Марина Ланге - Щоб у 16 не було запізно

розводять руками. У нього з ока тече гній, розумієш! Це ж зір!» Моя подруга була засмучена і спантеличена. Ніхто не хотів брати на себе відповідальності. Проблема зі слізними каналами малечі на сьогодні досить поширена і усувається лише за допомогою оперативного втручання, але Дмитрикові це не допомогло. На щастя, саме в той період я захопилася психосоматикою[1] і запропонувала розібрати ситуацію. Отож, слізні канали, як і всі залози нашого організму, – найдавніші тканини і відповідають за наше виживання. Тобто реагують на конфлікти, пов’язані з базовими потребами. Цей малюк наполегливо хоче щось або когось бачити, але не бачить. У його світобаченні це базова потреба виживання. – Як ти вважаєш, що це може бути? Що є найціннішим в його полі зору? – Ми обидві знали відповідь, але подрузі було неймовірно важко зізнатися, що дитині бракує саме мами. І що проблеми з очима – це реакція «достатності» мами, яка весь час зникає з поля зору. Якщо ти реально хочеш допомогти синові, то повинна бути з ним 24/7, навіть у ванній і туалеті, розмовляй із ним хоча б крізь прочинені двері. Ти ж проявляла активність практично з дня його народження. За сім місяців у маляти накопичився страх. Діти живуть сьогоденням. У них немає проєкції майбутнього або минулого. І якщо цієї миті мами немає, то для дитини це означає «назавжди». І це означає, що «я не виживу».

Накопичений страх необхідно очистити успішним досвідом, що МАМА ЗАВЖДИ ПОРУЧ. Це потребувало зусиль і часу, однак уже до року малюк тішив нас чистими здоровими очима. А якщо глибше – спокійною й упевненою психікою, що надалі допоможе сформувати відповідальність і цілеспрямованість, якості справжнього Чоловіка.

Любіть його!

9–12 місяців – чудова пора розкрити призначення дитини. Тільки-но малюк навчиться впевнено повзати, проведіть із ним експеримент. На моєму досвіді десятки пар пропонували малюкам таку гру і, на диво, повторюючи її через пів року і рік, дитина впевнено вибирає той самий предмет!

Усе дуже просто. На рівній відстані від центру кімнати або килима покладіть чотири предмети:

• книжку

• іграшкову зброю

• гроші

• інструмент

Посадіть дитину в центрі і дозвольте їй задовольнити власну цікавість. Для малюка всі ці предмети повинні бути незнайомі, нові, і рівноцінні як за розміром, так і за яскравістю.

Суспільний стан, який визначають за народженням – це все людські вигадки. У Священних Писаннях та народних переказах призначення людини визначалося її вродженими якостями й талантами. Інтуїтивно все єство дитини вже відчуває їх. Тому вона потягнеться до чогось одного. Якийсь час малюк, можливо, уважно розгляне всі предмети, але зрештою проявить інтерес до одного, який і залишиться в його руках.

Книжка – символізує знання і мудрість (дитину спрямовували по стопах волхвів, мудреців, багато їй читали і вчили аналізувати).

Зброя – ратники, державники, правителі, люди, які керують і захищають. Це малюки-заводії. Для таких діточок притичиною стане справедливість, тому дуже цінно змалечку читати їм казки і притчі, в яких ідеться про правду.

Гроші – жереб торговців і господарів, дитину навчали вмінню домовлятися, вести господарство. Цей малюк у всьому шукатиме зиск, та не варто йому в цьому дорікати. Але слід демонструвати приклад справжньої безкорисної дружби.

Інструмент – це люди-ремісники, які руками заробляють собі на хліб. Зараз до цієї когорти можна так само долучити й акторів, артистів, художників, модельєрів, усіх, хто творить. Дитині цінно давати можливість спробувати різне, щоб визначити, до чого в неї хист. Оскільки такі малюки беруть ресурс природи, вони можуть проявляти жадібність і агресію до інших, дуже важливо, якщо через батьків вони пізнають, що все в цьому світі гармонійно і взаємопов’язано, і що треба вчитися не тільки брати, а й віддавати. А ще цим діткам не можна лінуватися.

Ми довідалися, що завдання даного періоду – просто вижити. В Індії ім’я дитині дають після першого прожитого року! До цього часу вона не має імені, щоб до неї не прив’язувалися, бо поки це ще не суб’єкт цього світу. Звісно, нам це вдивовижу, але щось у цьому таки є.

СИТУАЦІЯ

Максим і Катруся були до нестями закохані одне в одного. Таким залицянням могла позаздрити будь-яка дівчина. Поява дитини не входила до їхніх планів, та коли новина стала очевидною, вирішили приймати, як є, і залишатися разом. З народженням дочки Мірри щось змінилося. Максим почав пізніше приходити з роботи, став прохолоднішим. Катруся дуже переживала. На догляд за немовлям вона витрачала увесь свій час. У серці оселилися смуток і хвилювання, що їхні з Максом стосунки розвалюються. Катруся дуже любила дочку. І з жахом помітила, що іноді всередині відчуває роздратування, ба навіть злість, а ще не полишає думка, що «ДО» у них було все пречудово.

– Ні! Що ви, я, звісно, не звинувачую дочку… я їй дуже рада… але правда ще й у тому, що ми помітно віддалилися одне від одного саме з її появою… У Мірри дуже часто змінювався настрій. Вона постійно плакала і вередувала, навіть коли Катруся була поруч. Навіть на руках.

Розумієте, дитина ЗАВЖДИ визначає (ВІДЧУВАЄ), ЛЮБЛЯТЬ ЇЇ ЧИ НІ ЧЕРЕЗ емоційний стан БАТЬКІВ.

Скільки завгодно усміхайтеся малюкові, залишайтеся поруч упродовж доби, даруйте нові іграшки, та якщо ви роздратовані, ображені, засмучені, налякані, нещасливі, стурбовані, ваш малюк ВІДЧУВАЄ ЦЕ. І вважає себе винним, визнає себе самотнім.

Уявіть, що чоловік приходить додому, всміхається з порога, але ви помічаєте, що щось не так. Його щось дуже турбує. Що ви робитимете?

Почнете розпитувати.

А він замість відповіді знову натягнуто всміхатиметься. Можливо, додасть: «Не хвилюйся, все ок». А ви йому вже не повірите.

Як ви почуватиметеся, якщо вам не довіряють? Чи відчуєте, що вас люблять? Певно, що ні… Ви знатимете! Але не відчуватимете. А дитина ЗНАТИ не може. Вона ЛИШЕ ВІДЧУВАЄ.

– І що робити? Не можу ж я вдавати, що не переживаю!

– Переживайте. Звичайно, намагайтеся вирішити цю ситуацію. Поспілкуйтеся з чоловіком, із психологом. А поки хвилюєтеся, поспілкуйтеся з донькою.

– Їй три місяці!

– Навіть якщо ви в пологовому будинку і їй три дні – РОЗМОВЛЯЙТЕ!

– А що я їй скажу?

– Усе як є. Що любите її. Що переживаєте. Що не вона в цьому винна, їй ви дуже раді! А хвилюєтеся через стосунки з татом. Що дуже хочете, щоб вони налагодилися. Її ви завжди любите, але зараз у вашій родині ось така прикра ситуація.

ДИТИНА ЗАВЖДИ ВІДЧУВАЄ, ЛЮБЛЯТЬ ЇЇ ЧИ НІ ЧЕРЕЗ ЕМОЦІЙНИЙ СТАН БАТЬКІВ.

Я мала досвід подібних розмов просто в пологовому будинку. Всі мами помічали, як це маленьке створіння заспокоюється і