Муракамі Харукі - 1Q84, книга 3, Муракамі Харукі

Але не красуня, здатна притягати до себе людську увагу. Спокійна, врівноважена. Начебто твердо впевнена у своїй професійній майстерності. А крім цього, нічим іншим не приваблювала. Враження від її зовнішності якесь невиразне. Не вдається докладно пригадати рис її обличчя. Просто дивина, та й годі!

Усікава знову глянув на Кінського хвоста біля дверей. Подумав, що, можливо, той хоче щось сказати. Але він не збирався розтуляти рота.

Усікава перевів погляд на Голомозого.

— Ясна річ, ви зуміли проаналізувати реєстр телефонних розмов Аомаме-сан упродовж останніх кількох тижнів, чи не так?

Онда хитнув головою.

— Такого ми ще не зробили.

— Раджу зробити. Обов'язково, — усміхаючись сказав Усікава. — Людина телефонує в різні місця і приймає дзвінки звідусіль. Самий аналіз реєстру її телефонних розмов само собою відкриває спосіб її життя. Не є винятком й Аомаме-сан. Роздобути реєстр телефонних розмов якоїсь особи не просто, але цілком можливо. Бо, що не кажіть, завжди знайдеться свояк.

Онда мовчки чекав продовження розповіді.

— Так от, коли я вчитався в реєстр телефонних розмов Аомаме-сан, то з'ясував кілька фактів. З жінками таке буває вкрай рідко, а от Аомаме-сан, здається, не любила вести телефонних розмов. Говорила нечасто й не дуже довго. А якщо іноді траплялися довгі розмови, то вони були винятковими. Здебільшого дзвонила на роботу, але як напівштатна працівниця працювала також з окремими клієнтами, а тому, обминаючи конторку спортивного клубу, по телефону домовлялася з ними безпосередньо про робочі плани. Таких дзвінків нараховувалося чимало. Наскільки я можу судити, вони не викликають підозри.

Усікава зробив на цьому паузу й, оглядаючи сліди нікотину на пальцях, думав про сигарету. Подумки запалював її, вдихав і видихав дим.

— Однак при цьому є два винятки. Перший — дворазовий дзвінок до поліції. Але не за номером 110, а до районного відділу дорожнього руху столичного управління поліції в Сіндзюку. Звідти також кілька разів телефонували до Аомаме-сан. Вона не має власного автомобіля, а поліціанти навряд чи тренуються індивідуально в елітному спортивному клубі. Тому, напевне, в цьому поліційному відділі вона має знайому людину. Хто ця людина, невідомо. Ще одне, інше, мене зацікавило — тривала розмова з невідомого телефонного номера. Дзвінки виявилися односторонніми. Аомаме-сан ні разу не телефонувала. Дізнатися щось про цей загадковий номер мені не вдалося. Звичайно, є телефонні номери, які завдяки певним технічним хитрощам зберігаються у таємниці. Але й до них можна дістатися, якщо докласти зусилля. Однак хто за цим номером ховається, я не встиг дізнатися. Звичайним способом замок у цій справі не відмикається.

— Виходить, той її партнер може зробити щось незвичайне.

— Саме так. Безперечно, до цього причетний професіонал.

— Ще один свояк, — зробив висновок Онда.

Усікава потер долонею сплюснену лису голову й глузливо посміхнувся.

— Саме так. Ще один свояк. І то досить сильний.

— Принаймні потроху стало ясно, що вона начебто пов'язана з професіоналом, — сказав Онда.

— Авжеж. За спиною Аомаме-сан стоїть організація. І в ній працюють не аматори.

Примруживши наполовину очі, якийсь час Онда поглядав з-під повік на Усікаву. Потім, обернувшись, перезирнувся з Кінським хвостом, що стовбичив біля дверей. А той, ніби подаючи знак, що все зрозумів, легенько кивнув. Онда знову перевів погляд на Усікаву.

— То що далі? — спитав Онда.

— А далі моя черга запитувати, — відповів Усікава. — Ви маєте якісь здогади щодо організації або групи, яка могла спланувати знищення вашого лідера?

Онда насупив довгі брови. На носі утворилося три зморшки.

— Усікава-сан, та ви добре подумайте. Ми — всього-на-всього релігійна організація. Прагнемо душевного спокою і духовних цінностей. Живучи у згоді з природою, проводимо дні в роботі на полі та аскетизмі. Власне, хто може вважати нас своїм ворогом? І яку вигоду він матиме, якщо вчинить таке зло?

Усікава ледь-ледь силувано посміхнувся.

— Будь-де у світі знайдеться фанатик. І що така людина вчинить, ніхто не знає, хіба ні?

— Жодних здогадів ми не маємо, — знехтувавши іронією, прихованою у словах Усікави, спокійно відповів Онда.

— А як справи з групою "Акебоно"? Її рештки все ще вештаються коло вас?

Онда ще раз, тепер рішуче, хитнув головою. Мовляв, це виключено. І вони безжально їх розбили. Можливо, й сліду від них не залишилося.

— Значить, і ви не маєте жодних здогадів. Але насправді якась організація забрала життя вашого лідера. Майстерно, спритно, а сама зникла, розвіявшись немов дим. Це ж неспростовний факт.

— І нам треба з'ясувати обставини, за яких це сталося.

— Без допомоги поліції.

Онда кивнув.

— Це наша проблема, а не правосуддя.

— Гаразд. Це ваша проблема, а не правосуддя. Мені все зрозуміло, — сказав Усікава. — І ще одну річ я хотів би запитати.

— Будь ласка, питайте, — сказав Онда.

— Скільки людей у вашій релігійній організації знає про смерть лідера?

— Ми обидва знаємо, — сказав Онда. — І ще двоє інших людей, які допомагали перевозити покійникд. Вони — наші підлеглі. З верховного керівництва знає п'ятеро. Всього — дев'ять чоловік. Трьом жрицям ще невідомо, але рано чи пізно вони дізнаються. Вони обслуговували покійника, а тому довго приховувати від них не вдасться. А ще ви, Усікава-сан, знаєте.

— Разом — тринадцять чоловік.

Онда не сказав нічого.

Усікава глибоко зітхнув.

— Можна чесно сказати вам свою думку?

— Будь ласка, — відповів Онда.

— Мабуть, зараз уже пізно про це говорити, але вам треба було негайно звернутися до поліції, щойно стало ясно, що лідер помер, — сказав Усікава. — Обов'язково слід було повідомити про його смерть. Такий важливий факт не вдалося б приховати назавжди. Таємниця, про яку знають понад десять людей, уже перестає такою бути. І ви тоді не загнали б себе у безвихідне становище.

Вираз обличчя Голомозого не змінився.

— Судити про це — не наше завдання. Ми тільки виконуємо наказ, який нам дали.

— А, власне, хто має судити?

Відповіді не було.

— Людина, яка заміняє лідера? Онда все ще зберігав мовчанку.

— Гаразд, — сказав Усікава. — За наказом когось зверху ви таємно знищили труп лідера. У вашій організації наказ зверху — понад усе. Однак з юридичного погляду така дія, очевидно, кваліфікується як наруга над трупом. Як тяжкий злочин. Ясна річ, вам це відомо, чи не так?

Онда кивнув.

Усікава знову глибоко зітхнув.

— Як я вже казав, якщо в крайньому випадку в цю справу втрутиться поліція, то, будь ласка, вважайте, що я нічого не знав про смерть лідера. Не хочу, щоб мене притягнули до кримінальної відповідальності.

— Усікава-сан, ми вам про це нічого не розповідали, — сказав Онда. — Ви тільки розшукували жінку на прізвище Аомаме на наше прохання як сторонній розслідувач. Нічого незаконного ви не вчинили.

— Гаразд. Значить, я нічого від вас не чув, — сказав Усікава.

— Звісно, ми не хотіли повідомляти вам як сторонній людині про вбивство лідера. Але тим, що ви, Усікава-сан, почали розслідувати біографію Аомаме, ви вже стали причетними до цієї справи. Нам потрібна ваша допомога в розшуку Аомаме. І ви зобов'язані тримати язик за зубами.

— Зберігати таємницю — головний принцип моєї роботи. Я не прохоплюся про це жодним словом.

— Та якщо прохопитесь і стане ясно, що джерело інформації — це ви, то вам лиха не минути.

Усікава опустив очі на стіл і знову розглядав свої опецькуваті пальці з таким виразом обличчя, ніби дивувався, відкривши, що вони належать йому.

— Лиха не минути, — підвівши голову, повторив він слова співрозмовника.

Онда ледь-ледь примружив очі.

— Що лідер помер, треба будь-що приховати. Заради цього засобів не можна вибирати.

— Я зберігатиму таємницю. Щодо цього будьте абсолютно спокійні, — сказав Усікава. — Досі ми з вами успішно співпрацювали. Я нишком-нишком облагодив кілька справ, які вам не вдавалося відкрито зробити. Іноді це була важка робота, але я за неї отримував добру винагороду. Тож триматиму рот на подвійному замку. Я ніяка не правовірна людина, але покійному лідеру багато в чому особисто зобов'язаний. А тому не пошкодую своїх сил, щоб розшукати Аомаме-сан. Постараюсь з'ясувати обставини, які стоять за її вчинком. Уже підступаю до найважливішого. Тож, будь ласка, наберіться терпцю і почекайте. Невдовзі, сподіваюсь, зможу принести вам добрі новини.

Онда ледь-ледь змінив позу на стільці. Ніби відгукуючись на це, Кінський хвіст біля дверей перевів центр ваги свого тіла з однієї ноги на другу.

— Це вся інформація, яку вам досі вдалося зібрати? — спитав Онда.

Усікава на мить задумався. Потім відповів:

— Як я вже казав, Аомаме-сан двічі телефонувала до районного відділу дорожньої служби столичного управління в Сіндзюку. І звідти їй кілька разів дзвонили. Прізвище співрозмовника невідоме. Позаяк йдеться про поліцію, то на прямий запит ніхто відповіді не дасть. Однак тоді в моїй недолугій голові зблиснула думка. Начебто щось я пам'ятав про районний відділ дорожнього руху в Сіндзюку. Я довго думав. Власне, що саме пам'ятаю? На краю моєї убогої пам'яті щось ніби зачепилося. Щоб пригадати, я витратив багато часу. Старість — не радість. З віком шухляда пам'яті погано відсувається. Колись будь-що вмить з неї вискакувало. Та от нарешті за тиждень я таки пригадав, що ж це було.

Після цих слів Усікава примовк і, по-театральному всміхаючись, перевів погляд на Голомозого. А той терпеливо чекав продовження розповіді.

— У вересні цього року молоду жінку-поліцейського районного відділу дорожньої служби в Сіндзюку хтось задушив у готелі для коханців у кварталі Маруяматьо в районі Сібуї. На ній, цілком голій, були наручники, які використовує поліція. Звісно, зчинився невеликий скандал. Цікаво, що Аомаме-сан розмовляла з кимось із цього відділу поліції упродовж кількох місяців перед тим, як стався цей нещасний випадок. А от після нього жодної розмови по телефону вже не було. Як ви гадаєте, це не щось більше, ніж випадковий збіг?

Якийсь час Онда мовчав. Потім сказав:

— Отже, ви хочете сказати, що Аомаме підтримувала зв'язок з убитою жінкою-поліцейським?

— Цю жінку звали Аюмі Накано. Їй було двадцять шість років. З обличчя досить приваблива. Походить з поліцейської родини: і батько, і старший брат — поліціан-ти.