Народні - Нестор, Народні

грошенята в нього водилися, всі на лікарів поспускав, а зарадити не може. Аж ось несподівано зайшов до нього сусідський музика. Пильно глянув на хлопця і тут же звістив, що бачиш на Ринку такого ж. Вирішив мечник знайти двійника. Справа стояла за малим, тобто хто сидітиме біля хлопця. Мечник домовився з сусідами. Вони одноголосно згодились по черзі доглядати Нестора. Один втомиться, другий прийде, а як того сон почне змагати, третій допоможе, а ні – перший прибіжить. Уранці мечник вийшов з дому на пошуки. Не стямився, як самоплином винесло його на Ринок. На площі яблуку ніде було впасти. Люди, крам, старці, прохаючі на кожному кроці. Трудно навіть побачити когось зі знайомих. Штовханина, метушня, репет. І тут хтось боляче трутив його ліктем. Чоловік повернувся – і ледь не заточився від вигляду хлопця, якого зобачив, мовби в землю по пояс ввігнало. Перед ним стояв схожий, як дві краплі води, на його названого сина хлопець. Такий же рослий, чорноволосий, тільки різниця була в поглядах очей. У цього очі таїли щось дуже недобре, паршиве. Глянеш – задубієш тут же. Мечник переборов притаєний страх і спробував зав’язати з двійником розмову. Виявилось, що малого теж звуть Нестор і що він теж сирота. Чим більше чоловік питав, тим сильніше дивувався. Хлопець до дрібниць виповідав ті ж самі історії, що і його Нестор. На доказ ще й час від часу витягав якісь речі зі спідніх кишень, що мали б переконливо потверджувати все ним сказане. Та говорив цей Нестор якось так, що мечнику плило в очах. Важко майстрові було й слухати, адже перед очима стояв хворий син, і у той же час він хотів іти за цим Нестором, якого про себе охрестив Нестором Пронизуючим. Думки кишіли в голові, плутались. Аж коли малий закінчив говорити, все вляглось. То радше була біда, ніж щастя, знайти цього двійника. Майстер жодним словом не обмовився про свого Нестора, прикутого до постелі, тільки обережно спитав:

– Чого ти тут, у Львові?

На мить хлопчисько спалахнув, його кудлата голова сіпнулась, очі, здавалось, душу поклали під ніж. Слава Богу, тривало це не довго. Нестор зверхньо зиркнув і одтяв:

– Одну душу шукаю.

Сказанувши руба, миттю зник.

Старий побрів додому. Синові не було легше. Мечника обсіли гіркі думи. Не знав він як зарадити і чим. Ревно лишень молився Богу та просив у нього допомоги. Та ось раптом хтось постукав. Чоловік байдуже підійшов до дверей, відчинив. На порозі побачив знайомого на обличчя старезного діда. Не встиг господар і рота роззявити, як той опинився біля сина.

– Пам’ятаєш, – каже, – як ти мене колись з голоду вирятував?! Не хвилюйся: малий зараз прийде до тями. Біда, що на його душу дух вітру полює. Зроби синові такого меча, який сам може постати проти злого духа. Як малий отямиться, посади його на оцього коня, - ремісник обернувся, а в дверях арабський скакун стоїть, - нехай летить в чисте поле.

Старець тихо вийшов, мовби розчиняючись у повітрі. Запахло ладаном. Мечник тут же взявся до роботи. Робив моментом. Чувся паном над панами. Як закінчив, то і Нестор з постелі піднявся. Зробили так, як було сказано: взяв хлопець у десницю меч, сів на коня і помчав у чисте поле. А звідти вийшов йому на стрічу другий Нестор з іншим мечем та на іншому коні. Зав’язалась кривава битва. Навхрест склались мечі. Небо дрижало, гори двигтіли. Сонце кривавилось, земля під ногами висихала. Та сталося так, як казалося: переміг мечників син, гордо вознісши славу меча, зробленого названим батьком.

Минув час, виріс Нестор, ніколи не сторонячись жодної роботи, і коли сам майстром став, слава про нього вихором понеслась повсюди. І донині його мечі знаючі люди ой-як пильнують, шанують, у найславетніших музеях виставляють на найпочесніших місцях. Шукай – побачиш, щоб не стерлась пам’ять про Нестора, ніколи не стерлась.