Народні - Богданія, Народні

ставили запитання. Врешті-решт гість з Коп-Копії, дочекавшись хвилини, коли всі затихли, промовив:

– Щоб когось слухати, не хитруючи, без зла на серці, треба його любити – це раз, а ще він повинен з-поміж вас вирізнятись. Думаю, це мав би бути не Богданчик, а ...

Не встиг посол договорити, як з усіх кутків почулось заглушуюче:

– Зрада! Зрада! Зрада!

Що поробиш – довелось послам ні з чим вертатись додому.

У той час добра фея Богданна, прочувши про дитячі біди, примчала до палацу і, схвильована, вбігла просто у велику залу, де сумувала дітлашня, та дзвінко, на повен голос, солодко запитала:

– Кому найбільше до вподоби копатись? Підніміть ручки.

Здійнявся ліс рук.

– Добре, – усміхнулась фея. – А кому битись?

Знову піднялось море рук.

– Прекрасно.

– А хто любить кусатись?

– Я...я...я... – почулись голоси.

– А буркати??

І тут з’явилась купа рук.

– Гаразд. А щипатись любите?

– Любимо.

– І лякати?

– О, аякже!

– Я вас розумію, хоча гадаю, що вам мусить бути сумно, бо ваша країна не має назви. Якщо хочете, ви можете її назвати Мрій-Мрія.

– Мрій-Мрія, - повторювали діти, - наша Мрій-Мрія.

– А хто з вас любить мандрувати?

– Я...я...я...

Діти так довго якали, що здавалось, ніби кожен закуточок палацу викрикує своє я.

– Чудово, -промовила Богданна. І додала: - Від сьогодні кожен з вас зможе мандрувати туди, куди схоче: і в Коп-Копію, і в Щип-Щипію, і в Ляк-Лякію, і в Бур-Буркію, і в Бий-Биїю, і в Кусь-Кусію, і в Хап-Хапію, і в Бух-Бухію, але на дуже трошки (будемо бавитись в такі ігри), бо треба встигати повертатись у Мрій-Мрію.

Від радості діти підскакували, плескали один одного, обнімались, хляпали в долоні, кричали:

– Так! Так! Так!

Потім враз притихли. Золотунчик першим набрався сміливості і, підійшовши до феї, порушив тишу:

– Тільки ми тебе дуже просимо, щоб ти не відлітала .Будь з нами, будь-ласка. Ти нам так подобаєшся, нам без тебе буде погано. Ми постараємось слухатись.

– Так-так-так, - навперебій заволали, загукали, запищали, закружляли, за... за... за... всі Богдасики.

– Я вас теж дуже-дуже полюбила, - з медовою сльозою на очах майже проспівала фея. –Я й сама хотіла вас прохати дозволити мені бути з вами. Мені б хотілось, щоб ви кликали мене або мамо, або матусю, чи мамцю, наприклад, чи мамусю, матусенько, нене, ма ... Щось таке.

– Добре, мамо, – захороводили довкола неї Богданчики, виспівуючи:

У Мрій-Мрії, у Мрій-Мрії

Всі веселі і щасливі.

З того часу минуло багато літ, але і понині у Мрій-Мрії всі дуже веселі і дуже щасливі.