибай у човен! — крикнула Тюльпанна морському тролеві. — Інакше відстанеш!

Морський троль заплигнув у човен і обтрусився, наче пес.

— Чудова погода, — зауважив він. — Куди прямуєте?

— Хоч куди, липі би дістатися суходолу, — скімлило Крихітне Звірятко, воно аж позеленіло на мордочці, так його загойдало.

— Тоді ліпше я візьмуся за стерно, — запропонував морський троль, — бо цим курсом занесе вас просто у відкритий океан.

Він відсторонив гатіфната, котрий правив суденцем, і переклав вітрило на інший курс. Дивина, справа відразу пішла легше, коли за неї взявся морський троль. Човен, танцюючи, полетів уперед, інколи навіть перестрибуючи почерез гребені хвиль.

Крихітне Звірятко повеселіло, а Мумі-троль повискував від захоплення. Лише гатіфнати сиділи мовчки, байдуже вдивляючись у небокрай, їх ніщо не цікавило, окрім руху вперед — з одного місця на інше.

— Я знаю одну чудову гавань, — озвався морський троль. — Але вхід до неї вузький, і лише такому неперевершеному мореплавцю, як я, під силу подолати його.

Морський троль голосно засміявся і змусив човна далеко стрибнути понад хвилями. А тоді при світлі перехресних блискавиць вони побачили у морі землю. На думку Мами Мумі-троля, то була похмура й непривітна земля.

— Чи є там що їсти? — запитала вона.

— Там є усе чого душа забажає, — відповів морський троль. — Тримайтеся, зараз входитимемо в гавань.

Тієї ж миті човен ускочив до чорної ущелини, де між прямовисними кам'яними стінами завивав буремний вітер. Море вирувало під скелями, і здавалося, що суденце летить просто на них. Однак човен легко, немов птах, перелетів до великої бухти, вода в якій була прозора, тиха й зелена, наче в лагуні.

— Хвала Богові, — зітхнула Мама Мумі-троля, бо не надто покладалася на морського троля. — Тут наче й гарно.

— Як на чий смак, — мовив морський троль. — Мені більше подобається шторм. Я щоразу шукаю бурі, коли хвилі потроху влягаються.

З тими словами він булькнув у воду і зник.

Побачивши перед собою невідому землю, гатіфнати пожвавилися, декотрі заходилися підтягувати обвислі вітрила, інші опустили у воду весла і бадьоро повеслували до квітучого зеленого берега. Човен пристав до луки, всіяної дикими квітами.

Мумі-троль вистрибнув на рінь зі швартовим тросом у руках.

— Уклоніться і подякуйте гатіфнатам за подорож, — звеліла Мама.

Мумі-троль низько вклонився, а Крихітне Звірятко вдячно заметляло хвостиком.

— Дуже дякуємо, — сказали Мама і Тюльпанна й присіли в реверансі, а коли звели очі угору, то за гатіфнатами й слід прохолов.

— Вони стали невидимими, — мовило Крихітне Звірятко. — Дивне плем'я.

Усі четверо ступили поміж квіти.